«Усе плине, усе змінюється» – казав один з перших філософів Давньої Греції. Поштовх зробити цю виставку виник спонтанно, але експоновані роботи походять з глибших обставин, переживань і міркувань. Інтелектуальні ідеї про плинність, текучість матерії справді відомі ще з часів Геракліта. Але як плине кожен з нас, як тече, протікає, витікає в цьому прекрасному і божевільному світі? Звідкись прийшовши, і кудись рухаючись. Без зайвих банальностей, я розумію, що в житті нечасто бувають моменти, коли ми відцентровані і належимо самі собі. Це може бути лише одна мить, пів, або чверть миті. Це може бути навіть щось без миті. Здебільшого ми перебуваємо в плині, течії могутніших сил. І це єдиний спосіб вижити загалом, коли на одинці вижити неможливо. Навіть елементарні спроби осягнути причинно-наслідкові зв’язки у Всесвіті кричать нам, що ми лише маленькі частки чогось більшого, цілого. Завдяки Hubble Space Telescope ми можемо бачити лише окремі неймовірні фрагменти великого цілого, те, що на даний момент дозволяє людський інтелект і технології. І попри те, що у нас є «воля до життя», «воля до волі», ми воліємо, прагнемо і зображаємо себе більшими, ніж ми є. До чого це все?.. Куди воно попливе, і до чого пристане?

Трагічна і жорстока ситуація війни, в яку ми потрапили попри нашу волю, поставила перед кожним прості і фундаментальні питання. Відповідей немає, вони прийдуть пізніше. Якось діяти, рухатися у великому руслі – можливо це найкраще, щоб вижити. Але оскільки не всі на таке погоджуються, тому й світ є такий неймовірно цікавий, строкатий і жорстокий. Завжди є хтось, хто намагається рухатись проти течії.
На наших очах формується нова історія, приходять нові справжні герої, творяться нові міфи. А те, що є зараз – промине. І це дуже добре.