Володимир Шиян народився в селищі під назвою «Шахта-9» на Луганщині. Згодом переїхав у Торез, що на Донеччині, де 7 років займався в студії образотворчого мистецтва під керівництвом М. І. Перешивайла; з часом очолив цю студію. Також робив дизайн приміщень й вітражі в місті. З 2014-го року живе та працює в Івано-Франківську.
Чому вирішили організувати цю виставку, який привід для неї?
У моєму особистому житті сталася трагедія: жінка захворіла і за пів року померла. Вона дуже любила Крим, у нас була дача на Фіоленті. Торік мені було 64, ми святкували, і вона сказала, що буде 65 — організуємо виставку. Її нема, а я вирішив зробити виставку і присвятити її дружині. Оля казала, що ми будемо робити велику виставку, але її нема, і я зробив маленьку. Оля також малювала, ми працювали разом. Але коли все це сталося, вона взагалі перестала малювати, а я навпаки — почав працювати в супротив.
Де саме були створені полотна? Розкажіть про це детальніше. Все зробив у своїй фантазії, тобто роботи створені в приміщенні. Це композиції, олійний живопис — самі пейзажі. Раніше писав етюди, у пам’яті все залишилось. Дійсності суворо не дотримувався, де саме який камінь стоїть, — я творив настрій.
Спогади про Крим були в мені.
Писав роботи у Франківську за спогадами впродовж 2022–2023 років. Хоча деякі маленькі етюдики зроблені з натури — в Севастополі, на Автобаті, на Фіоленті, у Херсонесі… Це був 2011-й рік. Зараз увесь Фіолент обсипаний російськими ракетами.
У мене є відчуття, що треба порушувати це питання, нагадувати про Крим. І ще відчуття, що скоро ми все повернемо. Повернемо Крим — і будемо працювати з натури, а не спогадів.
Ви відчуваєте вплив міста на творчість? Як працюється в Франківську?
Я приїхав і зайнявся тут урбаністичним пейзажем. Спочатку жив у Крихівцях, за містом, у мене там річка під боком була. Тоді зробив декілька цікавих робіт з Карпатами. А потім переїхав до міста, винаймав житло в центрі — й робив урбаністику.
Річ у тому, що мені відчувається однаково всюди. Всюди красиво, люди теж всюди добрі й гарні. Я у себе в країні.
Коли щось нове побачиш, воно стає цікавим. Працюю на колір, живопис, тон — можна однією вулицею ходити постійно і по-різному все бачити.
Чи спілкуєтеся з місцевими художниками? Як бачите мистецьке життя тут?
Я тут з 2014-го року. Багато вже виставлявся, маю чимало знайомих у Франківську. Я вже став місцевий. Навіть не пам’ятаю, яка це моя виставка тут: багато їх було. У «Бастіоні» двічі була, в Спілці художників, потім в ратуші. Як робили там виставку «Схід і Захід разом», так все і закрутилось — з усіма перезнайомився. Ніби й сам по собі, але з усіма спілкуюся.
Хлопці з «Мистецького братства» взяли мене до себе, завжди кличуть на виставки. Колись допомогли дуже: хто фарби дав, хто картон, трішки навіть грошей. У Спілці художників мені якось зал дали.
Але я не цікавлюсь чужими справами: якщо хтось щось робить і воно виходить — це добре.
На Стометрівку раніше виходив [з картинами на продаж], але зараз — не можу. Там хлопців вбитих портрети стоять, а я буду виходити? Я так не можу.
Фото надано ЦСМ
