У Франківську мисткиня Антонія Баніцька заснувала студію «Летючі», спрямовану на пошуки творчого голосу. Ми поговорили з творчинею про ідею створення простору, як він працюватиме й чи будуть там виставки.
Простори у квартирах — не нове для Франківська. Антоніє, чому і як ти створила мистецьку студію у квартирі? Звідки з’явилася ця ідея?
Я не могла знайти роботу, яка б мені дійсно подобалась. До того ж займаюся мистецькою практикою, і це наразі не та річ, яку б хотіла комерціалізувати. Тож вирішила: якщо не можу знайти роботу, треба її створити. Мені допомогла сім’я, зокрема мама, якій неймовірно вдячна, друзі. Тобто, це була спільна ідея. Багато хто мене в цьому підтримує й вірить у справу навіть більше, ніж я.
З ідеєю студії я вийшла за власні обмеження. Вважала, мистецтво має бути закритим. Але зараз — навпаки: буду використовувати це місце як простір для своєї творчості й запрошуватиму людей до спільної дії.
Спочатку шукала будь-яке приміщення. Важливо, щоб воно було світлим, красивим, не потребувало капітального ремонту. Мала багато варіантів, але не хотілося, щоб це була типова комерція у ЖК. Тому був вибір: або це робити в комерції на першому поверсі, або — у квартирі.
Є ще унікальні простори, наприклад, закинуті будинки й індустріальні зони. Але мені було важливо втілити свою ідею.
Ти орендуєш це приміщення?
Так, це орендоване приміщення. Раніше це була квартира, а зараз звідси від’єднали газ, забрали кухню. На цій вулиці багато комерційних приміщень у старих квартирах.
Ти з кимось консультувалася? Чи надихалася якимись просторами, які вже існують у місті?
Намагалася знайти аналог того, що хочу, але марно. Бачила цікаві простори в Києві, але просто за інстаграмом мені складно було їх оцінити. Раніше працювала в художній студії, і це стало моїм антиорієнтиром, як не слід робити: це було повною протилежністю того, що хотіла втілити. Також я недовго працювала в онлайн-школі, і це теж був приклад того, як робити не слід. Хотілось створити абсолютно новий формат мистецької студії.
Чи не могла б ти розповісти, про що йде мова?
У тій студії мистецтво подається як комерційна двіжуха: приходиш, малюєш картину, п’єш вино і виходиш звідти задоволеним. Важлива лише розвага. У цьому немає ніякої глибини, це просто про бізнес. Звісно, в усьому є мета заробити гроші, але можна в це вкладати цінність.
Найбільше мені не подобається поверховість. Не хочеться робити це просто розвагою.
А чи були простори, які стали для тебе прикладом?
Прикладом для мене була школа сучасного мистецтва фра фра фра: як подавати мистецтво, що можна вивчити історію мистецтва, зробити дискусію, поставити провокативні питання. Творчість — не тільки про те, як класно провести час. Це дійсно глибока сфера, можливо, непомітна для людей, які поза нею. Моя основна мета — допомогти знайти кожному власний творчий голос. Вважаю, що кожна людина народжується митцем. Чи не всі діти малюють / ліплять до певного віку. Їм це подобається. У якийсь момент це різко закінчується, і, будучи дорослими, вони не займаються творчістю.
Для мене важливо пробудити творчий голос не тільки практичним заняттям, а й теорією. Було б класно втілити таку просвітницьку мету.
Яке фінансування у студії?
Наразі це тільки власні гроші. Я вклала не так багато, як часто треба, щоб відкрити свою справу. Надалі буду створювати, проводити платні заняття за лояльну ціну. Більш як шість людей не беру, бо інакше втрачається якість: це оптимальна кількість учасників і учасниць, яким можу приділити увагу. До того ж простір вміщує небагато людей.
У майбутньому я б хотіла податися на гранти, щоб проводити безплатні заняття, наприклад, для дітей військових, військовополонених, ветеранів і ветеранок, загиблих героїв і героїнь, працювати з дружинами військових. Це для мене цінно, і я б хотіла цим займатися більше. Можливо, почну це втілювати власними силами.
Розкажи про те, як буде працювати простір? Для кого будеш проводити майстеркласи?
Хотілося б працювати з дітьми та підлітками — це стабільна аудиторія. Якщо дитина захоплюється малюванням, батьки зазвичай всіляко підтримують це бажання. Для мене важливо, щоб на заняття системно ходила певна група людей, бо саме так можна побачити справжній прогрес. Регулярність — фактор прогресу. Коли ж учасники чи учасниці змінюються щоразу — це радше формат майстеркласу. Переконана, завжди треба шукати індивідуальний підхід: комусь подобається малювати абстракцію, комусь — квіти.
Я дозволяю робити те, що справді хочеться. Моє завдання — направити на творчий шлях, щоб вони полюбили мистецтво, або ж зрозуміли, що це не зовсім їхнє — і це теж нормально.
Як ти бачиш розвиток свого простору?
Зараз важко відповісти. Все роблю інтуїтивно. Тут будуть регулярно відбуватися заняття, будуть приходити люди. Я займатимуся власною мистецькою практикою в час, коли занять не буде.
Як воно піде? Може, взагалі нічого не вийде. А хто знає?
Чи бачиш ти цей простір, наприклад, для проведення виставок чи подій?
Щодо виставок — не бачу. Загалом мені дуже подобаються квартирні виставки, але поки себе не бачу в ролі кураторки. Я створюю й допомагаю створювати мистецтво. Ось такі в мене ролі.
Щодо подій — я б хотіла запрошувати художників і художниць для майстеркласів. Скоро буду обговорювати проведення заняття з ліногравюри та біодизайну. Сама працюю з біоматеріалами й хочу реалізувати цю ідею.
Фото: Антонія Баніцька
