Велика Карпатська війна.
То був чєс коли зачєласи Велика Карпатска Война. До того ніхо не мав поняттє, шо таке Межа. Всі люде межи собов були ніби люде…. Але раптом, виникла бесіда, шо межа є межа. Тваринна оця межа, де є чия територія. Бо раньше єк було. Ти тіпа приходи, вільний двір, вільні двері. Набувайси разом зо мнов. Але витак будь здоров т’хаті. І зачєлоси… На кожен празник зачєли міряти хто кому шо винен, хто бирше місця в сему світі має, хто менше. Зачєли менше попускати один одному, самі менше почєли попускатиси, а через то набуватиси, а через то перестали каятиси.
Тому, назріла Велика Карпатска война.
В царинку не зайди, бо я там кошу. Та полонинка моя, бо я там пасу маржину. То чуркало я прокопав, то питайси в мене чи мож напитиси, і по всему тої самої. Та так зачєли воювати, шо звірі чудувалиси, єк люде подуріли. Бо єк виєвилоси, та вся любов до пизди, без зла. Бо нема зла то і любови не видко. І задумалиси люде шо таке зло… І зрозуміли. Зло то вони, а любов то то шо у звірів.. І дотепер так жиют в цему розумінні і зрозуміти це не можут. Бо думают шо звірям один від одного шос тра, а звірєм тіко одне, попоїсти аби було шо і де виспатиси. А ото всьо решта… чия полонина, чи царинка.. Та божі!.
Потім про ту війну на Різдво точно не говорили. Бо дотепер видко.