«Спочатку я побачила кілька пейзажів Сорохтея на виставці. Щось у них було сильне, свіже. Щось мене зупинило коло цих акврелів. Пізніше, коли мені представили вашого батька, все стало на свої місця. Знаєте, що мені в ньому найбільше подобалося? Він мав і то власну, оригінальну думку, далеко не завжди з ним могла погодитися, але це був надзвичайно образований, живий чоловік (…)
Пригадую, я закинула Вашому батьку, що в його творах замало національного колориту, що це гріх, мешкаючи в Станіславі, на перелазі до Карпат, не мати гарних речей гуцульського побуту. І знаєте, що він мені відповів? Національний колорит не в дзьобані і не в сердаку. То чудові речі, але вони про свято. А мене цікавить будень. Нині в буднях більше національного колориту, бо ними, передусім ними живуть люди, котрі всі разом і є ой народ, до котрого ми, митці, так любимо апелювати…».