В Японії існує особливе відношення до речей. Наприклад, стіл та чайник – це обʼєкти. Матеріали є обʼєктами. Але також обʼєктами є привиди. Це не люди й не тварини. Перший крок у нашій практиці Буто – це спроба позбавитись людського, повсякденного. Ми розглянемо, як цього досягти за допомогою вправ з танцю Буто. Як це – не виражати людського? І що зʼявляється замість того, що зникає?

Нана Бякова народилася в Миколаєві. Міждисциплінарна мисткиня, перформерка. Її полотно — власна тілесна форма, яку вона використовує, як нейтральний матеріал, щоб заглибитись у візерунки пам’яті, межі та перехідні стани, ідентичність та взаємозвʼязок між людським тілом та тим, що не є людиною. З 2016 року Нана присвятила себе практиці Анкоку Буто, японського танцю, який виник після Другої світової війни. Після 3-річної еміграції та року повномаштабної війни, Нана повертається в Україну та працює над проєктом “Втрачений рух” про (не)рухомі обʼєкти в ландшафті рідного міста.

Реєстрація на воркшоп за лінком. Участь безкоштовна.