9 років тому вперше потрапила на територію Палацу Потоцьких. Його браму майже врочисто прочинив президент міжнародного фестивалю актуального мистецтва Porto Franko Роман Григорів, який на той час був артдиректором у Porto Franko Gogol Fest. На найбільшому корпусі А, знаному як «хірургічний», франківський художник Олесь Базюк у ті червневі фестивальні дні наніс косу червону «ватерлінію», що символізувала динаміку руйнування пам’ятки та потребу в допомозі. Станом на 2025 рік тривожну лінію вирівняли. «Цей корабель уже не тоне», – впевнено заявив директор КП «Простір інноваційних креацій “Палац”» Володимир Гайдар у цьогорічний День міста. Окремі заходи з нагоди цього свята відбувалися і в деяких корпусах, а це вже привід завітати туди на екскурсію. Найперше палацовий очільник веде саме до корпусу А, що слугував експозиційною площею для візуального напряму портофранківських активностей.

Володимир Гайдар:  Згідно з концепцією ревіталізації увесь комплекс — це креативний хаб. Адже всі ті напрямки, які тут є, представляють саме креативні індустрії. Перетинатимуться вони в осередку — конгрес-центрі («хірургічний» корпус). У ньому надаватимуться комплексні послуги, що стосуються не лише до напряму конференцій, а й до запису подкастів, музики, фотографування тощо. Також тут буде заклад харчування, тобто ми зможемо автономно обслуговувати події, які відбуватимуться в цьому корпусі.

Виставкові заходи також можна буде тут проводити, попри те, що сусідній корпус Б у нас передбачений для артхабу. Там організуємо вже безпосередньо виставкові площі. Це колишній корпус палацу, власне, його ліве крило. На жаль, він у найгіршому стані – щоб його врятувати,  ми подавалися цього року на грантовий проєкт.

Оксана Квітнева: Коридор уже відреставрований? [заходимо в коридор головного корпусу А — прим. ред.]

Володимир Гайдар: До другого поверху. Щоб відвідувачам не різала око чітка лінія розмежування реставраційних робіт.

Один із готових залів — коворкінгово-конференційний. Маємо запити на проведення конференцій і на запис подкастів, але ще не можемо запустити людей, бо треба завершити додаткові ремонтні роботи в правому крилі корпусу і ввести в експлуатацію принаймні першу чергу. Це також тривалий бюрократичний процес. Але все робоче, приміщення готові.

Два з них відведені під аудіостудії – звукозапису та звукорежисерську. Все наразі зачинено, бо всередині встановлено обладнання.

У гостьовій кімнаті записуватимуть аудіокниги, подкасти й музику. Маємо гарні студійні мікрофони Neumann. На майстер-класах записували вокалістку Зоряну Рось із джазовими інтерпретаціями.

У 2019 році ми збирали тут франківських письменників і вели діалоги про те, наскільки цікаво записувати аудіокниги, чи розвинена мережа запису та чи є для того ринок. Уже тоді переконалися, що це цікавий і правильний напрямок.

Минули роки, і до цьогорічного Дня міста зробили дев’ять записів дев’ятьох франківських письменни_ць і поет_ок. Записали декілька фрагментів [текстів] Тараса Прохаська. Відтак уже є 22 записи. 

Оксана Квітнева: А де ці записи презентуються?

Володимир Гайдар: У наших соцмережах вже все є. А їх трансляцію плануємо на своєму онлайн-радіо «Палац», яке будемо запускати після здачі в експлуатацію – хочемо зайняти хочемо зайняти цифрову нішу. Щодо його  музичного контенту – це має бути джаз і класична музика, від бароко до сьогодення. 

Далі фотостудія, теж уже обладнана для портретної, предметної і макрозйомки, бо приміщення невелике. Більш масштабні фотосесії будемо проводити у великих  універсальних залах. Наступна – майстерня аналогового фото (dark room), де ми робитимемо плівкові фото. Запустили палацову ініціативу, збираємо давні плівки із містом. Окрім цифрової та плівкової фотографії, маємо напрямок альтернативних видів фото — наприклад, ціанотипії. 

Проводили й конференцію креативних індустрій, на якій були представники з індустрії мод. Вони підтвердили, що цифрове й аналогове фото, зокрема в їхньому напрямку наразі використовують практично порівну: частину фотографують і друкують на цифрові носії, а частину все-таки на плівкові – з аналоговим друком. У нас, згідно з концепцією, має бути окремий корпус аналогових технологій, у який імплементоване й фото. Це буде реставрована будівля колишніх пралень, розташована в дворику за корпусом А і Б. 

Фото: палац Потоцьких

Оксана Квітнева: Десь тут працюватиме і Франківська школа сучасного мистецтва фра фра фра?

Володимир Гайдар: Так, школа реалізується спільно з ГО «Асортиментна кімната». Наразі «шкільну» кімнату теж зачинено, бо там зберігали деяке обладнання. Асортиментна кімната забезпечує теоретичну частину та курс воркшопів для двох груп — ознайомчої і поглибленої, підліткової та дорослої (умовно). Ми ж від палацу доукомплектували все сучасним обладнанням для 3D-моделювання й 3D-друку, щоб можна було теорію поєднувати з практикою, з сучасними технологіями для експериментування в мистецтві. Вже з вересня тут починається навчання [форма реєстрації на навчання тут – прим. ред.].

Оксана Квітнева: Як же ж на тлі всього цього проходять реставраційні процеси?

Володимир Гайдар: Перший поверх: майже завершене пристосування історичної частини. Не весь, адже є ще частина, до якої ми робимо легенький каркасик добудови — інженерний, для забезпечення евакуації та встановлення ліфта і вентиляційного обладнання.

Підлогу реставруємо так, як це має відбуватися в історичних будівлях. Є монолітна заливна шліфована підлога — терраццо. Подекуди розшивали тріщини через пошкодження. Усюди підкреслюємо кольором сучасні включення в стару підлогу.

Якщо поглянути вгору — розчищені склепіння, так звані кляйни. Вони були заштукатурені — відреставрували, вкрили консерваційним розчином, і тепер вони мають свій фінальний вигляд.

Також завершена вся столярка. Зверніть увагу, над дверима є напис із австро-угорського періоду: «Abort Zimmer» (санітарна кімната, туалет або вбиральня). Над кожними дверима були такі написи чорною фарбою, первинні. А на другому поверсі, де попрацював реставратор, є повністю розкритий червоний напис — він вищий за чорний, якщо брати пошарово. Тобто на нижчих, глибших шарах – написи німецькою,  червоним – уже пізнішого періоду, польською мовою.

Фото: палац Потоцьких

Оксана Квітнева: Той самий напис замальовували, потім писали іншою мовою?

Володимир Гайдар: Так. Але найцікавіше, що потім прийшли совіти і просто все наглухо позамальовували зверху. Виходить, що вони несвідомо законсервували старі надписи, з якими ми тепер можемо робити пошарові реставраційні розкриття. Нові написи на табличках за совітів прибивали цвяшками безпосередньо до дверей.

Заходимо в коворкінг-центр. Ця велика зала колись була палатою. Тепер тут багато столів. Можемо їх розкладати в різній конфігурації — щоб проводити конференції, круглі столи, навчання, семінари тощо.

Кахельна піч – окрема окраса. Вона відреставрована, проте неробоча. В будівлю заведена сучасна система вентиляції з рекуперацією для максимальної економії тепла. Вікна залишаються автентичними, заміняти на сучасні енергоефективні не можна, тож утеплення таким чином недоступне. Фасади в пам’ятках архітектури теж не можна утеплювати.  Саме тому й економимо сучасними інженерними системами. 

Підлога в залі була повністю знищена, тому замінили її сучасною, без імітації історичної. Зате вона тепла, теж прогріватиме велике приміщення. Встановили ще й теплові насоси, вони – основне джерело енергії, доки не буде збудована власна котельня для цілого комплексу.

У внутрішньому дворику якраз монтують каркас. Це технічна добудова, але водночас і  додатковий хол. До нього вестимуть евакуаційні сходи з другого поверху. В  іншому крилі розташується скляний ліфт на другий поверх. У проєкті реставрації з пристосуванням є це все, всі дозволи… Можемо продовжувати роботу, проте завершується ресурс – і грантовий проєкт ПРООН, і кошти з німецького агентства GIZ, які були передбачені тільки на першу чергу реалізації проєкту.

У поточному проєкті мали освоїти навіть не весь перший поверх, а лише його частину. Провели загальнобудівельні роботи, щоб встановити зверху вентиляційне обладнання — без цього приміщення не ввели б в експлуатацію. Сподіваємося, що з будівельниками за два місяці мали б завершити.

Що ж до купи обладнання, складеного в коробках у правому крилі, — воно кухонне. У грантодавців вивільнились кошти (буває і таке!), тож вони запропонували щось дофінансувати. Зараз завершуємо кухню — тут має бути поп-ап кафе. Його кухня може змінюватися відповідно до подій, різних ідей і концепцій. Заклад діятиме й для зовнішніх відвідувачів.

Звідсіля з вікна видно, які саме теплові насоси встановлені. Це альтернативне джерело опалення, що даватиме цьому будинку теплову енергію.

На перспективу маємо також уже давній проєкт із влаштування котельні — на всю територію.  Проте разом із мережами це ще плюс 20 мільйонів — наразі таких коштів не маємо. Тому корпус А поки буде автономний. Коли все складеться [а в тому, що так буде, директор палацу навіть сумнівів не має! — прим. ред.],  вони працюватимуть у парі — котельні разом із цими тепловими насосами. 

Оксана Квітнева: А що оточує наразі корпус із вулиці?

Володимир Гайдар: Це все буде відмостка з гідроізоляцією фундаментів і доріжкою по периметру. Матеріали для неї завезено, чекаємо будівельників, яким завадили дощі.

Внутрішній дворик приєднаємо до цього корпусу. Тут і буде скляний ліфт. Зараз виставляють опалубку, заливатимуть перекриття. Буде й скляна стінка. Звідсіля матимемо вихід із поп-ап кафе в хол і внутрішній двір.

Оксана Квітнева: Що буде з фасадом корпусу А? Тим самим із «ватерлінією», що трохи зблякла від часу й втрати актуальності, але нікуди не поділася.

Володимир Гайдар: Теж така цікава історія господарки на історичному об’єкті. Почали робити, як потрібно. Перший проєкт у нас був на цей будинок: дах, фасади і вся зовнішня столярка. А другий — уже на пристосування всіх приміщень усередині, вся внутрішня інженерія, обладнання, підведення мереж, меблі тощо. Так робить ґазда: спершу вверх, потім заходить усередину. Ремонтні роботи — з другого поверху до першого. Логічно: тече зверху донизу, та й бруд так само носиться. Гроші ж приходять зовсім з іншого боку…

Коли з’являються грантодавці з коштами для креативного бізнесу, що постраждав від війни, зокрема й локального, — їм не потрібні фасади. Їм потрібні приміщення, куди зайдуть і працюватимуть люди.

Їм потрібні приміщення з першого поверху, не на другий же одразу йти. Тому наразі так: викручування рук, не зовсім правильно технологічно. Та якби б ми стояли на тому, що треба робити тільки так, то далі сиділи в цьому кораблі, який тоне. А так ми його вже трохи вирівнюємо.

Оксана Квітнева: А от тепер згадаймо про археологію!

Володимир Гайдар: Археологія — це також те, що пов’язано з цим корпусом. У великій залі, коли заводили водопровід, наштовхнулися на два фундаменти-мури різних періодів. А біля муру зовнішньої огорожі знайшли фрагмент керамічного декору палацового періоду — ймовірно, то був янгол XVII століття з тутешньої каплиці. Тут же на глибині близько трьох метрів натрапили на залишки дерев’яної конструкції наразі невідомого походження. Для нас, мабуть, найбільш цінними є знайдені фрагменти фундаментів. Деякі з них проявились у несподіваних місцях, які не дуже точно ідентифікуються на історичних картах. Всі вони потребують подальших ґрунтовних досліджень. Ці фундаменти можуть бути збереженими артефактами саме палацового періоду існування комплексу, з якого до наших днів дуже мало збереглось матеріальних доказів. 

Зазвичай завести труби, підключити і засипати назад — не така вже й довга справа. Та тут усе тривало понад місяць. Співробітниця Охоронної археологічної служби України Каріна Сухорукова, яка працювала тут місяць, кожен шар переглядала на наявність цінних знахідок. І знайшли їх дуже багато — понад 2000 артефактів, дрібних і не дуже.

У будівельників, звісно, свої дедлайни, натомість археологія потребує скрупульозних досліджень. Через це терміни будівництва розтяглися на довше,  ніж було заплановано. І в будівлі, і на території змінювали кілька разів траси прокладання мереж, зупиняли роботи й чекали, поки все буде зафіксовано, шукали шлях, як обійти ті знахідки, на які натрапили. А це і декілька фундаментів, і мощення на території — теж різних періодів. У деяких моментах, аби не руйнувати віднайдене історичне мощення, і не маючи можливості їх оминути, робили прокол на глибині півтора метра. Для цього знову ж таки залучали спеціальну техніку, привозили те, що не було закладено в проєкті… 

Паралельно впродовж кількох місяців наші палацові науков_иці Лариса Поліщук, Анна Сербін і Зіновій Федунків працювали з усіма розкопками й артефактами: описували та систематизували знахідки.

Фото: палац Потоцьких

Оксана Квітнева: Оце ж наразі в палаці презентують те, що знайдено?

Володимир Гайдар: Це якраз презентуємо частину з усіх тих знахідок, які виявили під час рятівної археології. Це провели археологічний супровід інженерних робіт – не планові розкопки. Та знайдено дуже багато матеріалів, які ще неодноразово презентуватимемо. 

Оксана Квітнева: Археологічні розкопки триватимуть?

Володимир Гайдар: Так, у рамках проєкту, де створюється проєктно-кошторисна документація на продовження робіт, закладено окремий розділ археологічних досліджень. Віднайдені місця, що потребують подальших досліджень, вивчатимуться ґрунтовніше, планомірніше впродовж сезону. З травня по жовтень включно максимально працюватимемо над цим.

Оксана Квітнева: Коли будуть наступні гроші, невідомо?

Володимир Гайдар: Невідомо. Є розроблені проєкти і кошториси, ймовірно, доведеться їх коригувати, бо ціни постійно гуляють.

Оксана Квітнева: У 2022 році під час однієї з екскурсій містом, які запровадив Ярема Стецик, ви презентували концепцію ревіталізації палацу. Там було так багато всього, що голова йшла обертом, але тоді (мені принаймні) здавалося, що все це – нереальні фантазії. І ось – дещо таки вдалося. Навіть немало. Як?!

Володимир Гайдар: Унікальний кейс, як на мене, — палац залишається міським і розвивається. Бо в нас звикли: якщо комунальне, то це щось таке, скажімо, «на останні гроші», «на здачу». Коли в 2018 році я писав загальну стратегію розвитку комплексу, в ній було чітко зазначено, що 70% — це зовнішні кошти, а 30% — співфінансування міста. Десь так і виходить.

На початках місто вкладало трохи більше. Адже потрібно було провести низку попередніх наукових досліджень, інженерних обстежень і вишукувань, розробити проєктно-кошторисну документацію. Більше того, саме для реалізації проєкту реставрації з пристосуванням корпусу А, фінансування робіт, які мало провести місто — підведення внутрішньодворових сантехнічних мереж — узяв на себе грантовий проєкт. 

А для корпусу Ж (колишній офіцерський клуб, пізніше приймальне відділення лікарні) взагалі перший грант був на одне приміщення. Розтягнули його на декілька, зробили дах і підсилення фундаментів. Міська влада йшла назустріч і допомагала, чим треба — місто нам дофінансувало частину додаткових робіт, які забезпечили подальше повноцінне функціонування першої музейної експозиції.

Питання в людях, у співпраці. В нас добре склалась співпраця із міським Департаментом інвестиційної політики. Зараз у роботі два українсько-румунських проєкти.

Оксана Квітнева: Як справи в музеї «Місто і Зброя», що діє в палаці вже рік? Чи користується він популярністю?

Володимир Гайдар: Формат музею зацікавлює, користується популярністю серед школярів і не тільки. Діти можуть не просто стояти гусачком й слухати — маємо пуфи й крісла-груші, де вони собі сідають чи лягають, слухають і дивляться все на проєкціях. Екскурсоводи захоплюють, це Таня Зарецька і Петро Ганцюк. Вони дуже професійні та вмотивовані фахівці-науковці. 

Цього року нас чекає активне продовження роботи з корпусом, де розташований музей. Він стане справжнім музейним блоком, адже там буде ще й Музей ідеальних міст, і Музей роду Потоцьких – генеалогічний, і Музей міста та археології, а також систематизована інформація про комплекс загалом.

І ще один українсько-румунський грантовий проєкт у роботі. На ці кошти розроблятимемо детальні робочі проєкти на два корпуси. Саме в межах цього проєкту будемо розробляти наукову проєктно-кошторисну документацію на другу чергу реалізації музейно-виставкових приміщень корпусу Ж. Той, що В — візуально найбільш зруйнований, із величезною діркою замість вікна в стіні, — це майбутній Центр міжкультурного, міжетнічного діалогу. Ми вже збирали тут представників різних етнічних спільнот: які є в місті наразі, і тих, які були ще під час його заснування, бо місто колись було поліетнічне. У майбутньому Центрі будуть представлені всі етнічні спільноти. Діятимуть у Центрі й виставкові приміщення, й кабінети, де почесні консули матимуть можливість приймати відвідувачів.

А корпус Б (колишній палацовий корпус) – артхаб із виставковими приміщеннями. Там мають бути майстерні художників, відеостудії з відтвореними інтер’єрами. Із можливістю орендувати площі, щоб працювати і виставлятися в артковоркінгу. У ньому ж буде відновлений палацовий театр, бароковий, найближчий аналог якого є в польському місті Ланьцуті. 

Згідно з концепцією ревіталізації, корпус Г буде готелем-музеєм, корпус З (колишні конюшні, возівні, пізніше — гаражі) передбачений під реставраційний хаб з майстернями та виставковим залом, корпус Д буде закладом харчування, палацовою ресторацією та коворкінгом в даховому просторі.

Усе це — ті консолі, складові, які формують цей загальний креативний хаб, комплекс палацу Потоцьких з новими сенсами слова «палац».

Фото: палац Потоцьких

Оксана Квітнева: Мало хто не вірив, і зараз, певна, багатьом не йметься віри, що можна було зробити все як слід під час війни, як реновують за кордоном подібні приміщення. Не євроремонт.

Володимир Гайдар: Це реставрація з пристосуванням під нові сучасні функції, але з увагою та максимальним збереженням історичного автентичного середовища. От приведіть колег, зайдете в музей, побачите, який він сучасний. І конгрес-центром проведу екскурсію, бо відвідувачів ще сюди не пускаємо — корпус не введено в експлуатацію. 

Оксана Квітнева: Круто! А що буде з територією?

Володимир Гайдар: У нас від вересня тут було все розкопане. Ми ж прокладали мережі до кожного будинку: воду і каналізацію. В рамках грантового проєкту вивільнились кошти, за які і цей інженерний проєкт став можливим до реалізації.

Власне, в межах інженерних робіт ми робили археологічний супровід. А зараз територію відносно відновлено, хіба без фінального благоустрою. Його робити нема сенсу, бо будемо  продовжувати археологію. Та ще й прокладання теплових мереж буде проводитись, як тільки знайдемо кошти на котельню.

Оксана Квітнева: Як із безпекою в палаці?

Володимир Гайдар: Укриття ми не маємо. Вимоги до пам’яток архітектури трохи м’якші. Якщо нема приміщень, придатних для таких потреб, то для пам’ятки це не обов’язкова вимога. Хіба що копати, робити нові…

Оксана Квітнева: Так тут такі підвали шикарні, їх не можна заюзати?

Володимир Гайдар: Підвали за сценою — в маленькому корпусі К. Вони небезпечні, тому що зверху будівля — не в найкращому стані. Є два вузьких віконечка, через які точно не кожен виповзе нагору. Найближчі укриття – будівля адміністрації, медуніверситет і Ліцей № 7.

Оксана Квітнева: Які ж події ви плануєте влітку?

Володимир Гайдар: Минулого року в нас була серія концертів, організованих Прикарпатською концертною компанією. Вони повертаються. Шукають тих артистів, які мають тури, їздять країною, паралельно збираючи кошти на ЗСУ. Здаємо їм в оренду майданчик, і нам залишаються кошти.

Домовляємося з обласною філармонією про цілу серію виступів. А класику від них хочемо зробити традиційною — щоп’ятниці.

Коли все буде відреставроване, працюватиме відкритий публічний простір, хотілося б, аби тут заземлилася класична музика та джаз. 

Оксана Квітнева: Яка частина тих перспективних планів, які ви презентували публіці кілька років тому, вже реалізована?

Володимир Гайдар: Якщо взяти до уваги весь масштабний проєкт? Наразі можемо говорити про окремі будівлі. Наприклад, корпус Ж — на 70% реалізований. Крім експозицій та обладнання, звісно.

Що ж до корпусу А — тут десь половину треба доробити в наступній черзі. Бо перший поверх робочий і буде задіяний увесь, але фасади, дах… І добудова засклення поки не врахована, ліфта немає — він теж недешевий. Є проєктно-кошторисна документація на протиаварійні роботи в корпусі Б. Та я б тут узагалі відсотків не давав, — його хоча б зафіксувати, щоб не руйнувався. Роботи дуже багато. Хвалитися якимись відсотками передчасно. Проте дуже тішимося мережами, які зробили, та тим, що можемо заходити в приміщення. 

Тривають перемовини з Івано-Франківським театром драми і комедії. Вони знов залишилися в підвішеному стані. В одній із зал музейного комплексу, сподіваємося, вдасться створити їм майданчик для репетицій та, можливо, навіть постановок для глядачів. Поки будемо допрацьовувати музейну складову, вони матимуть принаймні рік. 

Паралельно багато й наукової роботи. Дослідили, приміром, споруду, обкладену плиткою. Наші дівчата-науковиці її збили — виявилося, що це не радянська споруда, там є залишки старих мурувань з цегли і каменю. Абсолютно давній корпус, судячи з давньої цегли —  XVII століття. В ньому — замурований портал. Але чи це був виїзд через оборонні споруди назовні, чи внутрішні приміщення, які так своєрідно використали? Ще не знаємо. Замурований колишній проїзд або прохід — досить широкий. Біля муру на глибині понад два метри натрапили на дерев’яне мощення. Що це було — невідомо. Будемо досліджувати! Біля брами куди не копни, роботи для дослідни_ць все більше й більше. Тут тільки зачепися.

Головне фото: палац Потоцьких