Про книжку «Луни»:
Прокидатися. Висовувати голову з холодної води, витріщати очі в небо і ляскати ротом. Лякатися. Придумувати собі якийсь ґрунт, землю, основу. Відрощувати ноги, вуха. А опісля — прибиватися до двоногих риб. І скоса поглядати на воду, сумніваючись у правильності своїх рішень.
Головний герой — чи то людина, чи то риба. Відбився від косяка, вигадує собі землю, викидається на берег і намагається йти далі, шукаючи мету. Усе в світі говорить з ним. Море, ліс, люди, речі, будинки. А людей навколо нього щодня дедалі менше, вони зникають невідомо куди. Чи це паранормальний феномен? Чи свідомість героя грає з ним у дивну гру?

Про книжку «Порядні пані вмирають самітно»:
Неквапний плин життя повітового міста на окраїні імперії, де тижнями могли обговорювати книжковий клуб, чиюсь зраду, дуелі, новий капелюшок чи свіжу могилу на цвинтарі, сколихнули зникнення хатньої робітниці, загадковий спіритичний сеанс, труп у каміні та смерть багатійки графині фон Рей. З’ясувати обставини цих та інших трагічних подій береться дружина відставного поліціанта Софія Нрієвська — від її прискіпливого погляду не сховається жодна дрібниця. Пані поліціантова опиняється у самісінькому центрі злочинів, намагаючись пролити світло на загадки, відповідь на які знають тільки мертві. І якщо для інших це — смертельно небезпечні пригоди, то для Софії — лишень кілька хатніх справ.