Замість передмови
«…У Франику і загалом в Україні робилося дедалі веселіше. Не їздити було неможливо. Ми увійшли до фестивальної смуги нашої найновішої історії.
Що це таке?
Спробуй простежити за мною. Початок цьому, здається, поклала перша «Червона рута» у Чернівцях, але я не міг там з’явитися. Зате у листопаді 89-го я мусив бути на першій «Імпрезі», і ми з її допомогою відкрили місто на всі брами, тож у нього ринули цілі юрмища іноземних авантюристів, натовських аґресорів, аґентів ЦРУ. До «Імпрези» це було цілком закрите місто, уявляєш? Воно не повинно було існувати на жодній мапі, на жодній культурній мапі. І от група вар’ятів — Микола Я., Панч, Вітушинський і нєкто ЮА — закрутила в ньому міжнародне бієнале сучасного мистецтва.
Тоді всім хотілося сучасного мистецтва, узаконення синьо-жовтого прапора і державної незалежності, саме в такій послідовності — сьогодні мистецтво, завтра прапор, післязавтра незалежність. І все це поєдналося в «Імпрезі»».
1989 рік. Відкриття бієнале
Так Юрій Андрухович у своєму мемуарному романі «Таємниця» описує першу «Імпрезу» — міжнародну бієнале сучасного мистецтва, яка відбулась в 1989 році та проіснувала до 1997-го, ставши унікальним досвідом в історії українського мистецького життя.
То чим же була «Імпреза» і чому нам важливо про неї знати?
«Імпреза»: початок
1987 рік. В Івано-Франківську стається безпрецедентна подія — перша групова виставка молодих художників. Можливо, перша виставка без цензури після Другої світової війни. Участь у ній взяли Михайло Вітушинський, Микола Яковина, Ігор Панчишин, Зоряна Онищенко, Марта Базак.
Молодим митцям пощастило заручитися підтримкою тодішнього начальника обласного управління культури Миколи Токаренка. Михайло Вітушинський так описував цю історію: «…Яковина, що більше контактував із Токаренком, приніс нам таку інформацію. Каже, знаєте хлопаки, він цілком така собі непересічна цікава людина — ерудований, освічений і можна з ним спілкуватись. І тому ми звернулись до нього, щоб він нам посприяв зробити свою першу групову виставку без спілчанської цензури».
Виставку хотіли зробити у залі Спілки художників, але там відмовили, адже митці не входили до організації. Перенесли до Краєзнавчого музею. Публіці виставка сподобалась, що надихнуло митців продовжувати.
1988 рік. Завдяки тітці своєї дружини, польській оперній співачці, Михайло Вітушинський знайомиться з Ґжеґожем Матушаком, професором соціології, мистецтвознавцем і багаторічним комісаром Міжнародного бієнале малих форм графіки у Лодзі. Матушак пропонує йому зробити подібну подію в Україні.
«Коли говорили про Лодзьке бієнале, він сказав: от якби таке бієнале зробити в Україні, на що я йому — може, колись і в Україні буде. Але дружина каже: «О, Міську, візьміть та й робіть у Івано-Франківську бієнале». А я думаю, що вона таке плете, це ж настільки все складно, та й не під силу нам, абсолютно зеленим. Пан Матушак говорить: «Але чому? Я вам дораджу, допоможу, усе розкажу, як це робиться, запевняю вас — це не так складно». Повернувшись у Івано-Франківськ, я поділився думками з Миколою Яковиною. Микола з натури особа є бунтівна і каже: «А давай зробимо».
Треба було зібрати команду та домовитись з владою, оскільки Івано-Франківськ був закритим містом: тут розміщувались військові та режимні об’єкти, в’їзд іноземцям був заборонений. З Миколою Токаренком, який вже раз підтримав молодих митців, вирішили приурочити бієнале до 70-ї річниці «возз’єднання західноукраїнських земель». Подію призначили на 1989 рік.
У розісланому запрошенні до участі йшлося, що метою бієнале Імпреза-89 став «…показ і зіставлення національних образів світу та уявлень про людину, втілених у різних художніх системах на основі новітніх інтерпретацій класичної спадщини та фольклорної спадщини».
«Імпреза» понеслась.
Мирослав Яремак та Анатолій Звіжинський перед відкриттям виставки Імпреза. Провінційний додаток №2. 1991 рік. Фото: Павло Дроб’як
На що була схожа «Імпреза»
Два місяці у виставкових залах Івано-Франківського державного художнього музею, обласної організації Національної спілки художників України, обласного краєзнавчого музею тривала перша «Імпреза». На подію надійшло понад 3000 робіт від 400 митців з 19 країн світу. З них відібрали 700 творів від 250 авторів.
Підсумком бієнале став аукціон — теж унікальна подія для тих часів — який проводився для державних галерей, художніх музеїв, виставкових зал, вітчизняних та закордонних колекціонерів.
Наповнення виставок змінювалось: від суто модерного до постмодерного.
Друга «Імпреза-91», вже у незалежній країні, відбувалась у Пасажі Ґартенберґів. Тоді йшли розмови, що ця будівля може стати домом майбутньому Музею сучасного мистецтва — поява такого музею в місті була однією з цілей спільноти «Імпрези». На другій бієнале межі мистецтва остаточно стерлись: окрім виставок, у програмі були різні музичні й театралізовані події, з’явилась література.
Фортепіанний концерт Юрія Іздрика на виставці Імпреза. Провінційний додаток №2. 1991 рік. Фото: Павло Дроб’як
Друга «Імпреза» виявилась найбільш насиченою та потужною, як за змістом, так і за учасниками. У 1993 році подія дещо втратила свій запал. Крім цього, Пасаж Ґартенберґів так і не став музеєм, а перейшов у приватні руки. Натомість третя бієнале нарешті отримала власний каталог. У його передмові йшлося:
«Ми здобуваємо досвід життя в незвичних для здорового суспільства обставинах. Молодий світ, що народжується, дивиться в майбутнє сміливо, усвідомлюючи своє призначення. На порозі нового тисячоліття. Мистецтво чекає приходу нового покоління, з пошануванням опираючись на досвід тих, хто готував і готує це прийдешнє».
Люди «Імпрези»
«Імпреза» об’єднала довкола себе велике коло франківських митців. Ось імена, які точно треба запам’ятати:
- Троє засновників бієнале — Михайло Вітушинський, Ігор Панчишин та Микола Яковина.
- Іншими активними й помітними учасниками були Анатолій Звіжинський, Мирослав Яремак, Ярослав Яновський, Назар Кардаш, Володимир Мулик, Ростислав Котерлін, Павло Дробʼяк.
Анатолій Звіжинський — художник та куратор. Він організовував одну з найбільш визначних перших виставок «Провінційний додаток №2», яка входила до паралельної програми «Імпрези». Далі взяв на себе кураторство четвертої та п’ятої бієнале, які були вже повністю постмодерністськими; співпрацював з Іллею Чичканом, Олександром Ройтбурдом, Влодком Кауфманом.
Мирослав Яремак — художник-концептуаліст, засновник однієї з перших в Івано-Франківську приватних галерей «S-Об’єкти». Був одним з учасників «Провінційного додатку №2» з перформансом «З приводу цільності». Особливістю цієї виставки було те, що митці зосереджувались не на картині, а на просторі, в якому виставка відбувалась. В її програмі були інсталяції та перформанси, цей проєкт загалом став першою демонстрацією в Івано-Франківську постмодерного мистецтва.
Ігор Панчишин на Імпрезі. 1992 рік
Ярослав Яновський — художник, учасник понад сотні акцій і програм сучасного мистецтва в Україні та за кордоном. В інтерв’ю він так описував свою творчість: «На «більшу» половину я — інтуїтивний художник. Працюю з так званим шостим чуттям, яке візуалізую і вербалізую в різних формах. Тобто осмислюю не головою, а серцем, чи навіть, як то кажуть, «кишками». Відповідно, я би означив свою творчість як інтуїтивний експресіонізм. Мої скульптури так само побудовані на інтуїції, зрештою, й перформанси, і відео, будь-які форми візії».
Ростислав Котерлін — художник, автор журналів про сучасне мистецтво «Кінець кінцем». Одна з найбільш знакових його виставок — «Персональні структури: Відкриті кордони» у рамках паралельної програми Венеційської бієнале 2017 року. Ростислав Котерлін тоді був єдиний, хто представляв Україну зі своїм проєктом «Мігруюча душа».
Інсталяція Ростислава Котерліна Нетлінне на тлінному. 1991 рік. Фото: Л.Стасів
Чому «Імпреза» важлива
Факт існування міжнародної бієнале сучасного мистецтва у тоді ще радянському Івано-Франківську — абсолютно унікальний. «Імпреза» стала першою міжнародною бієнале, яка відбулась на території України. Наступною такою подією стала Київська бієнале сучасного мистецтва Arsenale, що відбулась у 2012 році.
Подія на кшталт «Імпрези» не мала жодних аналогів не лише в Івано-Франківську, але й інших українських містах. На відкриття приїхали представники інших міст, аби перейняти досвід. «Імпреза» вплинула на появу таких подій як «4 блок» у Харкові, «Інтердрук» та «Відродження» у Львові, «Пан Україна» в Дніпрі.
Крім цього, варто згадати: Берлінський мур пав 9 листопада 1989 року. «Імпреза» почалась на місяць раніше, 10 жовтня 1989-го.
«Ми не мали думки вплинути на когось, зробити переворот в мистецтві, культурі чи взагалі в Україні. Ми були прості молоді люди, які хотіли просто інакше жити. Інакше бачили світ, інакше розуміли його. Все те, що і в кожного молодого покоління. Приходить бажання змінити своє життя, а може — і світ, якось інакше облаштувати своє оточення за підсвідомою потребою», — казав про «Імпрезу» Михайло Вітушинський.
Не мали на меті, але вплинули: по своїй суті подія вийшла не просто непересічним досвідом мистецької та кураторської роботи, але й цілим явищем, що вплинуло, свідомо чи ні, на наступні ґенерації митців, які творили й продовжують творити в Івано-Франківську. Франківськ успадкував від «Імпрези» мрії про музей сучасного мистецтва, величезну колекцію робіт, досвід події міжнародного масштабу, що відбувається у невеликому місті та величезний потенціал для розвитку цього міста.
Адже хіба може хоч щось бути неможливим для міста, якому вистачило невеликої групи художників, аби раз і на завжди змінити правила гри?
Провінційний додаток № 2. 1991 рік
