Марно чекати на розвиток культури міста, якщо в нього немає спільного бачення, як саме ця культура мала б розвиватись. Зарадити цьому могла б Культурна стратегія — документ, що працює як дорожня карта та/або інструкція для всіх дієвців культури.
Трохи про плани та стратегії
Для успішного розвитку кожному місту потрібен довготривалий план — Стратегія розвитку міста. Саме там закладається, як та для кого це місто буде змінюватись. Від того, чи є в цьому плані Культурна стратегія (і якою вона є), залежить ефективний, багатогранний та скоординований розвиток культури міста. Формують її, зазвичай, залучаючи досвід багатьох людей: митців, менеджерів культури, активістів, працівників культурних та освітніх установ, управлінців та просто небайдужих жителів.
Наприклад, у 2017 році Львівська міська рада затвердила Стратегію розвитку культури міста до 2025 року. Відповідальним за її втілення та контроль став Інститут стратегії культури. Власне, саме він і визначив головні культурні цілі для Львова:
— децентралізація культури: розбудована сучасна культурна інфраструктура у всіх районах міста, створені активні культурні громадські простори;
— відповідальне ставлення до культурної спадщини;
— інноваційна міждисциплінарна культурна освіта, інтегрована на всіх освітніх рівнях та орієнтована на всіх жителів міста;
— культура як простір діалогу;
— ефективне фінансування та управління у сфері культури.
Що дала місту ця стратегія? Щонайменше — появу нових проєктів (наприклад, Конгрес Культури, розвиток міських медіатек, дослідження організацій та спільнот, які формують культурний ландшафт міста) та вдосконалення системи фінансування культурної галузі (як поява міського Фонду культури). Але також і розуміння, що стратегія річ не статична і потребує постійного оновлення.
У 2021 році керівниця львівського Інституту стратегії культури Юлія Хомчин пояснювала це так: «(…) стратегія не є недоторканою: варто звіряти свої годинники з динамікою часу, змінюватись, якщо відчуваємо потребу чи поклик. (…) Успішне втілення стратегії — справа всіх: це і органи влади, і відповідні інституції, і конкретні дієвці культури, і, зрозуміло, мешканці та мешканки міста. Адже кожен є співтворцем міста — як простору, спільноти, культурної одиниці».
Бієнале Конгрес культури у Львові. Фото: Конгрес культури
Місто без стратегії
У 2020 році Івано-Франківська обласна рада затвердила Стратегію розвитку Івано-Франківської області до 2027 року. Відповідно до неї, міська рада зафіксувала Комплексну програму підтримки та розвитку культури Івано-Франківської міської територіальної громади на 2021-2025 роки «з метою збереження та відродження культурної, історичної, духовної спадщини міста, розвитку народної аматорської творчості, фольклорного мистецтва, організації культурного дозвілля мешканців міста та створення належних умов для задоволення культурних потреб населення та гостей міста».
Ця програма передбачає, що громада за бюджетні гроші проводитиме культурно-мистецькі заходи (фестивалі, ювілеї, концерти тощо), ремонтуватиме заклади культури, куплятиме мистецький реманент, а також оплачуватиме роботу та підвищення кваліфікації працівників культурних закладів.
Варто зауважити головне: хоч цю програму і розробили через потребу мати план подальшого розвитку культури громади, виразної Культурної стратегії Івано-Франківськ все ще немає.
Перші кроки до її формування Франківськ зробив у 2021 році на презентації розробки Стратегії розвитку міста. Для роботи над програмою об’єдналися представники громадянського суспільства, культурних інституцій, освітніх і наукових кіл, місцева влада та бізнес. Зокрема, виконавчий комітет міської ради, платформа «Тепле місто», юридична компанія «MORIS», Франківський драмтеатр, Університет короля Данила, компанія pro.mova та інші.
«Два роки тому була створена ГО «Франківський драмтеатр», одним з завдань якої стало утворення мультидисциплінарного культурного хабу на базі драмтеатру, де мають перетинатися різні жанри мистецтва: театрального, візуального, музичного та літературного. Хаб має на меті стати культурним центром Івано-Франківська, навколо якого вже зібралось багато митців з міста та цілої України. І вони готові брати на себе відповідальність за розробку Культурної стратегії міста з залученням всіх охочих допомогти. Ми сподіваємось і на підтримку Міністерства культури, адже є розуміння, що це важливо і необхідно», — розповідає директор Івано-Франківського Драмтеатру Ростислав Держипільський.
В 2021 році у Драмтеатрі провели стратегічну сесію, щоб протестувати ідею створення в театрі мультикультурного артцентру. Фото: Франківський Драмтеатр
Наразі команда Стратегії збирає дані для дослідження, як далі будувати бачення майбутнього міста. Щоб зрозуміти, куди і як рухатись культурі Франківська, керівний партнер експертної компанії pro.mova Євген Глібовицький, зокрема, пропонує розпитати про це в тутешніх митців.
Люди культури про стратегію культури
«Розробка Стратегії розвитку культури в місті та подальше ефективне її втілення потребують реформ як на державному, так і на місцевому рівнях. Муніципалітет громади повинен вийти з рамок «культура фінансується за залишковим принципом бюджету», спираючись на дієві пропозиції людей, які перебувають поза державними структурами, але які зацікавлені у прогресивному та сучасному розвитку культури, та які можуть і хочуть брати на себе відповідальність за формування культурного середовища міста», — наголошує Остап Українець, письменник та перекладач, засновник та автор YouTube-каналу «Твоя підпільна гуманітарка».
Остап каже, що готовий долучитись до формування Культурної стратегії розвитку Івано-Франківська. І ось що, на його думку, можна змінити вже зараз:
«Неправильний підхід лежить в стратегії роботи з культурою загалом.
Управління культури міста має займатись управлінням, а не культурою. Воно має визначати напрямок: що б воно хотіло побачити в місті?
Наприклад, більше вуличного мистецтва чи більше мистецьких просторів? Відповідно до цього, управлінці мали б звертатись до людей, які можуть і вміють це зробити, і тоді фінансувати їх. А не утримувати мережу, заснованих у радянському союзі закладів культури та регулярно проводити одноманітні концерти на «головних сценах міста». Бо ж треба «ефектно» показати, що гроші витрачаються на них не даремно. В результаті, ці приурочені до свят концерти та фестивалі стають єдиним підсумком роботи департаменту культури. З такою методикою управління неможливо в принципі будувати стратегію розвитку культури — бо вона розрахована не на незалежні культурні інституції міста, а на людей, які «сидять» у державних кабінетах та ієрархічно вирішують, яка ж та культура має бути».
2018 рік. Концерт хору імені Григорія Верьовки на День незалежності у Франківську. Фото: зі сторінки Руслана Марцінківа
Як би можна було змінити цю ситуацію? Наприклад, пропонує Остап Українець, створити конкурс культурних проєктів для всіх, державних та незалежних, діячів культури. Рішення, що саме потрібне місту, прийматиме комісія. Перевага цього плану — для нього не потрібно шукати додаткові гроші в бюджеті. Достатньо передати на незалежний конкурс гроші, які виділені на «святкування подій, проведення фестивалів тощо».
Реставратор та музейник Валерій Твердохліб розраховує, що Культурна стратегія міста має торкнутися і музейного життя:
«В Івано-Франківську за всі роки незалежності не збудовано жодного сучасного музейного комплексу. В перспективі розвитку маємо розглядати створення такого комплексу з новими, великими, пристосованими за європейськими правилами фондовими сховищами, де б експонати були оцифровані та відкриті для будь-кого. Сховища мають бути надійно захищені від війни, бо те, що є зараз, це катастрофа. Крім цього, вже 30 років не ведеться закупівля нових музейних колекцій. Ми втрачаємо безцінні зразки українського мистецтва, які часто назавжди вивозять за кордон.
Звісно, поки йде війна, ми можемо лише закладати це в стратегію, як і створення сучасних мультимедійних експозицій в теперішніх музеях міста. Адже наші музеї — це туристичні візитівки міста, які часто оминають його гості через їхній радянський стан».
Однією з останніх дійсно помітних подій у франківських музеях стала виставка картин Тараса Шевченка, привезена з Києва у 2021 році. Фото: Музей мистецтв Прикарпаття
Художник Микола Джичка в нинішніх воєнних умовах пропонує ідеї, які б популяризували українську культуру, зокрема прикарпатську, за кордоном:
«Культура потребує інвестицій.
Зараз держава не спроможна вливати великі кошти в мистецтво, але можна це робити точково на місцевому рівні.
Наприклад, запрошувати митців світового рівня в наш регіон, створювати для них резиденції. Це важливо для популяризації українського багатогранного культурного світу за кордоном. Раз чи двічі на рік місто може задавати тему для резиденцій: екологічну, урбаністичну, етнічну чи інші, яку б митець з-за кордону мав дослідити в нашому регіоні та створити відповідний проєкт, щоб потім презентувати його у світі. Такі резиденції не потребують значних витрат, враховуючи, які великі бюджети закладають на утримання чималого штату працівників управління культури у місті та проведення «для них» концертів і фестивалів».
Франківськ навіть має досвід проведення резиденцій, щоправда, для українських письменників: з 2013 по 2016 року в місті відбувалась резиденція Станіславський феномен. Фото організаторів
Реформування управління культури — основна ціль, яку франківські митці записують у стратегічне планування культури міста. Бо якщо реформи не відбудуться, ініціативи незалежних культурних діячів міста зможуть втілитися лише завдяки зацікавленості меценатів та підприємців. А Культурна стратегія, можливо, не матиме шансу бути реалізованою взагалі.
