26 червня, 16:00 – Ратуша (виставка)
27 червня, 16:00 – Підземний Перехід Ваґабундо (виставка)
28 червня, 16:00 – Асортиментна кімната (виставка та реенактмент)
Художник: Євген Самборський
Куратор(к)и: Альона Каравай, Ярема Малащук, Станіслав Туріна.
В останній тиждень червня в Івано-Франківську відкриється три виставки робіт та один реенактмент акції Євгена Самборського. Його шлях завжди так чи інакше був пов’язаний з Івано-Франківськом — і таким й залишається. Його розмова з мистецькою спільнотою Франківськом і з самим містом була —, а можливо, і є — невід’ємною частиною практики.
Ці виставки не є ретроспективними для автора, а для нас — кураторів — вони швидше інтроспективні. Реенактмент, який дав назву і всім виставкам, — також інтроспективний.
Ми кажемо: цей реенактмент— а за ним і виставки — ці виставки називаються “Місце для повернення”. В роботі над «Місцем для повернення» ми наштовхнулися на те, що словник, який стосується зв’язків з новою, «п’ятою діаспорою» (термін Станіслава Туріни) не те, щоб малий, — він нерелевантний чи бідний. Цей словник існує на межі відсутності, особливо коли йдеться про чоловіків, і поки що уявну, але публічну розмову. Говорячи, ми постійно в’язнемо в щільно-однорідній плутанині: особистого, публічного, політичного, минулого і сучасного, неконтрольованого і вільного, майбутнього, інтимного, ситуаційного, випадкового, професійного, ще одного іншого особистого, стратегічного, бунтівного, етичного, дружнього, фобійного, екзистенційного, патріотичного, емоційного і разом сплетеного в суцільний жмут.
Ми кажемо: повернення є та буде центральною темою. Повернення чи неповернення додому, повернення до цивільного життя, повернення до мирного життя, повернення до розмови, повернення культурних цінностей та територій. Повернення з війни. Бажання свого повернення, зазіхання на повернення іншого.
Повернення — це й про повернення погляду назад, ретроспектива — це повернення. Ми пропонуємо поглянути на те, що можна було б назвати «недавнім минуле», — щось що ще не встигло стати написаною історією, а лише збереглось в памʼяті, неначе тимчасовий відбиток.
Якщо є точка неповернення, то є й точки — або місця — повернення.
Ми кажемо: ці виставки та цей ріенектмент можна дивитися й поза оптикою повернення. Їх можна дивитися як з оптики «сьогодні», так і з оптики, ніби десять років тому чи десять років тому. Їх можна дивитись з точки зору історії мистецтва та/або в пошуку слідів різних художників і художниць, про яких ми пам’ятаємо чи ні.