Презентація книжки дуже цікавого багатостороннього автора. Свої малюнки він іноді супроводжував переліком вжитого за час їхнього створення. А потім досліджував та описував вплив наркотичної лофофори на людину, тобто на нього. А покінчив з собою цей колишній офіцер елітних військ у вересні 1939 від того, що почалась війна, проте його стан вже не дозволяв повноцінно прийняти в ній участь. Це подвійне самогубство разом з коханою було декларацією того, що мистецтво і філософія не впорались, не врятували світ, а отже майбутнього нема.

В некролозі сучасники назвали його “чоловіком буйної думки… який боронив мистецтво від тих дивацтв, до яких доводить митців відокремленість від життя і який не хотів, аби штука йшла на вислуги партійних змагань, вузьких програм, аби ставала дівчиною для всього… хотів, аби була чистим образом переживань, незапорошеним пилом, що клубочеться за чередою, яка вертає з пасовищ”.

А сучасники наші в особі В.Меньок сформулювали так: “троє приятелів – Ґомбрович, Віткевич та Шульц вивели польську літературу з романтично-патріотичного заціпеніння”.