З нагоди Різдва публікуємо текст з монографії Володимира Шухевича «Гуцульщина», де описані різдвяні традиції гуцулів. Саме дослідження складається з 5 томів і вперше було видане у 1899-1908 роках. Цю книгу перевидав Олександр Савчук. Ознайомитись з усією працею можна в бібліотеці post impreza.
Оригінальний правопис збережено.
«Йик сонейко зачинат змагати си в силу, а Божа днинка зачинат рости» — тодї настає у Гуцулів новий рік. Сесю пору обходять Гуцули велично не тілько дома, але і в церкві, яка як раз тодї обходить Різдво Христове. Леґінї, що роблять у бутинах, тай ті, що царами порозходили ся за зарібками, сходять ся до дому, аби спожити посполу тайну вечеру у свьит вечір у своїй хаті, куда по віруваню Гуцулів приходять у ту пору на тайну вечеру і душі померших.
Кілька днїв перед Різдвом починають ґаздинї порати ся у хатї: порядкують, перуть, миють, білять, варять, убирають хату по сьвяточному; ґазди знов заходять ся коло обійстя, чешуть, змивають маржину, чистять спід неї, вивозять гній на поле, рубають дрова; а знов причта церковна порядкує у церкві: укриває престоли чистими скатерками, тиче нові сьвічки у поставники, чистить кадильницу, хрести, стирає порохи з образів і т. д. — словом по всїх усюдах вештають ся люде, ладять ся до великого сьвята, приспособивши постом, пилипівкою, і свою душу до звитаня єго.
Днем перед святим вечером лагодять ґаздинї усе, що треба до тайної вечері: миють біб, фасолю, сушеницї, сливи, пшеницю, барабулї, причиняють хлїб, мочать сушену рибу, готовять студенець з риби, роблять голубцї, росівницю, борщ, бють олїй, словом приладжують «усьикого хлїба, що Бог уродив», вигадуючи так, аби з него було 12 страв, бо тілько їх треба до тайної вечері.
З усего того «хлїба» бере ґаздиня по ложцї, аби спечи з сего книшик, а відтак, засушивши єго, переховати до Юрія.
Рано в день св. вечера робить ґазда живу ватру; з неї розкладає він вогонь у печи і на припічку, а ґаздиня заходить ся, аби усе прилажене спекти, зварити та зготовити горівку з медом, калиною, гвоздиками, цинамоном і перцем.
Того дня нїхто у хатї не пє, не їсть нїчого й не курить аж до вечері; не мож того дня з нїким сварити ся анї бити ся, бо се день згоди, любови, а хто того дня посварить ся, той через цїлий рік буде заводити сварку, битку; не вільно того дня рубати дров, «бо інакше буде птаха рубати кукурудзу».
Мешканці Гуцульщини 1920-30-ті рр. Фото: сайт «Фотографії старого Львова»
Упоравши ся з приладженєм до вечері, глядить ґаздиня, аби пона двірю і у хатї не стояло нїчого на клинках та не висїло на грядках, по колах, «бо від того сїдала би птаха літом на городовину!»
«В вечеріх» застелюють стіл отавою, поверх неї накидають усякого насїня і прикривають скатеркою; на конах стола кладуть під скатерть по зубцеви чеснику. І під стіл накидає ґазда отави, причім «риче як корова, блїє як вівцьи, рзе як кінь», а се на те, аби худоба вела ся; поверх отави кладе ґазда ярем і цїлий ряд з коня, се на те, «аби маржину не напало нїчо у дорозі, аби нїхто єї не врік»
Упоравши ся з тим, перевязує ґазда ножицї волїчкою на те, аби «завйизало сї усе лихо, яке є в ґосподарстві», причім говорить: «Не ножиці вйижу, а вилицї медведям та вовкам, аби не мали моци мою маржинку ушкодити! Перевязані ножицї кладе під скатерть на стіл, у якого перевязує перехрестє волїчкою, «аби не розверло ся через рік» (аби не хибло на столї страви); потім виносить із хати йигли, «аби чоловіка не кололо через цей рік, бо уся колотьба походить з йигли; колотьба щезає, не находить нїкого у хатї, йик сї йиглу на свйит вечір спрьиче з хати!». Дїри у лавицях затикають, атавоют або клочем, причім промовляють: «Не дьирки затикаю, але рти моїм ворогам, аби їх напасти не ловили сї мене через цїлий цей рік!»
Той, що має які справи в судї, бере мотуз і вяже на нїм ґузи, промовляючи: «Не ґуз завйизую, але рти моїм ворогам та панам, аби мене не побивали; не ґуз вйижу, а рот війтови, аби мене не кривдив; не ґуз вйижу, а рти гавкунам та пльоткарам!» Сїдаючи до вечері, присїдає той мотуз з ґузами і промовляє: «Аби усї рти так мовчьили, йик ті ґузи під моєв ср… в, йик она мовчит!»
На укритий стіл укладає ґаздиня хлїб у 2 ряди, а поверх них колачі і 2 топки соли.
Як уже добре смеркло ся, виходить ґазда з хати, стріляє з пістоляти на знак, що час на тайну вечеру.
На тот знак, або почувши єго від сусїди, перебирають ся усї у чисте лудинє, почім бере ґазда каганець з ладаном, обходить і обкурює 3 рази хату довкруги, «аби фискавка не близила сї д’ хатї і ласиця, аби не пхала сї, ади, д’ маржинї», а ґаздиня перецїджує насамперед біб, солить єго і кладе у мисцї на стіл; се є «перша вечера»; за бобом кладе рибу, варені пироги, голубцї, сливи, дзьобавку — пшеницю з медом, барабулі рьижені олїєм і чесником товченим, вар — сушеницї виварені, горох рьиженим олїєм і чесником, логазу — ячмінь піханий варений з олїєм або медом, сливки з фасулею, пироги з маком, росівницю — капустяний росів з крупами, кашу — просо піхане, варене, рижене олїєм, кокоші — варена лущена кукурудза.
З кождої тої страви набирає ґазда по трохи у корито, солить, мішає з ґрисом і несе худобі, яку усю зігнав поперед в одну загороду, де дає кождій покушати тайної вечері.
У кого є пасіка, той іде і до бжіл, дає ім води та меду.
Опісля бере ґазда малий хлїбець — кокуцик та маку на кружочок а в черепок або яку иньшу посудку накладе грани та ладану, обходить з тим цїле обійстє по усїх кутах, іде у комори, на під, словом усюди, «куди ходьи люде», а розсїваючи самосійний мак (дикий) каже: «Йик тот мак не годна відьма візбирати, так аби не годна пошкодити моїй маржинцї».
За тот час мусить бути у хатї тихо, усї сидять супокійно, лише ґаздиня порає ся по хатї, сьвітить сьвічки, лагодить по трохи усякої вечері, але лише з 9 страв, у нову миску, «за яку не мож у містї торгувати ся», на верх кладе колач, а в середину один пугарчик з медом, другий з водою, а на колач накладе горіхів волоских та яблок; як худоба спожила вечеру, входить ґазда у хату, бере в одну руку приладжену жінкою миску, а в другу сокиру і виходить в друге на двір, затворивши за собою двері. На дворі запрошує він до себе на тайну вечеру ось як: «На свйит вечьир родивʼєм си, на свйит вечьир хрестивʼєм си, Пречиста Дїва на золотім крижмі мньи держьила, у змиєвім озері мньи купала! Градівники, чорнокнижники, мольфарі, планетники, лїсні вовки, медведї, лиси — прошу вас на вечеру!» Так кличе три рази, а потім кінчить: «Йик ви не йивили си на су тайну вечеру, йик не маєте моци йивити си на Різдво і на Великдень, так аби-сте не мали моци анї волї тої минї шо злого зробити в хіторі моїм! Як вас тепер не видно, не чута, так аби вас не було чути та не було видко через цїлий рік!» Опісля запрошує бурю на тайну вечеру, кличучи: «Будь ласкава і виходь до нас на свйиту вечеру!» Так кличе три рази, почім кінчить: «Коли ти тепер не ласкава прийти на свйиту вечеру, на дарі Божі, на ситі страви, на палені горівки, на велике добро, йик ми тебе просимо, то не приходь до нас лїтї, йик ми тебе не трібуємо!» По тих словах вертає ґазда у хату, замикає двері на засувку, бере черепок з гранею і ладаном, обводить димом 3 рази за сонцем (робить округи), почім підкурює усїх присутних і усї кути, а вкінци кладе черепок на камінь під стіл; се робить він на те, бо «пек му! щез би, міг-би бути у хатї, а ладаном він викурює ся, та не має моци; як курить ся, то буде чисто у хатї!»
Декуда ведуть у хату маржину, «аби вона так не переводила сї, йик цї свйита не переводьи сї!»
Так ворожать по усїй Гуцульщинї, тільки у Космачи троха інакше, а то: Як тільки покажуть ся зьвізди на небі, позганяє ґазда худобу до одної кошари; ґаздиня засьвітить у хатї, почім виймає ґазда столове вікно, бере під плече перший хлїбець, який ґаздиня упекла, веретено у лїву, а сокиру у праву руку, обходать з тим три рази обійстє, причім за кождим разом стає перед «вібраним» вікном і каже: «Добрий вечір!» — на що відповідають хатінї: «Дай Боже здоровйи!» — Потім промовляє ґазда: «Йик не вижу тепер тучі, бучі, грому на моїм обійстю, так абих єї через цїлий рік не видїв! Йик не вижу тайної вечері, так абих не видїв через цїлий рік зьвірів межи маржиною! Затикаю ирти, пащеки зелїзними обручами, зелізними ключами, аби зьвір не їв моєї худоби!» Опісля замикає усї ворота, двері і входить у хату. Від тої хвилї не сьміє нїхто з хати виходити. «Хто так зробит, тому безпешно анї зьвір не пожре, анї гадюка не укусит худоби, анї фуґа не зібєт дробйита. И христьинина град не вбйи». Хлїб, що держав ґазда підчас того ворожіня під пахою, засушують і дають худобі з вуглем із живої ватри і з сировицею.
Аби відвертати бурю, роблять у Космачи ось що: Як готовить ся вечеря, треба в девятьох горшках варити девять страв: борш, фасолї, рибу, сливки, голубцї, пироги пшеничні, вужені пструги, сушеницю і пшеницю. З кождої страви беруть по ложцї, замісять усе разом і, додавши трохи муки, зроблять колач і спечуть. Вечером перед вечерою беруть шутку, яка від великодня стояла за образами, сьвічку, яка була прилїплена до пасхи, а до того у мисчину з усеї страви, яка варила ся на сьвят вечер і колач, та з тим виходять на двір, де вже маржина в одній кошарі зігнана. На дворі треба викрутити ся в той бік, як іде сонце, опісля так промовити: «По перший раз прошу тучу, бурю, чорнокнижників, що град товчут, дуже прошу на тайну вечеру!» — так 3 рази. Вертаючи з хати, треба викрутити ся знов за сонцем, опісля увійти у хату і, не оглядаючи ся, замкнути єї.
Фото: з сайту Ethnogenesis.UA
За тот час, як ґазда був на дворі, накладає ґаздиня у другу миску усякої вечері (страви), а на верх кладе «перший хліб» — той, що насамперед виняла з печі, а як тільки ґазда поверне у хату, зажегає ґаздиня сьвічку, прилїіплює єї до миски, кладе тоту миску на полотно і подає ґаздї; сей обходить три рази за сонцем довкруги хати, потім кладе миску на стіл і уклякає, а за ним усї хатїні, почім бють поклони та «просьи щіре Бога, аби єго ухвалити, упросити, аби і тих душ до вечері припустив, шо ми їх не знаємо, а їх дожидаємо, шо за нї нїхто не знає, шо они припадками пропадают, що они бутинами побиті, дорогами покалїчені, пострачувані, водами потоплені; за котрих нїхто не знає лягаючи і встаючи, нїхто не згадає дорогов ідучи, а они, бідні душі, гірко в пеклі прибувают і цего свйитого вечера чекают, шо нас у цес вечьир молитви великі идут, шо такі душі сї найдут, шо тоті душі споминут. Щіре Бога просимо, поклони бємо і споминаємо усї душі і тоти, шо їх не знаємо! Господи, заборони хрестьинску худібку і мою від звірьи і від поганої віри на росах, на водах, на кождих переходах! Дькувати Богу свйинтому, що поміг дочекати у мирности, в радости і веселости сих божих свйиток, та поможи Боже, їх у радости відправити і від сих за рік других діждати!»
По тих молитвах устають усї, ґазда бере зі стола приладжену миску з усякою стравою, а звертаючи ся до кого будь з хатїних, промовляє: «Мо усї з усего щірого серця і з Божої волї кличемо і Божі і грішні душі на вечерю і даємо єї, аби вони на тім сьвітї так вечерили, йик ми тут; я даю за тоті померші душі, що на сьвітї погибли, поратунку не мают; най Бог прийме перед їх душі! Я їх кілько запрошаю і закликаю на цу Божу тайну вечеру, кілько у цїм полотнї є дьирочок, по кілько, аби їх було на одній дьирочцї!» По тих словах подає миску тому, до кого промовляв, а тот кладе єї на стіл.
Тепер засїдають усї за стіл: на чільнім місци ґазда, поруч него ґаздиня, а далї дїти, слуги і близша родина, як вона не далеко живе, а прийшла, тай бідні сусїди, що самі не мають за що урядити у своїй хатї тайну вечеру.
Як тільки засядуть усї, набирає ґазда пшеницї у ложку і мече єї три рази до стелини; при першім разї кличе три разп прра! потім промовляє: «Аби так йингньига у хатї штрикали та блеїли, йик скачет пшеница з землі до стелини!» Кидаючи другий раз, кличе ґазда: шкне! і промовляє! «Аби тельита так рикали та підштрикували, як підштрикує д’ горі ца пшеница, тай аби так футко росли, йик футко иде пшениця до стелини!» — а при третім разї промовляє: «Йик ца пшениця летит д’ горі і там держит сї купи, так аби бжоли тримали сї купи, тай так аби вертали до пасїки, йик сї віройи і аби сїдали на землю, йик пшениця падет до землї!»
По тих примівках кладе ґаздиня по пів ложки пшеницї та усїх страв у кутики обох вікон, тай по горшьити сити, почім бере бобу у руки і мече єго по усїх чотирох кутах хати, се «усе ангелам та помершим душам, шо в сю ніч приходять поживити ся!»
Позасїдавши, кушають найперше пшеницї, причім вінчують собі посполу «щьстьим, здоровєм, аби Біг поміг другого сьйитого вечера діждати» і зачинають вечеряти з усїх страв, попиваючи горівкою з медом, пивом, ситою розпущеною у теплій воді або гербатою. На послїдку їдять бурьишку, рьижену з олїєм.
При першім напитку, горівцї з медом, звертає ся ґазда до ґаздинї, кажучи: «Здорова була, жінко! Дай, Божічку, аби-сми діждали до нарік такого самого вечіра!» На се відповідає жінка: «Пий здоров! Дай, Божічку, здоровйи нам тай усїм иршеним!»
Відтак перебирає жінка чарку від чоловіка, пе до найстаршої дитини і так іде чарка по старшинї; коли є слуги у хатї, перепиває ґазда і до них ось як: «Дай, Господіку, аби ти нарік дочекав сїдати до вечері з жінков своєв (чоловіком) та з своїми дїтьми!» Зʼївши одну страву, кладуть одну миску верх другої. Підчас ведері панує у хатї спокій, говорять хіба тогди, як треба ще кому подати, бо не вільно нїкому «з місця кивати ся, аж зʼїдьи усу вечеру».
По вечері встають усї враз, перехрестять ся і молять ся; у кого є пасїка, там виходять усї на серед хати і сїдають на землю. Посидять так мовчки «маленько», а коли хотять вставати, кажуть: «Аби так тихонько у нашій пасїцї, йик було у нас тихонько дома, аби так бжоли зтихонька сідали, як ми тут!». Як є тїльнї корови, то ґаздиня лягає на землю, «аби корови лежучи сі вположили» Вставши, уклякають і молять ся, дякуючи Богу, що допоміг дочекати сьвят.
Як є у хатї дївка у бовтицях (на відданю), то бере хлїбець, що єго крадькома спекла, під праве плече, виходить по вечері на двір «слухати»; як учує трембіту, то ворожить собі з того, що віддасть ся у тім році, а коли учує пса, що гавкає, то лишить ся рік дівкою; відки учує голос чоловіка, з того боку прийдуть старости.
І ґаздиня виходить на двір, аби з того, чи на дворі ясно чи нї, ворожити, чи і як будуть нести ся кури.
Як на вечері були чужі люде або бідні, набирає ґаздиня у миску усеї «вечері» та дає їм «за померші душі». Коли ж не було бідного на вечері, тодї пересилає ґаздиня до єго хати миску повну страв.
Мисок анї ложок не мож по вечері прятати, анї мити, они лишають ся так через цїлу ніч, при запаленій сьвічцї, «хто би їх зібрав із стола та помив, мав би гріх неспасенний, бо душі сьвяті не можут прийти та їсти так, як ми, они жиют парою, лижут миски, тому миски немиті лишити до другого дня».
По вечері не можна денебудь сїсти, треба уперед продути місце, де сїдає ся, аби не привалити душу яку, яких тогди богато у хату сходить ся. Вони дуже люблять, як по вечері грає скрипка, вони танцюють за нею.
У кого є близькі сусїди та знакомі, то наберуть з мисок, що стояли на столї, пшенички, рибки та ще дечого, ідуть з тим до кумів, сусїдів. Увійшовши у хату, кажуть: «Добрий вечір, як вам сї сьвйиткує?». «Добре, як вам?». Опісля вінчують собі посполу ось як: «На многі лїта з свйитим вечером, аби дочекали посполу і нарік такого вечера», а передаючи принесену миску страв, кажуть: «Просимо, кумко, на вечеру; хоть не велика, то приймайте за велику». А кума відповідає: «Велика! Велика! Аби-сте такі великі у Бога були, йик цес дар Божий великий!» По тих повитанях засїдають за стіл, їдять, пють, колядують, а як є у хатї скрипка, танцують, веселять ся, набувають ся, бо «се днина весела для усього диханя!» Коли-ж нема скрипки, то побудуть трохи, а відтак усї разом ідуть до других кумів, несучи з собою миски із стравою; так ходять одні до других, аж натрафлять на хату, у якій грає скрипка, та там балюють уже до білого дня.
Йдучи з вечерею до сусїдів та кумів, можна стрітити «Юду, бо він чьитує того вечера на пйиного і може єго водити цїлу ніч!» Аби єго від себе відвернути, треба на дорозі закликати: «Микито, ану суди, най тьи виджу! Шос буду говорити!» Як ся щось привиджує, шумить, летить, то той, що несе вечеру і кликав Юду, має казати: «Я не йду сам, а йду з гузицев!», се на те, аби Юда не бачив вечері, «та не водив чоловіка цїлу ніч у безвісти, бо Юди ходять тої ночи по сьвітї, аби перевідати, чи люде ходят один до других з вечерею», бо доти буде сьвіт стояти, доти буде найстарший Юда прикований ланцами до скали), доки люде не перестануть сьвяткувати, доки будуть одні до других з вечерою ходити. Тому то він висилає молодших Юдів, аби перешкаджали в тім. А як-би припадком на кого найшов Юда та показав ся, треба до него на відлів говорити: «Не добрий вечер», «не йду з вечерев» і т. д. він дасть ся обманити, бо «йиму, щезби, нїколи (не має часу)!» — він того дня має увесь сьвіт обігнати.
У кого є пасїка, той не виходить того вечера з хати; надто він мусїв старатись, аби усе позичене було дома, усї ворота та фіртки були позамикані, бо рої поутїкали би.
Річ ясна, що по так переведеній ночи у саме Різдво мало хто приходить до церкви на утреню, а ще менче на вечірню.
На Різдво рано по молитвах забирають усе зі стола, лишають лише 2 хлїби, колач, гуску соли і чеснок, що усе укладають на кінци стола (коло постелї) і те стоїть на столї до Йордану; усї кришки прячуть зі стола та дають їх враз з позісталою пісною стравою безрогам і маржинї; самі-ж їдять уже скоромно, з солониною або маслом.
Другого дня сьвят сходять ся численно до церкви «на Збори»; того дня розпочинають братя церковні колядувати по селу. Охочих до того досить, кождий хотїв би перед вести, бути вибірцею (вибраним), бо се велика честь. Коли не прийде до порозуміня межи братьми церковними, рішає остаточно сьвященик, прочитавши по проповіди в церкві вибірцїв і в котрий бік вони мають іти з колядою. В деяких селах, на пр. в Космачи закуповують братя церковні усю «коляду», платять з гори умовлену квоту до скарбони церковної і, дібравши собі людий, ідуть на свою руку з колядою. В других селах дїлять ся братя церковні на табори, яких скількість залежить від величини парафії, (у Жабю — Ильцї на пр. ідуть у 5 таборах, в Ясенові у 2 табори, в Яворові дїлять ся на 8 пайок і т. д.); в кождім таборі є один церковний брат — вибірця, який добирає собі березу (переша?), такого, що уміє всякі коляди і в них перед веде, а той добирає собі 6-10 «кольидників», між ними одного трембітанника, одного скрипичника і одного «коня» (на коня беруть якого «уферму, аби з него було сьміху богато»); окрім тих добирають собі «пльисанників», з яких кождий мусить мати топорець. (У Космачи нема «пльсанників»).
Фото: архів Параски Плитки-Горицвіт.
В центрі на фото отець Дмитро Патарак, парох села Криворівні з 1975 по 1980 рік). Нині живе у Молдавії.
Колядники беруть із церкви для вибірця скарбону і хрест, для берези більший дзвінок, а для себе менчі; дзвінки присилюють собі до правої руки; кінь іде без дзвінка.
Вибори, подїл на табори та вихід колядників стягає до церкви велике число цїкавих людий, які зразу товаришать колядникам, що збившись у «табори» розходять ся кождий у свій кут села.
Розтаборившись, починають братя цервовні а за ними колядники при супроводї скрипки початок до коляд, при чім, як і при усїх колядах, поодинокі стрічки коляд присьпівує сам береза, а колядники сьпівають лише за кождою стрічкою, пересьпіваною березою, припів: «Гой (Гей, Ой) дай Боже!»
По відсьпіваню початку простують усї табори насамперед до сьвященика; «пльисанники» ідуть поза колядниками «пльисучи дрібно і викручуючи топірцями по плечу». Під вікнами сьвященика починає ся колядованє звичайно колядою церковною. (…)
Колядувати зачинає береза за супроводом скрипки; за кождою ним пересьпіваною звороткою присьпівують колядники звичайно припів — рефрен: «Ой (гой, гей) дай Боже!», а по деяких селах присьпівують иньші припіви, як: «Свйитий вечер», «Господи Боже!», «Радуй си!», «Ой свйите Різдво!», «В недїлю!», «На Різдво рано!», або повторяють зворотки пересьпівані березою, або на нуту тої зворотки присьпівують «Славен єс, Боже, по всему сьвіту, славен єси!», «Повівай, повівай, вітре йа все з тихенька!», «Ой гордий, пане, пане (імя» і т. и.; ті припіви се не складова частина певної коляди, а залежать виключно від колядників, через що в однім селї присьпівують до коляди припів один, а в другім до тої самої коляди иньший. (…)
Ріжнородність арій коляд, сьпіваних по Гуцульщинї, не велика; я слухав більш 200 колядників з ріжних сел, але не довелось менї почути иньших арій. (…)
Не треба і згадувати, що колядки, як взагалї піснї обрядові, належать до найдавнїйшої формациї наших народних пісень і заховали старинний характер і в формі себто в будові стиха і характері мельодиї.
Головне фото: архів Параски Плитки-Горицвіт
