20 липня у кінотеатрі «Космос» відбудеться показ фільму «Залізні метелики» — документальної стрічки про збиття літака Boeing 777, який виконував регулярний рейс МН17 з Амстердама до Куала-Лумпура, російським ЗРК «Бук». Усі пасажири та екіпаж загинули.
Ми поспілкувались з командою фільму і запитали, чому варто побачити цей фільм попри те, що він пропонує не відпочинок, а серйозну розмову про війну та майбутню реінтеграцію тимчасово окупованих територій.
Що це за фільм і чому його важливо подивитись?
Відповідає піарниця стрічки Марія Кравченко:
Це історія про збиття літака малайзійських авіаліній на початку російсько-української війни. 17 липня 2014 року російські військові в небі над містом Чистякове (стара назва — Торез) неподалік Донецька збили цивільний літак рейсу MH17 з 298 людьми на борту. Російський уряд одразу почав заперечувати свою причетність до трагедії, а пропаганда — працювати на повну потужність, намагаючись приховати справжні деталі злочину. Стрічка «Залізні метелики» розповідає про обставини воєнного злочину, розслідування якого тривало 8 років.
Його важливо подивитися, адже це робота, що пояснює, як працює російська пропаганда, і демонструє цілісну картину того, як вони імплементують свої наративи не лише у думки своєї аудиторії, а й іноземної. Наприклад, у фільмі є декілька сцен, які чітко показують сегментування і таргетування пропаганди: на когось подіє ворожка, на когось — працівник наукового інституту.
Крім того, завдяки поєднанню документальних та ігрових сцен створюється менш болюча картина, яка залишає простір для особистих рефлексій глядача. Ця робота дозволяє ословити те, що ми не проговорили за ці 9 років після трагедії.
Наприкінці фільм ще й демонструє, як бездіяльність світової спільноти призводить до українського сьогодення. Адже поки увесь світ боявся ескалації війни в Україні, ще задовго до повномасштабного вторгнення 298 громадян різних країн — стали її жертвами.
Як відбувалась робота над фільмом і скільки часу вона тривала?
Відповідає Роман Любий, режисер стрічки:
Робота над цією стрічкою почалася ще у 2019 році. А сама ідея зʼявилася під час одного із брейнстормінгів з командою Babylon’13.
До «Залізних метеликів» я зробив два короткометражних фільми по воєнних злочинах: один про обстріли Волновахи — «Комбат задоволений», а інший — «Мікрорайон Східний» — про обстріли Східного району Маріуполя. Ці стрічки складені з матеріалів СБУ, і задача переді мною стояла досить складна: зробити так, щоб усі ці важкі матеріали були запаковані в просту форму.
Оператор та продюсер Babylon’13 Андрій Котляр загорівся цією історією і підтримав мене. Фільм створений із різних матеріалів: архівні відео про ЗРК «Бук», кадри із засідання суду в Гаазі, відео з місця падіння літака від місцевих, записи ефірів російських новин, Lifenews і «России 1», перехоплені СБУ переговори тих, хто збив літак, інтерв’ю, анімація тощо.
Наприклад, у фільмі є малюнки, які часто сприймають як дитячі, та насправді це рефлексія дорослих людей з групи «Ательє Нормально» — людей із синдромом Дауна.
Ця стрічка не переказує вкотре усе, що сталося зі збиттям. Вона радше показує те, що відбувалося після та паралельно; як вплинула відсутність реакції світової спільноти на майбутню широкомасштабну війну РФ проти України.
У цьому фільмі поєднуються документальні та «постановні й фантазійні елементи». Чи не порушує це якихось правил для неігрового кіно? Чи не боїтесь ви, що хтось може це сприйняти як маніпуляцію
Відповідає Андрій Котляр, продюсер стрічки:
Зараз існує великий тренд на розмиття жанрових кордонів: люди намагаються в ігрове кіно залучати елементи документального чи анімації. Є світовий бум на документальну анімацію. Тому мені здається, що канони існують для того, щоб їх рушити.
А по-друге, режисер фільму Роман Любий працює тією мовою і формою, які йому зручні. Якщо режисеру комфортніший фізичний театр і він може виконати цю історію на достойному художньому рівні, значить, знімальна команда має допомогти йому розкритися.
Не думаю, що ми тут впадаємо в якісь маніпуляції. Використовуючи виключно документальні прийоми, теж можна і маніпулювати, і тиснути на певні емоції. Це просто бажання розповісти історію так і у тій формі, в якій ми хочемо її розказати.
Неігрове кіно взагалі дещо складніше показувати, ніж ігрове. А це — кіно про збиття боїнга у 2014, що відсилає нас до початку війни, яка триває зараз. Можливо, це прозвучить цинічно, але чи не занадто жорстокі ви зі своїм глядачем, пропонуючи дивитись фільм про війну під час війни?
Відповідає Андрій Котляр, продюсер стрічки:
Коли минулого року ми закінчували постпродакшн фільму, на одному з показів у Чехії журналістка спитала мене: «Чи ви не боїтесь overexposed цією війною?». Я швидше боюсь, що ми не договоримо зі світом про війну, особливо в розрізі того, щоб глядачі в Європі, в Північній Америці й по всьому світу проводили паралелі й розуміли, що війна не почалася 24 лютого 2022 року. Що світ став заручником російського тероризму набагато раніше.
Ми їдемо показати цей фільм країною, чесно кажучи, без думки, що можемо травмувати глядача. Не маємо ілюзій і розуміємо, що пересічний глядач в Україні йде на кіно насамперед, щоб відпочити — і це нормально. Тому, коли бачу, що на касі кінотеатру люди вибирають «Місія нездійсненна», а не «Залізні метелики», чудово розумію логіку їхніх дій.
«Залізні метелики» — це кіно, яке викликає багато емоцій, ставить багато питань і є сильним артистичним висловлюванням. Як показали наші покази в Україні й перші солдаути, навіть в теперішніх умовах є запит від глядачів дивитися, рефлексувати, ставити собі запитання — і відповідати на них.
Тому ми не боїмося показувати кіно про війну в Україні під час війни в Україні, а швидше закликаємо людей до розмови про вплив російської пропаганди; про те, де ми були й що робили у 2014 році в контексті інформаційної війни. Закликаємо до діалогу про реінтеграцію цих територій; про роботу з сенсами й з душами людей, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях на Сході. Є багато питань, і ми можемо обговорити їх після показу з глядачами.
Продовжуючи попереднє запитання: чи планується прокат на західну аудиторію?
«Залізні метелики» більше націлені на закордонного глядача. Це кіно, зроблене українцями в Україні, яке частково розповідає про нас; про те, що ми можемо розказати про MH17.
Вперше «Залізні метелики» побачили світ на «Санденсі» — одному з головних фестивалів незалежного кіно у США — у секції World Cinema Documentary Competition. Європейська прем’єра відбулася на Берлінале. Фільм показували в Гаазі на фестивалі Movies That Matter, також він увійшов у програму «Горизонти» Міжнародного кінофестивалю в Карлових Варах.
Українська прем’єра стрічки відбулася на фестивалі Docudays UA. Фільм здобув головний приз конкурсу Right Now! — нагороду для креативного документального кіно, що досліджує та аналізує сучасний світ і робить значний внесок у дискусію про людську гідність, свободу та рівність.
«Мені хотілося, щоб нас розглядали не просто як країну, що воює. Подивіться, які ми: можемо розказати правду про MH17 через фізичний театр», — каже Роман Любий.
«Зараз плануємо прокат у Канаді з 25 серпня, восени також будуть покази на фестивалях у світі, зокрема — у Косово, Сеулі, Австралії, Італії тощо», — додає продюсер стрічки Андрій Котляр.
У матеріалі використані кадри з фільму
