П’єса Карела Чапека «Біла хвороба» (1937) звучить як документальна хроніка 2024 року. У часи перед Другою світовою війною суспільство, як і тепер, не хотіло вірити, що війна може увірватися в їхній дім. Така наївна віра, небажання брати відповідальність за власний вибір і страх змін роблять людей уразливими. Безпечність і замкнутість у своєму світі, небажання контактувати з зовнішніми обставинами роблять людину слабкою і пасивною. Це вигідно використовується для маніпуляцій з життям народу.

Сюжет п’єси розкриває боротьбу за владу і честь, у якій протистоять великі цінності. Чапек наголошує: конфлікт між непримиренними ідеологіями ставить під загрозу саме життя. Його герої — гуманіст лікар Гален (доктор Дитя) і владолюбний Маршал — зазнають краху. Їх знищує безжалісний натовп, байдужий до ідей і цінностей.

Для постановки було важливо не лише переосмислити текст, а й порівняти його із сучасними реаліями. Вистава реалізується за мотивами п’єси: збережені ключові персонажі — Маршал, його донька, лікар Гален, інші — а новий образ Білої Леді символізує фатум . Вона стає «оком вистави», втручаючись у перебіг подій.

Форма постановки — імерсивна. Глядачі стають співучасниками дії, яка відбувається одночасно у кількох просторових площинах. Замість крісел — свобода пересування.
Сценічна виразність базується на русі: театрі руху, танці (contemporary, modern, fri stile) і передає історію сюжету в довільній формі, яка викриває ідею драматургії.

Головна думка вистави: емоції не повинні затьмарювати голос розуму, адже саме Людина, її вибір і відповідальність за життя залишаються в центрі будь-якого конфлікту.