Чи потрібна мистецька освіта для того, щоб стати художником? Якщо так, то якою вона має бути, й що впливає на її якість? Де варто навчатись на художника сьогодні — та що це дає?
Над цими запитаннями розмірковують івано-франківські митці різних поколінь: Орест Заборський, Ростислав Котерлін, Євген Самборський, Віталій Грех та Марія Русінкевич.
Орест Заборський: Талант, хист до малювання — найперше, чим має володіти людина, що хоче стати художником. Дуже багато залежить і від сім’ї, від середовища, в якому дитина виростає. Родина має підтримувати майбутнього художника.
Мене до малювання привчила бабця, яка казала: «Оресте, замість того, щоб бігати по підвалах та горищах, краще намалюй мені щось». А коли мені було шість років, вона притягнула мене до художниці Майї (Милиці, Міліції) Симашкевич, яка погодилась давати уроки малювання, попри мій юний вік. У 1962 році вступив в Одеське художнє училище імені Митрофана Грекова, обравши фах художника — а не фармацевта, як того хотів батько.
Ростислав Котерлін: Всі, хто хочуть бути художниками, це люди, які відчувають поклик всередині себе.
Серйозний технічний бекграунд я здобув у Дитячій художній школі, де на той час викладали Микола Вечірко та Орест Заборський. У 90-х роках подавав документи у вищі навчальні заклади на мистецькі факультети вісім разів, але тоді була дуже велика корупція: я нібито «проходив», але треба було заплатити, щоб бути фактично зарахованим. Найбільше хотів вчитись у Львівській академії мистецтв (на той час Львівський інститут декоративно-прикладного мистецтва) — готувався рік, протягом якого щодня малював рисунки, начерки по 3-5 годин на день. А от на факультеті мистецтв ПНУ ім. В. Стефаника не мав великого бажання навчатись. Зрештою, опинився в КНУ ім. Т. Шевченка на факультеті журналістики, який закінчив у 1998 році. Журналістська освіта посприяла вивченню теорії мистецтва.
Євген Самборський: Я також провчився у Дитячій художній школі, а в 2006 році закінчив ПНУ ім. В. Стефаника за спеціальністю «Дизайнер інтер’єру/викладач». Три роки мав нагоду неформально повчитись у польського художника Павела Альтгамера, а згодом став учасником KYIV AIR — першої київської резиденції для молодих художників.
У мене немає формальної мистецької освіти. Та все, що роблю, пов’язане з мистецтвом — я художник.
Євген Самборський. Фото: Репортер
Віталій Грех: Формування мене як художника було поступовим. У часи, коли вибирав, де вчитись, найбільше цікавило графіті. Оскільки це доволі вільна течія мистецтва, техніки виконання якої особливо ніде в Україні не навчишся, не пов’язав свою освіту з навчанням на художника. Бо, наприклад, в Краківській академії мистецтв є викладачі, які мають досвід роботи над муралами. І хоч у нас є монументальний живопис радянської школи, він технічно відрізняється від графіті.
Тому закінчив Івано-Франківський національний технічний університет нафти й газу за спеціальністю «Інженер автоматизації». Звісно, були думки повчитись спеціалізовано на художника. Хотів би здобути знання з анатомії та скульптури, оскільки знаю, що мені їх бракує.
Але з часом розумію, що весь мій шлях — це напрямок руху, в якому відкидаю зайве і завжди обираю професію художника.
Марія Русінкевич: У 2018 році закінчила Інститут мистецтв ПНУ ім. Василя Стефаника. Здобула кваліфікацію дизайнера поліграфічної та мультимедійної продукції, якщо простіше — графічний дизайн.
На цьому факультеті було доволі багато мистецьких дисциплін. Пам’ятаю, ми вивчали композицію, колір, академічний рисунок та перспективу. І ця освіта знадобилася мені в майбутньому, дала конкретні навички та важливу практику, оскільки я прийшла вчитись дуже «сира», лише з ідеями й бажанням. Мистецька освіта може бути по-різному значуща, і все залежить від того, що студент вибере пам’ятати для себе.
Орест Заборський: Щоби бути професіоналом, треба перейти якусь науку. Мистецька школа полегшує даний людині талант, сприяє йому. Але важливим є те, яким є напрямок школи. Бо, наприклад, за Радянського Союзу була влада, партія, органи покарання, які спрямовували мистецькі школи у потрібному для них напрямку виховання випускників: мистецтво було найперше пропагандою, а не мистецтвом. Сформоване в той час кредо «5% таланту, 95% праці» закарбувалося, і за ним в радянських та пострадянських закладах освіти навчали художників-ремісників.
Ростислав Котерлін: У 90-х для тих, хто хотів зробити кар’єру художника в офіційних установах, було важливо мати мистецьку освіту.
Я тоді з юнацькою наївністю подався на перший конкурс пам’ятника Іванові Франку: виліпив неформальний проєкт з пластиліну та гіпсу, де Франко сидів, а не стояв, показуючи кудись рукою — за зразком пам’ятників Леніну. Пройшов перший етап конкурсу в Києві. Коли ж у Франківську одіозні скульптури оглядали макети, до мене підійшов відомий заслужений скульптор України з питанням: «А ви, мабуть, Львів (тобто Львівську академію мистецтв) закінчили? Такий неординарний у вас проєкт». Я кажу: «Та ні. Закінчив лише художню школу». Скульптор з ґвалтом на мене: «Яку художню школу? Як? Хто вас сюди пропустив, на конкурс — без освіти?» Для мене це був показник того, що я «Львів» закінчив, хоч там і не вчився.
Мені не так хотілось мати диплом художника, як бути художником.
Загалом не відкидаю художню освіту, але й не заперечую того, що її можна закинути: якщо в якийсь момент стає зрозуміло, що тебе ламають, нав’язуючи застарілі методи, замість того, щоб давати волю. Тому я підтримую бунтарів, які йдуть наперекір системі й пробують її змінити. Так, за нещодавнім дослідженням Artnet, більшість відомих митців у світі, які успішно виставляються у галереях та продаються, — це люди, які прийшли в мистецтво, здобувши іншу освіту.
Ростислав Котерлін. Фото: Я Галерея
Віталій Грех: Взагалі ніде не вчитись, не здобувати вищу освіту — мінус, вважаю, бо це — своєрідна школа життя, де вчишся дотримуватись дедлайнів і ставитись до задач серйозно. Процес навчання дисциплінує.
Українські заклади освіти дають академічні навички малювання. Крім того, відвідування закладу вищої освіти — це можливість опинитись в середовищі студентів, з якими є нагода порівняти свої вміння, і прагнути їх вдосконалювати. Навіть якщо в університеті не знаходиш «хороших» викладачів, там можна відшукати колег, з якими у майбутньому можна разом працювати та розвиватись. Бо якщо художник вчиться сам собою, йому дуже складно орієнтуватись, який у нього рівень майстерності, та важко виставляти собі чіткі цілі — скільки й що треба в рік намалювати.
Найсумніше для мене, що є багато людей, які мають художню освіту та базові теоретичні знання, але повʼязувати своє життя з мистецтвом вони не хочуть. Здобута освіта, навпаки, відштовхує цих людей займатися художнім ремеслом — і це питання до закладів, які таку освіту надають.
Вони наче живуть у паралельній реальності та не можуть довести випускника до реалій і потреб сучасного мистецького життя. Я не знаю, що робить франківський «макдональдс» (тобто Інститут мистецтв), але спілкуючись з його випускниками, розумію, що їм не цікаво займатись мистецтвом по життю. У них є базові знання, та немає навичок, як ці знання застосовувати у теперішньому світі та, відповідно, знайти себе.
Крім того, в українській художній освіті не вистачає таких курсів навчання, як маркетинг, ведення бізнесу та юридичної сфери. На запитання, як юридично грамотно укладати договір купівлі художнього твору, чи яку групу підприємця відкривати художнику, відповідей у людей, які закінчують художні факультети, на жаль, немає. Тому в Україні, здобуваючи мистецьку освіту, легко навчитись малювати, але важко навчитись бути художником
Марія Русінкевич: Мене навчали в академічному ключі — й жодних сучасних візуальних форм мистецтва в програмі, на жаль, не було. Бракувало можливостей разом з викладачами відкривати для себе нові інтерпретації та значення [мистецьких форм]. Та завжди є студенти, які прагнуть виходити за рамки.
Марія Русінкевич
Ростислав Котерлін: В програмах навчання у нас нічого не змінюється десятиліттями. В Польщі, наприклад, яка теж була під радянською окупацією, в мистецьких академіях викладають відеоарт, створені факультативи перформансу. В той час, як у нас про таке навіть не чули.
Крім того, якість мистецької освіти дуже залежить й від того, хто навчає. Справжній викладач має підштовхувати та підказувати студенту, бачити його сильні боки й дозволяти розвиватись. Ротація викладачів, підходів до навчання в університетах має програмуватись на державному рівні. А наша система державної освіти — це гібрид совка та анархії на місцях.
Найприкріше, що бачу на факультеті мистецтв у Прикарпатському — як художники-викладачі заохочують, чи навіть змушують студентів робити те ж, що роблять самі. Ліплять свою персональну школу, заганяючи молоду людину в рамки, й калічать її творчий потенціал.
Орест Заборський: Для митця важливо не потрапити під чийсь вплив. Сліпе виконання всіх технік малювання, яких навчають викладачі, не формує особистості. Такий підхід до викладання — це дресура. В студента, звісно, формується майстерність та розуміння, як намалювати щось. Але не формується власний незалежний шлях.
Орест Заборський
Євген Самборський: Питання полягає в тому, яким художником стати? Залежно від того що людині служить мотивом, які вона задачі ставить перед собою, яку оптику обирає та як бачить власну діяльність в суспільстві.
З професійного погляду формальна освіта потрібна, щоб здобути знання з базових дисциплін: історії та теорії мистецтва, а також в процесі навчання практикуватись. Не володіючи цими знаннями, неможливо займатись тим, що сьогодні заведено називати мистецтвом. Звісно, це не все, що гарантовано зробить людину художником, але це — обов’язкові складники мистецької освіти.
Віталій Грех: Університетська мистецька освіта потрібна й для формування міста. Наприклад, Львів та Харків — культурні столиці країни, з середовища яких виходять відомі художники та викладачі, де відкриваються маленькі галереї та цілі культурні інституції. Якщо в цих містах щороку випускають, наприклад, по сто художників, то троє з них можуть «вистрілити» і сприяти культурному розвитку міста та країни.
У Франківську ж недостатньо розвинена інфраструктура для формування та заохочення художників до життя та роботи тут: в місті раз на п’ять років бувають події всеукраїнського масштабу, як Porto Franko, — і цього дуже мало.
Ростислав Котерлін: Ореол навколо таємничої еліти престижних митців, приналежних у радянський період до партії, спадає. Технічний розвиток спричинив те, що професія художника стає більш-менш зрозумілою для широкого загалу людей — це вже не секрет, як митець творить і що для цього використовує.
Зараз у світі найбільше цінується художня майстерність виконання, а не здобута освіта. За відгуками світових арткритиків та галеристів, майстерність ніхто не скасовував.
Це те, що підкуповує глядача, свідчить про професіоналізм та індивідуальний оригінальний почерк художника. Саму ж майстерність можна здобути наполегливою практикою, бо лише таланту замало. Важливо читати про своє ремесло, їздити, дивитись галереї, музеї, виставки, і головне — помічати, як хто розвивається і що змінюється навколо. Треба розуміти світ і копати глибше, а не лише формально «вміти тримати пензель» — бо це лише ремесло. Це і є справжня наука для художника.
Віталій Грех: Художнику важливо розуміти контекст історії мистецтв та всього, що відбувалось до нього, щоб знати, наскільки його ідея оригінальна. Навіть без освіти, якщо мати бажання, можна здобувати додаткові знання. Я, наприклад, займаюсь самоосвітою постійно: читаю відповідну літературу, дивлюсь онлайн-лекції.
Віталій Грех
Марія Русінкевіч: Художник поєднує в собі багато речей, які має вміти доносити, оперуючи образами. А це не завжди легко. Тому часто цьому сприяє мистецька освіта. Та з іншого боку, в сучасних умовах можна покрутитися. Зараз дуже добре сприймається винахідливість. Якщо раніше поширеними формами вираження для художника були класичне полотно та фарби, дерево і метал, то тепер цей перелік суттєво збільшився. Якщо дійсно є любов до творення мистецтва, наснага і бажання — це вже багато вартує, а в праці можна відточувати навички.
Євген Самборський: Де можна зараз вчитися на художника? З одного боку, я б не радив навчатись в державних українських академіях мистецтв чи вишах, та з іншого постає питання: а де тоді навчатись? Та й взагалі, як говорити про освіту в Україні в теперішній ситуації? Я, наприклад, до 24 лютого викладав сучасне мистецтво в Kyiv Academy of Media Arts за розробленою дворічною програмою. Та через повномасштабну війну курс взяв паузу. Зараз, коли минув рік, КАМА звернулась з пропозицією продовжити викладання — і я погодився.
Орест Заборський: У всякому разі, бути художником — це робота. Якщо є можливість здобути вищу освіту, то варто вчитись. Але важливо не затерти в процесі навчання свою індивідуальність. Людина повинна пройти етапи свого життя, серед яких освіта, щоб врешті звільнитися від них.
А хто справді хоче бути художником, рано чи пізно прийде самостійно до своєї техніки виконання — з освітою чи без.
Талант, дослідження, вміння мислити та передавати свої думки через полотно, постійна праця та розвиток — ось що формує художника.
