Дія п’єси розгортається під час Другої світової війни і розповідає про французький рух опору. Після невдалої операції французькі колабораціоністи захопили в полон французьких партизанів, які чекають свого суду. В інтерпретації вистави дія відбувається в театрі, де актори, які тривалий час репетирували одну і ту ж виставу, втрачають відчуття реальності. Вони занурюються в обставини, продиктовані п’єсою, і шукають театральний спосіб відкупити своїх героїв.

Ця вистава, яка черпає натхнення з твору Жана-Поля Сартра «Мертві без поховання», окреслює тонку межу між реальністю та вигадкою, заглиблюючись у глибокі філософські роздуми про життя, смерть, віру та пошук сенсу. ЇЇ основна тема — віра та її потенціал змінити наше сприйняття існування. Актори уособлюють мучителів і жертв один одного, шукаючи мету в гонитві за смертю. Протягом усієї вистави постають запитання щодо правди та брехні, спонукаючи глядачів задуматися про те, як віра та відданість своєму покликанню можуть змінити їхній погляд на життя та моральність. Кожен новий процес створення театральної постановки нагадує будівництво нової святині. Театр перед обличчям війни, мистецтво як предмет конструювання віри. Актори в тіні розваленого амфітеатру в очікуванні свого виступу.

Ідея втілення власного ката служить зображенням складної подвійності в кожній людині, заглиблюючись у багатогранні аспекти людського існування, де люди стикаються з суперечливими гранями своєї ідентичності. Ця подвійність може охоплювати міркування етики та моралі, просвітлення та невідомості або зіткнення між різноманітними етичними принципами. Завдяки образам персонажів власних катів, п’єса підкреслює внутрішні конфлікти, які формують людську поведінку та вибір.

Актори чекають свого вердикту. Вони чекають важливої сцени. Вони чекають фіналу. Вони чекають потопу. Новий світ, наповнений жабами.