У світі театральних фестивалів ті, які організовують лялькарі, мають низку особливостей. Одна з основних — це аудиторія. На фестивалях театрів ляльок, попри дорослі постановки у репертуарних афішах, основний відсоток глядачів — все ж таки діти. Відповідно вони і визначають вайб фестивальної атмосфери, з пів слова вловлюють щирість (або фальш) та емоційно реагують на все, що відбувається на сцені. Це аудиторія, що швидко змінюється, і кожен фестиваль, навіть якщо він відбувається регулярно, сприймає як ексклюзив суто для себе.
У 2026 році, після 7-річної перерви, в Івано-Франківську провели VIII Міжнародний фестиваль національної класики на сцені театру ляльок «Обереги-2026». Від його заснування, ймовірно, чимало глядачів першого фесту вже самі встигли стати батьками. Та й обставини у державі суттєво інші. Незмінною лишилася казкова атмосфера лялькового мистецтва.
Чверть століття фестивальної історії
Міжнародний фестиваль національної класики на сцені театру ляльок «Обереги» має тривалу історію. Він заснований у 2001 році Івано-Франківським академічним обласним театром ляльок ім. Марійки Підгірянки з метою популяризації культурної спадщини серед дітей засобами театру. Перші чотири фестивалі відбувалися з чіткою періодичністю — раз у два роки. Перед ювілейним, п’ятим, перерва становила вже чотири роки, але дійство видалося чи не наймасштабнішим за всі роки: у 2011-му до Івано-Франківська приїхали 14 колективів із семи країн. Упродовж п’яти днів показали 16 вистав для дітей і дорослих. Постановки оцінювали професійне та дитяче журі, а театральні фахівці мали нагоду попрацювати у творчій лабораторії. У тому році «Обереги» й отримали свій логотип, з яким дотепер зустрічають гостей та учасників — символічного коня. Створив його митець Ростислав Котерлін, який тоді обіймав посаду головного художника Івано-Франківського академічного обласного театру ляльок імені Марійки Підгірянки.
Режисерка Катерина Лук’яненко. Фото: Івано-Франківський академічний обласний театр ляльок
«У 2011 році наш театр брав участь у Міжнародному проєкті «Літаючий фестиваль» разом із театрами ляльок з Польщі, Чехії, Словаччини і Литви. Я був координатором цього проєкту від Франківського театру ляльок і зауважив своєрідний флешмоб між художниками з театрів-партнерів у створенні логотипів та мерчу для промоції їхніх театрів. Тож я створював це лого для нашого фестивалю, намагаючись відійти від традиційних уявлень про “обереги”. Довелося зробити багато ескізів, поки виник остаточний варіант, адже малюнок мав бути легкий, зроблений однією лінією. Парадоксальне поєднання коника і пташки із дохристиянським солярним знаком. Рух і легкість. Щось трохи дивне, незвичне, але таке, що запам’ятовується», — розповідає Ростислав Котерлін.
Відтак у житті фестивалю була тривала перерва й аж у 2018 році його відновили в межах Міжнародного фестивалю мистецтв «Карпатський простір» під назвою «Лялькові Обереги». Одинадцять колективів з України та інших країн показали 12 вистав на театральних сценах і відкритих міських майданчиках.
У 2019 році, на сьомому фестивалі, дев’ять театрів представили програму для дітей, підлітків і дорослих. А далі — знову перерва: пандемія коронавірусу, повномасштабна війна.
Однією з головних ідей цьогорічного фестивалю було — дати можливість лялькарям з прифронтових територій без тривог зустрітися зі своїми шанувальниками в театральній залі.
Не у тісних укриттях, а з професійним світлом, звуком і з глядачами у м’яких, комфортних кріслах.
«На фестиваль ми запросили колективи театрів ляльок з міст, які перебувають під постійними обстрілами. Змогли приїхати всі, окрім дніпровських лялькарів, але їхню виставу ми все одно подивилися, хоч і в записі. Артисти й артистки отримали можливість показати свої вистави і переглянути постановки колег, відпочити від постійних тривог і атак, зрештою – спокійно поспати.
Найважливішим результатом фестивалю є спілкування у професійному колі, можливість побачити роботу колег і оцінити власний рівень», — розповідає заступниця директора Івано-Франківського академічного обласного театру ляльок імені Марійки Підгірянки Тетяна Стефінів.
Від казкових сюжетів — до роздумів про соціальні ролі
Відкрили фестиваль перформансом від майбутніх акторів — студентів Фахового коледжу Університету Короля Данила. Із ліхтариками та фрагментами пазла, на яких були написані назви міст-учасників фестивалю, вони утворили символ фестивалю — коника.
Першим у програмі «Оберегів» став «Їжачок-ніндзя» із віковою позначкою 5+ від Івано-Франківського академічного обласного театру ляльок імені Марійки Підгірянки — постановка, створена у 2026 році режисеркою Катериною Лук’яненко за п’єсою драматурга Ігоря Білиця. Вистава розповідає історію маленького Їжачка, який любить обійми, але батьки намагаються виховати його суворим і стриманим. Зрештою, герой вирішує опанувати бойові мистецтва, стати ніндзею, аби його поважали. Постановка зачаровує художнім рішенням, майстерністю акторів, які при підготовці вистави вивчали японські бойові мистецтва під наставництвом професіоналів, та місцями змушує навіть дорослих втирати сльозу, коли глядачам врешті нагадують, що ж насправді є головним у житті.
Вистава «Їжачок-ніндзя». Фото: Івано-Франківський академічний обласний театр ляльок
«Козу-Дерезу» від Дніпровського міського театру ляльок «Театр актора та ляльки» глядачі дивилися у записі у приміщенні Навчально-методичного центру культури і туризму Прикарпаття, який на три дні став фестивальною локацією. Напередодні «Оберегів» Дніпровський театр ляльок зазнав ворожої атаки, декорації до вистави «Коза-Дереза» опинилися у вогні, зараз їх реставрують. Втім, від участі у фестивалі остаточно не відмовилися, обравши онлайн-формат.
Херсонський академічний обласний театр ляльок, який під час повномасштабного вторгнення релокувався до Коломиї, показав глядачам постановку режисерки Наталії Орешнікової «Чорний півень», у якій через символи та образи з дітьми говорять про війну, силу духу і любов до своєї землі. Ця вистава за казкою Зоряни Живки — для трохи старшого глядача, до перегляду її рекомендують з 12 років.
У межах фестивалю відбувався також лекторій. Режисерка Катерина Лук’яненко прочитала лекцію «Інклюзія в театрі», присвячену принципам безбар’єрності, роботі з різними віковими та соціальними групами, а також навела приклади того, як театр допомагає творити безпечне і відкрите середовище. А щоб закріпити теорію практикою, гостям фестивалю показали найновішу постановку Катерини Лук’яненко у Франківському театрі ляльок — сенсорну виставу «Зачарована Десна», створення якої підтримав Український культурний фонд. Вона відбувається без візуальної складової й адаптована для сприйняття глядачами із порушеннями зору. Перед початком глядачам пропонують маски на очі, далі актори супроводжують їх у залу, де театральне дійство показують за допомогою звуків, дотиків, запахів і смаків.
Вистава «Зачарована Десна». Фото: Івано-Франківський академічний обласний театр ляльок
Тему інклюзії у межах лекторію продовжила експертка з інклюзивності та безбар’єрності Ніна Мацюк. Вона прочитала лекцію «Інклюзія та безбар’єрність»: як коректно комунікувати, творити доступне середовище і впроваджувати інклюзивні підходи на практиці.
Онлайн-лекція кандидатки мистецтвознавства, президентки ГО «УНІМА-УКРАЇНА» Дар’ї Іванової стала своєрідним тизером нового проєкту Франківського театру ляльок «Вертеп. РеінкарНація», який отримав підтримку у межах програми «Тисячовесна». У лекції «Ревалоризація Вертепу: точка відліку – Івано-Франківськ» йшлося про відродження лялькового вертепу, який за 70 років радянської окупації почали сприймати як музейну історію. Чи вдасться лялькарям відновити традицію? Побачимо у найближчій перспективі.
Харківський державний академічний театр ляльок ім. В. А. Афанасьєва привіз із дому, який щодня потерпає від обстрілів, зворушливу постановку із красномовною назвою «Не бійся». Моновистава за твором Ірини Лазуткіної від режисера Сергія Смеречука — це історія дружби хлопчика з іграшковим літачком. Крихітні ляльки, використані у постановці, приковують увагу, а блискуча гра Павла Савєльєва втримує її аж до фіналу. З аудиторією 5+ це вагомий показник.
«Єнчий світ» за однойменним твором Оксани Кузів — одна з найновіших вистав Івано-Франківського академічного обласного театру ляльок імені Марійки Підгірянки. Автор інсценізації — директор-художній керівник театру Роман Братковський. Яскраві гуцульські костюми, автентична музика і містичний сюжет. Ця постановка — для дорослих, хоча умовну вікову межу театр встановив з 14 років.
Класику, проте світову, до Івано-Франківська привіз Миколаївський академічний обласний театр ляльок. «Хлопчика-Мізинчика» за мотивами відомої казки братів Грімм поставила режисерка Тетяна Сільченко. Ляльки, театр тіней і маски для людожерів — у постановці використали різноманітні прийоми, враховуючи запити вибагливої аудиторії 3+.
Міжнародна складова фестивалю цьогоріч представлена Паневежиським театром ляльок на колесах з Литви. Для молоді та дорослих показали виставу режисерки Марини Богомаз «ВінВонаЖиття», щоправда, також онлайн.
«Рятівник квіткової галявини» Олександра Кузьмина від Черкаського академічного театру ляльок — кольорова, яскрава, музична вистава для наймолодших. «Якщо зникнуть коти, то миші з’їдять квіти, а без них пропадуть бджоли. Хто ж усіх врятує?», — запитують лялькарі, запрошуючи у казку.
Студенти Кафедри мистецтва театру ляльок Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого привезли одразу дві постановки. «Behind the mask. Поза маскою» від Катерини Лук’яненко – невербальна пластична вистава для глядачів з 14 років. Десять сюжетів, багато танцю, емоцій і жодного слова, втім, ролі, які виконують актори, одягаючи чергову маску, добре знайомі кожному.
Вистава «Behind the mask. Поза маскою». Фото: Івано-Франківський академічний обласний театр ляльок
«Мемуари Равлика» — ще одна студентська робота, створена у Майстерні Тетяни Сільченко, режисерка Леся Овчієва. Це історія для глядачів з 12 років про родину, втрату і пошук себе попри всі життєві труднощі.
Вистава «Вовченятко з казкової торби» (режисер — Віталій Гольцов) від Чернігівського театру ляльок імені О. Довженка настільки причарувала дітей, що після перегляду окремі глядачі не могли дочекатися вихідних, аби повернутися до театру. А Коломийський академічний обласний український драматичний театр ім. Івана Озаркевича показав виставу режисера Віталія Сінікова «Казка про Ксеню і дванадцять місяців» за твором Богдана Лепкого, завершивши нею фестивальну програму для наймолодших глядачів.
Чому потрібні такі фестивалі?
Колись я почула здивоване запитання від знайомої: кому може бути цікавий Колобок, він ж такий відомий? Я відповіла: приміром, для людей, яким виповнилося всього три роки, він достатньо новий і незвіданий. Вона погодилася. І хоч «Колобка» на цьогорічний фестиваль театри не привезли, як, зрештою, і «Рукавичку» та «Солом’яного бичка». Зате була, хоч і в записі, «Коза-Дереза», котру своїм ударом намагалися спалити росіяни. Це змушує задуматися, що за чверть століття дійство, створене саме як фестиваль національної класики на сцені театру ляльок, досі не втратило своєї актуальності. Бо казки, на яких виростали діти у 2000-х, і які тоді взявся популяризувати Франківський театр ляльок, сьогодні знову під ворожим прицілом — їхні декорації горять від російських ракет і шахедів. А значить фестиваль має майбутнє — берегти українську класику для тих, кому щойно виповнилося три і хто через казку пізнаватиме важливість збереження свого простору.
Головне фото: Укрінформ