23 листопада в Івано-Франківську показали документальний фільм Олександра Гойсана «Два серпневі дні в майстерні Ореста Заборського». Знімальна команда провела два дні в майстерні та саду франківського митця та педагога, спостерігаючи, як він взаємодіє з простором. post impreza поговорила з режисером про роботу над фільмом.
Олександре, розкажи про фільм. Чому обрав постать Ореста Заборського?
До мене звернувся Ростислав Котерлін з ідеєю зробити фільм про Ореста Заборського. Його первинний запит полягав в тому, щоб я допоміг відзняти матеріал. Я думав, що це буде технічна допомога, оскільки в мене є профільна освіта, досвід. Проте згодом Ростислав не зміг опікуватися проєктом, і я перейняв реалізацію на себе.
Концептуально Котерлін уявляв документальний фільм з вкрапленнями ігрових (постановочних) елементів. Наприклад, як Орест працює зі своїми учнями, бо це важлива складова його життя на рівні з індивідуальною мистецькою практикою. Я домовився зі своїм другом оператором Сашком Косяком, щоб він долучився до зйомок. У серпні 2024 року ми поїхали до Ореста Мар’яновича в майстерню. Першого змінального дня з нами були ще Ростислав Котерлін й Анатолій Звіжинський. Первинно, наскільки я знаю, ідея створити цей фільм належала їм обом, бо вони навчалися в митця і, мабуть, найкраще з-поміж усіх розуміли важливість подібної художнього документування постаті Ореста Заборського. Ліана Чевердюк була ліричною героїнею — ученицею, яка малює дерево.
Головна проблема моєї залученості в проєкт в тому, що ми не до кінця узгодили мою роль. Я не знав, що мав на увазі Ростислав, а він не до кінця розумів, як я усвідомлюю свою залученість. У перший день ми зняли інтерв’ю Ростислава та Анатолія з Орестом. Наскільки розумію, первинна ідея була в тому, щоб довкола інтерв’ю побудувати фільм. Вийшло по-іншому. Ми знімали другий день самі з Сашком, відчувалось трохи більше свободи.
Мене цікавить інший контекст документалістики — більш спостерігальна, повільна, коли я мало впливаю на героя, спостерігаю за ним. Є герой і його простір. У фільмі більше матеріалу з другого дня.
Я трохи прокрастинував, бо не відчував, що це мій проєкт. У серпні знайшов час і за кілька днів його домонтував. Згодом я показав ці 20 хвилин Ростиславу, він дуже позитивно відгукнувся і ми спільно вирішили, що треба зробити публічний показ.
Фільм цікавий з точки зору документації мистецького життя Франківська, бо Орест Мар’янович — визначна постать. Я ставлю на паузу публічний показ фестивальних фільмів на рік-два, поки вони живуть фестивальне життя. Тут я відмовився від цього, хай фільм вийде й буде доступним.
Орест Заборський. Кадр з фільму
Ти зараз відчуваєш, що це твій фільм?
Так, зараз відчуваю, що це мій фільм, і я задоволений результатом. Загалом, у нас було не так багато спостерігального матеріалу, з яким я міг би працювати під час монтажу, бо ритмічно більшість кадрів дуже вибивалися з цього задуму зробити повільне кіно. Інтерв’ю — окрема історія, воно може паралельно експонуватися. Так чи інакше, фільм склався досить чітко і, як на мене, в ньому прослідковується певна структурність.
А чи частина інтерв’ю увійшла в фільм?
У фільмі є кадр з інтерв’ю, але я прибрав звук повністю. Тож зі змістовної точки зору інтерв’ю в фільмі немає. Воно окреме.
Анатолій Звіжинський і Ростислав Котерлін ще якось фігурують в твоєму фільмі?
Вони мали бути поза ним, але я їх трохи інтегрував туди. Наприкінці фільму Ростислав і Анатолій з’являються у просторі. Це трохи співзвучно з первинною ідеєю Ростислава — інтегрувати ліричного героя, учня, а вийшло, що у фільмі — вони.
Хто працював над сценарієм фільму?
Тут було все інтуїтивно. У Ростислава теж не було сценарію, лише загальна ідея та прописані основні питання.
У мене не було конкретних ідей, ми відштовхувались від того, що пропонує простір і чим займається Орест.
Яким Орест Заборський відкривається глядачам і глядачкам?
Ми занадто мало часу провели, і я не знаю, наскільки це вийшла репрезентативна оцінка. У спілкуванні Орест говіркий, життєрадісний, мені здається. А в нас вийшло його показати меланхолійно. Відчулось, що він ніби підсумовує, звертає увагу на те, що чомусь тільки зараз з’явився більший інтерес до української культури, й до нього як до митця. Може, це не щирий інтерес? Чому цього раніше не було? Здається, цей теншн (напруга) відчувається. Але водночас він був сильно зацікавлений: у перший день дуже щиро завів Ліану у свій світ. Загалом Орест відчувається дуже світлим. У садку хочеться заблукати і залишитися на довше. Мені здається, нам вийшло передати це відчуття гладачам.
Фото: стап-кадри з фільму Олександра Гойсана
