“Ярослав Яновський належить до тих художників, чию творчість не назвеш одновимірною. Митець послуговується постмодерністськими художніми стратегіями – імітацією масового тиражування, інкрустуванням-інсталюванням у скульптурах, серії робіт на дошках, але ці твори прагнуть вирватися за межі сталевих, формальних обмежень. У них постмодернізм завмирає у своїй грайливій красі, зберігаючи певну незнану ауру, що не піддається оціночним визначенням. Цим роботам властивий межовий суб’єктивний метафоризм, котрий художник прагне екстраполювати назовні, завойовуючи території для поширення власної чуттєвості, еротизму та глибшого художнього наміру. Одного разу увійшовши в річку мистецтва, Я.Я. тривалий час самотньо опановував плин течії. Ця ріка – гірська, мінлива, стрімка, вибухова – максимально залежна від перепадів атмосферного тиску, температури повітря, ландшафту. Щоб глибше збагнути твори художника, варто пам’ятати про те, що Ріки ведуть до Океану…”, – пише Ростислав Котерлін.