Що залишиться для нащадків від наших буремних часів? Руїни чи величне будівництво, гордість чи поразка, краса або потворність вчинків…
Невідомо.
Чий образ зроблять плакатно-знаковим для друку на черговому номіналі купюри? Капелана, військового, бариги? Усюдисущі talking heads мають значно більше шансів аніж маломовні.
Чи має час героя та чи має портрет бути героїчним?
Теперішні художники, поети, фотографи залишать в історії авангард сьогодення?
«Призабуте сьогодні ритуальне призначення портрета передбачає зв’язок світів – поцейбічного й потойбічного, тимчасового й вічного», – Ольга Тарасенко («Портрет і ритуал». Art курсив, №1, 2008).
Насправді, ці рефлексії не про щось конкретне. Навіть не про історію чи запам’ятовування, а про прожите або вигадане. Біль чи радість. Забуття чи сподівання.
Досить про мріяння, адже і колись і тепер портрет є популярним жанром, а отже оглядаючи створене можемо відловити прогнози.
Малювання, ліплення, фотографування чи відеозйомка навколишнього оточення залишає слід. Принаймні, для автора.
Володимир Мулик, Synchrodogs, Іздрик, Зоряна Козак, Олег Дерев’янко, Ростислав Котерлін, Весела Найденова, Анатолій Звіжинський, Дмитро Петрина, Парфьон, Олеся Саєнко, Ігор Перекліта, Ярослав Яновський, Орест Заборський, Мирослав Яремак, Маріанна Глинська, Микола Джичка, Glow, Ігор Панчишин, Нікіта Тітов