Вікторія Видиборець для post impreza поділилась враженнями від «не тривожної виставки» студентів та студенток Франківської школи сучасного мистецтва фра фра фра.
Як це — робити школу сучасного мистецтва в Івано-Франківську? Як це — робити її не перший рік?
У серпні 2024-го кураторка школи фра фра фра Оля Поляк тривожилась (за словами самої Олі, не надто, проте відчутно). А раптом група на навчання не набереться? Раптом у невеликому місті закінчилися ті, хто цікавиться концептуальним мистецтвом?
Не недооцінюймо Франківськ — група таки набралася і навчання стартувало. Попри (чергові) тривоги — часом і повітряні, в такі часи живемо, — щодо розкладу, організації та логістики другий рік фра фра фра відбувся і для ознайомчої групи, і для трьох майстерень.
Якщо про Франківськ пишуть, як про місто-резиденцію, то під час навчання він ще й став містом воркшопів. Ярослав Футимський, Наталія Лісова, Катерина Яковленко, Анна Хвиль, Нікіта Кадан, Даша Чечушкова, Анна Потьомкіна та Олександра Кущенко — невипадкові імена лекторок та лекторів, які не перший рік проводять теоретичні та практичні заняття для ознайомчої групи. Спойлер: після таких воркшопів частина мисткинь та митців вирішували працювати у неочікуваних для себе напрямках.
Зрештою, будь-яке навчання зазвичай завершується випускним. Два семестри тривог і художньої практики перетворилися на «не тривожну виставку», яку відкрили в Асортиментній кімнаті 31 травня.
Кураторка і школи, і виставки Оля Поляк описує цей досвід:
«Ця виставка — про погляд всередину себе зі сміливістю витримати те, що там приховано. Наше бажання бути опорою для себе для інших перемагає страх невизначеності. Для кожної та кожного ця робота — виклик. Не лише особистий, а й суспільний: у відповідь на мовчання, на зношені уявлення про норму, на очікування “не висовуватись”».
І справді — аби бути опорою, часом треба відверто говорити про слабкості чи переживання, які роблять нас одночасно такими схожими і такими різними.
Хтось з нас переживали чи переживають депресію
Фото: Софія Сіренко
Анна Рибкіна проводить наш погляд через в’язке, червоне і тягуче — стан, яким вона описує глибоку депресію. «Моє червоне» виглядає, як солодке желе. Бо іноді депресія буває і такою — нудотною, блискучою зовні й помітною лише тим, хто у ній тоне.
Хтось з нас вигоріли
Фото: Софія Сіренко
За одинадцять років війни, три з яких сирени лунають по всій країні, важко не відчувати втому. Важко не відчувати сором за цю втому.
Тарас Теліщак у своїй неназваній роботі залишає місце для інтерпретації глядач(к)ам — з яким вигоранням ви прийшли? Професійним, творчим, емоційним? Заходьте, на цій виставці ми говоримо відверто. У гурту «Крихітка» є пісня «Безжальні і крихкі» — і це мій особистий саундтрек до роботи Тараса. У якій ми даємо собі простір побути зламаними, втомленими, згорілими і крихкими.
Хтось з нас народжували
Фото: Софія Сіренко
Людина, яка приводить у світ нову людину, — яка вона? Що вона відчуває? Досвід материнства часто описують, як щось сакральне, добираючи подекуди релігійні метафори.
Іруца Слепенюк фокусується на суб’єктності та тілесності жінки у цьому процесі. Без прикрас, без алюзій — народження природний процес, який стається з жіночим тілом. Здається, прийшов час дати слово тим, хто народжують. Її тіло — її діло. І її історія.
Хтось з нас вчиться пізнавати себе
Фото: Софія Сіренко
Тривога — те, що з різною частотою і періодичністю супроводжує нас усіх. Але усі по-різному вчаться з нею справлятися. Чи ні. Юрій Хорощак про свою серію плівкових фото Anxiety каже:
«Мені здається, що багато з нас (дорослих) досі живуть зі своїми дитячими тривогами, які інколи можуть приносити негатив та дестабілізувати навіть в найбуденніших ситуаціях. Хтось їх не помічає. Хтось помічає, але вперто не хоче вірити, що досі залишається маленьким та вразливим. Хтось надто завантажений, щоб взагалі щось побачити. А хтось, можливо, вже “викупив” все у житті чи навіть не пробував починати».
До кого з них належиш ти? — запитує Юрій у партисипативній частині роботи і пропонує дати відповідь самостійно. Або відштовхнутися на старті пошуку цієї ж відповіді.
Хтось з нас робить вибір
Фото: Софія Сіренко
Анастасія Червонецька своїми полотнами без назви заводить нас у пошук. Чи готові ми щоденно робити вибір на користь світла, яке розриває внутрішній морок? На якому полюсі ми опиняємось, щоранку розплющуючи очі?
Хтось з нас ловить погляди і чує голоси
Фото: Софія Сіренко
У роботі «Погляд» Анна Рибкіна продовжує тему тягучого, чогось, що засмоктує. Цього разу це чужі погляди та голоси. Якісь підтримують та дають сили. А якісь — за улесливими словами маскують контроль та осуд. Головне — знайти сили їх відрізнити.
Хтось з нас втрачали
Фото: Софія Сіренко
Наші часи цифровізації одночасно і благословення, і прокляття. Тетяна Голобин та її робота What did the fox say? фокусуються на Лисичанську — втраченому, непроговореному, окупованому. Такому, що існує у цифровому світі, але і спотворюється ним же. Як відрізнити справжні спогади від цифрового архіву? Як щось може залишитися у мережі назавжди, але бути недосяжним у реальному світі?
Хтось з нас пробували і помилялися
Фото: Тарас Теліщак
Знайдені на смітнику деталі комп’ютера, поєднані між собою, та спроба змусити їх працювати — такою стала випускна робота Божидара v1.0 first self. Long story short: комп’ютер так і не запустився. Але це окей. Бо часом спроби чесніші за очікуваний результат.
Деталі Божидарової роботи ніби підсумовують для нас: «Агов, дивись, бувають невдачі, але без них нікуди. Бо вони цікаві. Бо вони — частина процесу. Бо навіть коли щось не працює — не привід його приховувати».
Часом почуваюся, як желе Анни Рибкіної, а часом — як розібрані деталі Божидара. І це — чесно. Бо тут, на «не тривожній виставці», ми не приховуємо емоцій. Ми пробуємо, падаємо, розчаровуємось, робимо вибори — правильні або ні — втомлюємось і збираємо себе докупи. Ми залишаємось людьми і даємо собі право ними бути.
P.S. Скласти власне враження про виставку можна на фінісажі 14 червня о 16:00 в Асортиментній кімнаті. Для нього випускниці та випускники фра фра фра підготували перформанс, який можна буде побачити лише один раз.
Разом з тим в «Асортиментній кімнаті» триває реєстрація на третій рік Франківської школи сучасного мистецтва, яка стартує у співпраці (і просторі) з Палацом Потоцьких вже у вересні 2025. Охочі можуть зареєструватися за лінком.
Головне фото: Софія Сіренко
