7 жовтня в «Асортиментній кімнаті» відкриється франківська програма Київської бієнале. На ній будуть представлені роботи Павела Альтгамера, Івана Базака, Богдана Бунчака, Ореста Заборського, Шейли Камерич, Роксолани Кіт, Зоряни Козак, Крейзіка, Володимира Кузнецова, колективу мюзиклу, Дарини Мамайсур, Яреми Малащука й Романа Хімея, Генріке Науманн, Валентини Петрової, Анни Потьомкіної, Андрія Рачинського, Данііла Ревковського, Марії Русінкевич, Олесі Саєнко, Вальдемара Татарчука, Анни Хвиль, Мирослава Яремака та si process.
Куратори франківської програми Альона Каравай, Антон Установ, Ярема Малащук і Роман Хімей розповіли про цінність проведення бієнале в часи війни, як створювалася програма та з якими викликами довелося зіткнутися.
Про проведення бієнале під час війни
Ярема Малащук: Мати можливість осмислювати турбулентний час під час турбулентності — це привілей.
Роман Хімей: Цінність бієнале під час війни в тому, що вона не дає говорити агресивній реальності самій за себе, оскільки штучно створює дистанцію — і ніби стає її перекладачем. Мені здається, що в тилу, з допомогою таких мистецьких конвертерів, крізь наше теперішнє все впевненіше проступає можливість майбутнього.
Як казала одна видатна письменниця: «Чи може бути щось більш заманливе, ніж можливість?».
Антон Усанов: Масштабні події чітко дають побачити зсув у суспільній етиці, нові сліпі плями й незручні запитання.
Альона Каравай: Мені важливо, що можуть приїхати митці та куратори з-за кордону. Якщо інші виставки та резиденції — а після повномасштабного вторгнення їх було немало — не конче передбачають участь іноземців, то формат бієнале до цього зобов’язує.
Про фокус роботи кураторської групи
Ярема Малащук: Фокусуємося на досвідах 2023-го року та його відмінностях від 2022-го. Зараз відбувається нормалізація життя під час війни, створюється дистанція, з якої можна проаналізувати новий стан речей, на який у 2022-му митці переважно лише рефлексували.
Роман Хімей: Намагаємось створити калейдоскоп учасниць/ів виставки, який би балансував між ретравматизацією та впевненим рухом вперед.
Антон Усанов: Однією з ліній наших міркувань було поглянути, як віддалені від фронту території все ж його відчувають та ним живуть. Це про скасування поділу країни на регіони, береги, зони небезпеки та ступені залученості, — щоб підкреслити люту та ніжну єдність.
Тил — це наша нова ідентифікація, з якою треба розбиратись.
Альона Каравай: Фокусуюсь на зв’язках між минулим та теперішнім, а також на «старіших» роботах та іменах і подіях, що є знаковими для мистецької історії міста.
Також фільтр «війна не почалась у 2022, а принаймні у 2014» — радше моя роль в кураторській групі.
Часто «нависаю» над командою та програмою, аби ми працювали з більш широким часовим горизонтом, ніж 24.02.22. Крім цього, для мене важлива рівнопредставленість різних перспектив: вікових, ґендерних, місцевих, переселених, іронічних, серйозних, цивільних і військових — це є у фокусі всієї кураторської групи. Нам важливо показати різне від різних — і таким чином створити максимально об’ємний та чесний мистецький відбиток життя в українському тилу в 2023 році.
Про те, чим особлива франківська програма
Роман Хімей: Особливість франківської програми полягає у поєднанні висловлювань іноземних авторок/ів, не причетних безпосередньо до подій в Україні, з українськими, які вже встигли побувати в окопах, бути важкопораненими, повернутися, одужати, «наповнити порожнє і почесати те, що чешеться».
Антон Усанов: Ми представимо нові соціальні асамбляжі довкола «Асортиментної кімнати», що цього разу значно розшириться просторово та мережево на все місто. Така собі маленька інституція, що ситуативно збільшується до масштабів міста.
Альона Каравай: Для мене особливим є обживання кількох просторів. Зокрема, спеціально для бієнале відкриє двері перший поверх колишньої книгозбірні, а це багато роботи. У межах бієнале «Асортиментна кімната» розпочинає колаборацію з Франківським драмтеатром, аби на базі театру-хабу було більше художніх проєктів і мистецьких робіт з інсталяціями, скульптурами та великими формами. Будуть аудіопрогулянки містом та кінопокази в Ляльковому театрі. Франківськ — достатньо компактний, аби все встигнути (й мати час випити кави між локаціями), але походити доведеться.
Назві завдячуємо Ярославу Футимському. Цьогоріч весною разом з Ярославом робили одноденну виставку Любимора Сікача та Юри Боринця на березі річки в Надвірній, і тоді Ярослав одним із запитань поставив таке: «Про що мистецтво периферії війни?». Міркувала про це з квітня, а потім почалась кураторська робота над франківською програмою Київської бієнале, — і вирішила думати про це не сама.
Ярема Малащук: Шукали роботи, які б говорили про тил; які б розширювали це поняття, адже воно є доволі відносним. Цю відносність досліджуємо через сайт-специфік інсталяцію, що буде встановлена у громадських закладах на різних відстанях до фронту. Вона стала однією з рамок, через які формували програму.
Про те, чого не вистачатиме бієнале цього року
Ярема Малащук: Не вистачатиме робіт митців, які зараз воюють і не мають можливості створювати мистецтво. Хоча коментар на цю тему все ж буде на виставці: від людини, яка поставила на паузу свою мистецьку карʼєру через військову службу.
Роман Хімей: Мабуть, розлогої програми панельних дискусій та симпозіумів за участі іноземних культурологів, соціологів та митців. До війни для мене ця частина бієнале була особливо вагомою.
Альона Каравай: Ми в кураторській групі немало зусиль доклали до міжнародного складника програми, але саме такого, що б рефлексував війну загалом та поточну ситуацію на Заході України зокрема. Нам вдалося включити у програму кілька сильних робіт від митців з Німеччини, Боснії, Польщі та Нідерландів. Але особисто мені хотілося б більше. Не вистачає більшого залучення міжнародної художньої спільноти.
Про склад учасників та учасниць
Альона Каравай: Такий список склався в піврічному інтенсивному полілозі чотирьох людей у кураторській групі. Відвідували багато виставок, ходили майстернями, просили окремих митців вислати нам фото чи фрагменти робіт, переглядали доступні закордонні колекції, слідкували за результатами резиденцій та радились з іншими кураторами. Обговорювали з різних боків кожну роботу, яка наразі включена в програму, а деякі й неодноразово.
Список художниць та художників міг би бути іншим, і ми точно випустили щось цінне та важливе, створене на тему досвіду війні в глибкому тилу, на периферії. Але ми точно змогли включити багато цінного та такого, що варто побачити. У програмі будуть дебюти та прем’єри, а також роботи з історією експонування. Тому запрошуємо бачити, ділитися відгуками та критикувати.
Головне фото: Шеза Муса
