Тато з братами возять дрова, пилять й рубають. Ми, май менші, складаємо дрова в дровитник, носимо в хату. Мама з старшою сестрою печуть колачі, варять пшеницю, узвар з сушениць, крутять маленькі гуцульські голубці, розміром за мізинний палець. Маринують рибу. Відмочують сушені гриби для підливи. Печуть пампушки.
— Квапмо ‘ко, сарака, бо зараз вже зийде першя зірниця и тато зразу закомандує сідати за Вечєрю.
Марійка набирає Вечерю у великі миски, ми носимо й розкладаємо страви на стіл, мама з Галею докутуються в стайні, тато з хлопцями, нарубавши дров, вже переодягаються в святкове вбрання.
— Ни забудьте періш стів перев’їзати червонув ниткув и отави з пшеницув поставити пид скатерть.
Тато квапить. Вже йому не терпиться сісти за стіл до Вечері. Бо ще за цілий день нічого не мав у роті. До того ж, чим скоріше сісти за Вечерю, тим робота впродовж року буде легше й вправніше робитися.
— Ци хочіте, абих сінокоси робили восени, так си мой квапите!
Мама забігає в хату, миє руки й лице, витирається, переодягається. Зав’язує нову хустку з тороками на голову та й вибирає три рум’яні пахучі колачі:
— Беру, икі май крашше війшли. Але цего року всі мині си вдали: си так пишно спекли, виросли так файно та й так добре загнітилиси. Нівроку лиш.
У руках поперед себе мама заносить колачі до хати, святково застеленої:
— Христос си рождає! Христос си рождає! Христос си рождає!
— Славімо Їго! Славімо Їго! Славімо Їго!
Колачі на столі, стіл перев’язаний, отава з пшеницею на куті стола — можна доносити інші страви, що готувалися й варилися від самого ранку.
— Став голубці, вінегрет та й шухи. А горєчі наїдки донесетци, коли вже всі сєдут, аби ни стили.
Свічка запалена, вклякаємо на коліна, молимося, дєкуємо Господу Богу сітенькому, що поміг мирно до цих свят дочекати, всім людям та й нам, худібці нашій та й людській, та й всій нашій родині. Та й просимо Бога нашого сітенького, мирно ці свята пересвяткувати, в гараздах та й мирі других дочекати.
— Госпидку дєкувати за всьо. Шо дужі-здорові. Шо худібка миром.
Пастушки
Та й ходили пастушки колядувати на Святвечір. Збиралися купками, йшли від хати до хати, утрамбовуючи заметені дороги. Радісно дзеленчали дзвіночками, губили пулярці, верталися, шукали й знаходили їх в заметах, прив’язували пулярці собі до курток, аби більше не губити. Й бігли далі. Й всім звіщали про Добру новину, радісну й безмежно світлу: Христос рождається! Славімо Його!
— Для народу і для краю щастя, радості бажаю. Я бажаю щастя-долі вашим родичам, батькам, вашим сестрам і братам.
— Славу Богу заспіваймо і Сину Божому, Господу нашому, поклін віддаймо. Поклін віддаймо.
І в кожній хаті припрошують пастушків до столу та й радіють їхньому приходу з колядою. Та й деякі ґазди наливають трохи домашньої настоянки для зігрітку.
— Та цяпочку для зигрітку. То таке, їк компот, солодке та й добре. Ни бійтеси, нічьо вам вид того ни буде. Лиш си зигрієте, бо йкий надворі мороз.
Хіба що півграминки, бо пастушкам ще треба цілий ґрунь обійти, від одної далекої хати до другої – ще май дальшої. Та й не пасує пастушкам, у коронах, пишно оздоблених зірочками, образочками, частуватися задуже. Пастушки добре знають свою місію на цей Вечір, тому пишно поколядувавши ґаздам, борзо прощаються, обіцяючи на другий рік знову прийти з колядою – радісною новиною.
— Бувайте нам тепер здорові, гаразд и силу Бог Вам дай, коні, кови и коровки, вашій нивці урожай. Дай Вам, Боже, шєстя в хату, урожаю, милий вік. Всім тут в мирі и в достатку знов тут бачитись за рік.
— Ой, цему ґазді воли й корови, бо ми вже йдемо, будьте здорові.
— Идіт здорові. Идіт здорові, діточки. Наші любі пастушки. Шісливої вам дороги та й файної коліди.
Колядники — Божі посланці
— Помагайте Йванови си зибрати, бо си барит’ до церкви. Махом прасуйте їму сорочку, тузінки, несіт у хату кожух, сардак, давайте суда катарвак, вибиваний пасок, пастуйте колідницкі чоботи.
Іван наш — вибирця, носить хрест колядницький, пантрує колядників. Разом їх дванадцятеро. Скрипаль — тринадцятий.
— Колідників має бути, їк апостолив, дванацціть. Але буває чєсом бирше, а чєсом — менше. Це вже єк си зберут.
Сніг рипить під кирзовими чоботами, поскрипує. Колядники, радісно дзеленькаючи дзвінками, ходять ґрунями колядуючи, жядної хати не оминають, де б вона не сховалася, в яких горбах не притаїлася: Хритос родився, весела днина.
— Наш береза трохи захрип, біда. Виколідовує такі довгі коліди. А ші їк запросє дівоцку ци парубоцку заколідувати — то колідуют в одній хаті по пару годин.
Береза в колядницькій партії — головний колядник, колядує основні партії, віншує. Веде перед у коляді.
— Господу Богу ми помолімси та й свєтій церкві знизка вклонімси. Шо Бог дозволив, Пречиста Мати, оцих свєт Божих нам дочєкати. Поможи, Боже, колідувати. Ші й на другий рик свєт дочєкати.
І колядують колядники біля кожної хати, плєшуть плєс у колі перед хатою, підкидаючи бартками вгору, в такт з колядою, за темпом скрипки, викликаючи ґазду з хати, щоби йому заколядувати.
— Ой, вийди, ґаздо, та й подивиси, твої овечьки покотилиси, та й начінили самі баранці. А ті баранці всі круторогі.
І сповіщають колядники ґазді тої хати, що в нього й кобили вжеребелися, й корови вположилися. Й бажають ґазді з ґаздинею та й з діточками многая літа. Шєстя. Здоров’я.
— Славні коники народилиси, самі коники ші й звіздочолі. Ґазді з ґаздинев шєстя, здоровля. Раз си й оберну та й си ни зверну. А їк си зверну, по боку верну.
І запрошує ґазда з ґаздинею колядників до хати, а колядники на порозі перед входом до дому господарів віншують, вітаючи ґаздів з різдвяними святами:
— Вінчуємо Вас з свєтим Рождеством. З свєтим Рождеством, шє й Новим Роком. Ой, Новим Роком та й довгим віком, бесте діждали шє й на другий рик церковні гості в свий дім приймати, Хреста Божого повінчувати. Бо Христос за нас ни забуває, шєстя, здоров’я в дім посилає. Шєстя, здоров’я в нашім домочку, шєстя по двору — на худобочьку.
І знімають колядники сардаки й рогатівки, кладуть бартки докупи в куток і йдуть в данець з гуцулками, що вже вистроїлися в ряд до гуляння. І крутять молодицями в данці, й тріпотять ногами, рубають гайдуків, і знову ловляться в парах до данцю.
— Ґречно просимо сідати за столи, бо колідничьки з труду мали вже поголодніти.
І сідають колядники, гості та й домашні за столи: частуються, пригощаються та й колядують. Ґазда кладе колач на стіл перед березою, а гроші поверх — на коляду: «Просимо, пана колєдника, Вас на колєду. Хочь невелика, приймайте за велику».
Буває хлопець чи дівчина тої хати, як хочуть вийти заміж цього року, то просять заколядувати їм парубоцьку чи дівоцьку коляду та й дають за ту коляду окремий гріш на хрест.
— Колідуємо вашій Марічці дівоцку, аби цего року долечьку свою стріла та й гніздечко своє звила.
Не забувають колядники столові ґречно подякувати, ґазді й ґаздині, що вони в їхнім домі пили та й їли:
— Шіпочки здоймім, Богу си вклонім, Господу Богу, Йсусу Христови, Йсусу Христови й цему столови, та й оцим ґаздам, шо ми в їх дому, шоби ці ґазди гаразд си мали, шо нас так файно с’єтків приймали, шо напоїли й нагодували, сріблом та й золотом Христа вкривали. Шоби ці ґазди ни горювали, та й прийшлих років свєт дочєкали. А ці в мирности видсвіткували. А, дай Вам Боже, шєстя, здоровля. Шєстя, здоровля, многая літа.
— Ой, дай, Боже! Вам, Николочко, славний ґаздику, многая літа та й Вам, Оленко, ґречна ґаздинько, многая літа та й всім по сполу, шо є в цім дому. Шо є в цім дому, превеселому.
Та й розходяться колядники по домівках пізно ввечері. Бо завтра зранку знову до коляди, та й так аж до Видоршів — до розплєсу на Водохреща.
— Колідуєтци вид Риздва до Видоршів. Але колис, їк було багато суда ходіня, хати фист далеко одна вид другої в горбах, то колідували аж до лютого, до Стрітення, ‘би всіх обходити, нікого ни обминути. Та й колідники т’хаті ни приходили, ночували, де приймут, де ніч застане.
Фото: Генрик Поддембський
