Перші твори Степана Процюка — віршовані. Це збірка поезій «Апологетика на світанку» та збірник поем «Завжди та ніколи». Потім автор перестає писати вірші та переходить винятково на прозу й есеїстику. У 1996 році виходить друком збірка літературних есеїв Процюка «Лицарі стилосу і кав’ярень», а також перша прозова книжка «Переступ у вакуумі». У 2002 році автор дебютує як романіст завдяки своїй новій книжці «Інфекція», де в одне ціле автор об’єднує декілька сюжетних ліній, а центральною темою постає інфікованість нації чужою культурою, мовою і способом життя.