Відчуття відчаю через неможливість об’єктивного пізнання та осмислення світу. Розмірковування про безплідність досвіду свого існування, яке по суті є нав’язливою циклічністю, де повнота миті обертається нескінченними повтореннями, збігаючись з «ніщо», з небуттям.

Але як не парадоксально цей відчай стає джерелом сили, яка надає поштовх для подальшого існування та спроб пізнання світу в якому ми живемо.

Картини це камені, які художник кидає в людей, що йдуть на дно залишаючи по собі лише розбіжні круги на гладині їхньої свідомості.