cafe ptakh — проєкт музикантки і продюсерки Ксенії Шерстякової, яка в 2022 році переїхала із Запоріжжя до Івано-Франківська, де пише музику і виступає. Нещодавно у неї вийшов новий синг — FIVES IN BLOOM. Ми поговорили з нею про творчість, інді-поп і музичну сцену Франківська.
Ксеніє, скільки часу ви проживаєте у Франківську? Як ви опинилися в нашому місті?
Я із Запоріжжя. Доля мене давно зв’язувала з Франківськом, я просто не помічала знаків. У 2014 році подруга підписала мене на похід з бойскаутами. Учасників і учасниць розбили на різні команди, зав’язали очі і вивезли на невідому точку. Команди вивозили в різні області, і я опинилася в Івано-Франківській.
Чому ми зараз тут? Банальна історія — війна. Було страшно, тому ми вирішили тимчасово виїхати до родичів у Калуш. Спочатку, як і багато хто, були впевнені, що скоро повернемось додому, але з часом стало зрозуміло, що все змінилось безповоротно. Час від часу ми їздили до Франківська, знайомились з містом, і вирішили переїхати сюди, бо дуже його полюбили.
Розкажіть про ваш шлях у музиці.
Музикою займаюся з дитинства. Закінчила школу мистецтва по класу фортепіано й продовжувала цим займатися поки навчалася в університеті на філологічному. Плюс-мінус в університетські роки стали з’являтися гурти, де я була піаністкою. Ми випускали альбоми, виступали на фестивалях, кліп зняли. Я вже тоді починала писати власні пісні. Це вилилось у проєкт з моїм хлопцем Like Real People Do. Наш перший виступ на Zeppelin Music Fest, який організовували наші друзі Рома і Влад з гурту Earls, був максимально стресовим. Були проблеми зі звуком і організацією, всі дуже нервували. Після того виступу мені деякий час взагалі не хотілось нічим подібним займатися, бо мені здавалося, що це все погано вийшло. Зараз я про це згадую як хороший досвід. Пісні продовжували писатися, я не знала, як з ними правильно працювати.
Для свого проєкту довелося вчитися написанню, аранжуванню, продюсуванню з нуля. Потім настав 2022 рік, я зрозуміла, що відкладати вже нема куди.
Стас Корольов казав, що його найбільше мотивує випускати музику страх смерті. Максимально з ним погоджуюсь. Я вирішила, що можна просто не встигнути, краще вже випустити, яке є.
Як ви придумали назву «cafe ptakh»?
У мене проблеми з неймінгом. Але колись в мене в біо в інстаграмі було написано: «Де ти з’їси цю чашу жиру?». Це мнемонічна фраза до правила «дев’ятки». А «Кафе Птах» — це інша фраза для запамʼятовування приголосних, перед якими пишеться -с в префіксах. Я подумала, що це словосполучення чудово поєднає мій філологічний бекґраунд і потребу в назві для проєкту.
Основа проєкту — це я. Пишу пісні, записую, аранжую, займаюся промоцією. Мені так не цікаво формулювати усі ці штуки, зокрема біо. Розумію, що це треба для репрезентації, щоб люди розуміли, хто стоїть за проєктом. Завжди виходить різне.
Водночас мені уже не цікаво виступати на сцені самій. Як слухачці мені завжди подобалось бачити живу взаємодію між музикантами, тому хотілося б поступово розширювати проєкт і грати з іншими людьми. Поки що не знаю, чи це буде постійний склад, чи сесійні музиканти. Наразі мені допомагає мій хлопець, він мультиінструменталіст, тож ми намагаємось експериментувати з тим, які інструменти можуть використані бути для лайву, щоб знайти оптимальні рішення.
Якою вам бачиться франківська музична сцена? Є виконавці/виконавиці, якими захоплюєтеся?
Класних багато. Взагалі, Франківськ не тільки про музику. Це цікаве місце, особливо, коли ти зовні сюди потрапляєш. Тут багато різних тусовок, культурних подій, які можуть одночасно відбуватися.
Сказати, що кимось я надихаюся, мені важко, тому що ми різні дуже по жанрах. Всі, кого чула, мені подобаються. «Злипні», зрозуміло, респект, повага і любов. «Перкалаба», «Пенсія», Lama. Тільки тут вже дізналася, що Дмитро Ципердюк (Dazzle Dreams) звідси. У школі в мене був їхній диск.
Фото: музична спільнота Porichka
Чого чи кого бракує франківській сцені?
Якщо говорити про брак на музичній сцені виклики музичної сцени, то це глобальна проблема локальних сцен, не конкретно франківської. Зокрема проблеми з логістикою, де виступати. Здавалося б, що є багато класних місць, але загалом всього має бути більше, щоб сюди могли приїжджати люди. Виконавцю рівня Монатіка легше організовувати концерти, тому що все налагоджено з публікою, квитками, логістикою і т. д. А якщо йде мова про цікавих, але не розкручених джазменів з Києва, то вони сюди не поїдуть, якщо їх конкретно не покличе місце, не знайдеться організатор/організаторка і буде гарантувати їм хоча б мінімальний гонорар.
Те, чого не вистачає взагалі в Україні, — фінансування, інституційності. Звідкись мають братися організатори й організаторки івентів. Не знаю, чи є у нас профільна освіта, яка випускає івент-менеджер_ок, але сучасних, які будуть розуміти специфіку.
Де ви ще виступаєте, крім Франківська?
Де покличуть, там я можу виступати. Київ, Львів. Мене кликали виступати в Запоріжжі, але на той момент у мене не було ще концертної програми для сольних виступів.
Як ви знайшли свій стиль у музиці?
Мені здається, що стиль зʼявляється в процесі роботи, а не до неї. Я орієнтуюсь на артистів, які мені подобаються, намагаюсь робити, як вони, до цього додається власний досвід, і в результаті виходить щось нове, інакше.
Не вважаю, що я роблю щось унікальне, чому немає назви. Однак, здається, вся сучасна музика, тією чи іншою мірою, — ф’южн. У вас буде поп, але там будуть елементи того чи іншого.
У мене немає важкого звучання, це не альтернатива, бароко-поп чи авангард-поп. Є елементи танцювального, електронного звучання, але це не електроніка чи бейс-музика. Тож назвемо цей стиль інді, який забирає все, що не зрозуміле. Але треба позначити, що це поп, бо воно типу лайтове. Коли подаєш трек на дистрибуцію, обираєш для нього жанр із запропонованих. Я б, може, придумала собі класний, але його не буде в переліку.
Чи хотіли б ви далі експериментувати зі стилями?
Звичайно. Хто скаже, що не хотілося б? Це буде, просто я повільно розкачуюся. Насправді в мене багато пісень. На кожній пісні вчусь щось нове робити. Дізнаюсь, за що ця кнопочка відповідає в Ableton. Ціллю для мене є вихід альбому. Альбоми зараз ніхто не слухає, але все одно є ті, які хочуть їх створювати.
Ваша нова пісня FIVES IN BLOOM — яка вона?
Це версія пісні Streets in Bloom, яка є поки що найуспішнішою з моїх пісень. З нею я попадала на всі резиденції, кемпи і т. д. Вона мені допомогла в 2026 році виграти Jäger Music Awards у номінації Young Blood. Від оригіналу залишився текст і семпли флейти, а все інше там нове. У FIVES IN BLOOM інший розмір (5/8): попередня була в чотирьох чвертях.
Фото Ксенії Шерстякової, фейсбук
Що для вас значить нагорода Jäger Music Awards?
Для мене це було несподівано. Я взагалі не думала, що кудись потраплю. Спочатку пройшла в шорт-лист і була впевнена, що на цьому все закінчиться. І раптом зі сцени називають cafe ptakh.
Сам факт участі в цій премії для мене важливий, бо це єдина в Україні премія, яка фокусується на незалежній сцені. Якщо ти випускаєш цікаву музику, але тебе слухає тільки твоя мама і кіт, це не завадить опинитися в одному списку з більш відомими й успішними артистами.
Є люди, які критикують номінацію Young Blood, тому що туди можуть потрапити виконавці, які вже 10 або більше років у музиці. Але тут радше можна сприймати її як «свіжу кров» — не про вік і досвід, а про артистів, які ще не стали частиною мейнстріму. До того ж для переможців Young Blood є нагорода у вигляді сертифікату на різні музичні штуки. А грошові нагороди з інших номінацій йдуть на благодійні фонди, зокрема Musicians Defend Ukraine.
Українська сцена швидко змінюється, багато проєктів існують недовго, тому будь-які механізми, які дозволяють артистам бути видимими і продовжувати створювати музику, важливі.
Ви брали участь у проєкті «Перша жінка». Як ви почали співпрацю і чим для вас є цей проєкт?
У проєкт мене запросила Ася Цісар. Перед цим ми вже працювали над її іншим подкастом — Question of Solidarity в межах проєкту Radio Unheard. Робота над «Першою жінкою» мені дуже сподобалась. Це складний і якісний продукт, в який вкладено багато роботи. До того ж це оформлено у вигляді детективу. Це була суперспівпраця. Надходили правки, але незначні, фактично все одразу забирали.
Я не називаю себе композиторкою, бо не маю відповідної академічної освіти. Але музику мені подобається писати. У майбутньому мені б хотілося попрацювати з музикою до кіно, театру, або компʼютерних ігор — не обовʼязково великих проєктів. Навіть якщо це буде студентський короткий метр.
Головне фото: музична спільнота Porichka