Цього року в Івано-Франківську вдруге відбувається літературний фестиваль для молодих авторів «Прописи». Які цілі фестивалю і його значення для міста, які результати перших «Прописів», ми запитали в організаторів: поета, перекладача, віцепрезидента Українського ПЕН і куратора фестивалю Остапа Сливинського; виконавчої директорки Українського ПЕН Тетяни Терен; менеджерки культурних проєктів Українського ПЕН, координаторки фестивалю Аліси Бондаренко; культурного менеджера, координатора програми «Читай» Тараса Малого.
Які цілі ви ставите для себе на цьому фестивалі?
Остап Сливинський: Фестиваль має три цілі. Перша — допомогти молодим авторам, які входять у літературу і не мають опублікованих книжок; показати їм техніки письма у різних жанрах: прозовому, поетичному, драматургічному, документальному, нонфікшн. Цього року буде весь цей спектр, за винятком драматургії. Молоді автори також часто запитують, як увійти в літературу. На це питання фестиваль «Прописи» намагається дати відповідь, запрошуючи експертів, які займаються видавничим бізнесом.
Друга ціль випливає з того факту, що «Прописи» — це фестиваль Українського ПЕН. ПЕН — світова письменницька організація, що не просто є глобальною спілкою письменників чи спільнотою взаємного захоплення. ПЕН має цілі: відстоювати свободу слова і самовираження у світі, захищати простір свободи, який є необхідною умовою будь-якого писання. Тому нам важливо пропагувати ці цінності й схиляти молодих авторів, щоб вони ставили собі не тільки питання «як писати» або «про що писати», але також «для чого писати». Як і яка література може змінити світ на краще і яка, можливо, не змінює? Ставити питання про відповідальність письменника — важливо, особливо в нашому світі.
Епоха постмодерну, коли письменник викручувався від будь-якої відповідальності, закінчилася. Тепер бачимо, якими важливими стали цінності, з котрими література ще 20 років тому, здавалося, вільно гралася. Зараз мусимо за них гинути. Хочемо, щоб люди, які тільки з’являються в літературі, стали дуже усвідомленим поколінням, якому важлива свобода і яке розуміє, що без неї не буде літератури.
Третя ціль — творення спільноти. Ідеалістично було б уявляти літературу як комфортне середовище. Насправді воно досить дискомфортне, тому що в літературі є не тільки боротьба поколінь, але й деструктивні речі, які випливають з того, що митці дуже амбітні та чутливі, схильні до заздрощів чи хворобливих амбіцій. Нам важливо зробити все, що можна, щоб людям було комфортно входити в літературу. Вони побачать різні боки літератури, яка ніколи не буде теплою ванною.
Ставимо собі за мету створити на ці кілька днів такий простір, де їм буде комфортно, творчо й продуктивно, щоб вони знайомилися і давали старт новим проєктам. Але важливо, щоб цей простір не обмежився п’ятьма днями, щоб ця спільнота втрималася — і з кожним фестивалем приростала новими людьми, які між собою зберігали б продуктивний зв’язок.
Тетяна Терен: Цілей є кілька, тому важливо пам’ятати про різні завдання, які перед нами стоять.
У нас є велика і важлива мета — продовжувати тяглість поколінь в українській культурі. Фестиваль сконструйований так, що в ньому різні покоління перетинаються у воркшопах, навчальній та публічній програмах. Важливо, що наші учасники й учасниці отримають можливість почути про досвід попередніх поколінь в літературі й обмінятися досвідом у роботі з менторами.
У період війни бачу в цьому особливу потребу і цінність — пам’ятати про зв’язки між поколіннями, бо багато століть імперія намагалася знищити українську культуру, ідентичність, а руйнування зв’язків між генераціями — один із методів геноцидної війни. Для нашої культури важливо мати майданчики, місця, інституції, де цей досвід передається далі. Для тих, хто приходить в літературу, важливо отримати підтримку на початковому етапі.
Друге завдання — навчальна частина. Хочемо передати знання, досвід, інструменти для людей, які мають велике бажання реалізувати себе в літературі, але перебувають на початку свого шляху. «Прописи» дають можливість спробувати різне, почути про різні інструменти, підходи, практики в літературі; говорити з менторами про те, що ти вже зробив літературі й куди хочеш рухатися.
Третє — стосується формування спільноти, бо культура загалом — це завжди спільнота. У час війни відчуваєш особливу цінність середовища, де кожен може тебе підтримати, доповнити на різних рівнях.
Аліса Бондаренко: Цьогоріч передовсім говоримо про відповідальність письменника в часи війни: коли слово можна використовувати як інструмент дипломатії, для збереження власної культурної спадщини, документування, проговорення війни. Тобто цього року акцент на осмисленні досвіду війни й артикуляції.
Тарас Малий: На думку нашої команди, Франківськ як місто перебуває зараз у процесі усвідомлення своєї культурної ідентичності та пошуку ніші для фестивалю, що став би помітним на культурній мапі країни, серед дієвців культури та літератури.
Концепція «Прописів» як фестивалю для молодих авторів і авторок — тих, хто тільки розпочинає важливі кроки у своїй творчій справі, — пасує Франківську. Вперше з командою Українського ПЕН ми провели «Прописи» у 2021 році. Слідкували за тим, як розвивалися подальші карʼєри учасників фестивалю, тішилися успіхам, виданим першим поетичним збіркам чи створенням крутих подкастів. Учасник першого фестивалю Ростислав Кузик згодом потрапив до нас на Літературну резиденцію імені Олега Лишеги. Скоро він буде представляти у Франківську свою поетичну збірку і переклади віршів польської поетеси Пауліни Підзік.
Для нас важливо, що люди з різних міст України в якийсь момент своєї кар’єри потрапляють в Івано-Франківськ, у своєрідну творчу лабораторію, де вони проходять інтенсивний курс, знайомство між собою, творення спільноти. Ця пам’ять і досвід залишаються з ними надалі, а Франківськ стає частиною їхнього творчого шляху.
«Прописи» не можна назвати класичним фестивалем в нашому розумінні: немає книжкового ярмарку, насиченої публічної програми. Це професійна програма, що доповнена публічною програмою. Зі свого боку стараємося завʼязати тісніші зв’язки з молодими авторами й авторками, щоб підтримувати їх надалі й бачити, як вони потрапляють у спільноту дієвців літератури. Сподіваємось, що вони повертатимуться у Франківськ.
Як би ви оцінили результати перших «Прописів»?
Остап Сливинський: Дуже задоволений результатами першого фестивалю. Він був пілотним проєктом, ми не були впевнені, як воно буде працювати. Але все вдалося дуже добре. Народилися тексти, цього року теж буде паперова й електронна книжка з текстами наших учасників, їхніми враженнями, рефлексіями про фестиваль.
Тетяна Терен: Оцінюю результати за тим, як наші прописанти й прописантки лишаються на зв’язку з нами та поміж собою. Думаю, найважливіша цінність полягає в тому, щоб ці зв’язки залишалися, і коли нам потрібна підтримка, порада, приклад, знаємо, до кого з цим звернутися.
Аліса Бондаренко: Не була дотична до організації першого фестивалю, але бачу, що паростки і зв’язки, які були запущені того разу, проростають. Кілька учасників точно займаються далі письменницькою діяльністю, для них «Прописи» стали дуже потужним стартом. Цього року на фестивалі в команді працює учасниця перших «Прописів», і для нас теж це про зв’язок. Окрім згаданого вже Ростислава Кузика, Вікторія Фещук, Софія Ленартович пишуть поезію, розвиваються далі — вбачаю в цьому велику перемогу фестивалю.
Тарас Малий: Думаю, найважливішим результатом перших «Прописів» було створення спільноти між учасниками фестивалю. Крім того, що був конкретний результат, як виданий альманах текстів, ми помітили побудову зв’язків між учасниками, те, як спільнота між собою спілкувалась далі, підтримувати одне одного.
Фестиваль спершу планувався командою ПЕН як мандрівний. Але добрим результатом стало те, що вже вдруге приймаємо «Прописи», що Франківськ став майданчиком для цього фестивалю. Що ми також окреслюємо Франківськ як місто, де молоді автори й авторки можуть зробити вагомі кроки, познайомитися зі старшим поколінням письменників і письменниць, взаємодіяти з ними. Окрім того, публічна програма фестивалю пропонує франківській аудиторії можливість почути наживо чудових українських авторів і авторок, літературознавців, критиків і філософів.
Яке значення фестиваль має для міста?
Остап Сливинський: Хоча фестиваль маленький, і більша частина подій адресована саме учасникам, це не тому, що ми творимо закритий клуб чи є снобами. Велика частина подій у професійній програмі — майстеркласи, які вимагають підготовки. Участь в цих майстеркласах передбачає створення текстів, ділення цими текстами. Не всі учасники готові на ширшу публіку презентувати те, що вони зараз створили. Тому має бути простір інтимності.
Але нам важливо, щоби «Прописи» були також подією для міста, не тільки подією для учасників. Тому є відкрита публічна програма. Це зустрічі з письменниками Тарасом Прохаськом, Юлією Мусаковською, Мар’яною Савкою, літературні читання наших учасників. Вони будуть у суботу презентувати широкій публіці Івано-Франківська тексти, перформанси, відеопоезію. Також буде завершальний концерт «Пирога і Батога». Нам важливо було представити саме цей проєкт, бо вони цікаво працюють з літературою.
Тетяна Терен: Франківськ є вагомою частиною фестивалю. Дуже тішимося, що вже вдруге приїжджаємо з «Прописами» в Івано-Франківськ, і що місто стає частиною і героєм цього фестивалю. Усі ми знаємо важливу роль Івано-Франківська в історії української літератури. Всі наші учасники згадували на знайомстві про Станіславський феномен. Це важливо — приїхати в місто, де творилися класичні на сьогодні тексти нашої літератури.
Але мова йде не лише про культурний складник, який тут відчутний на кожному кроці, а про культурний менеджмент. Навіть до великої війни культурні події були переважно зосереджені у великих містах — Києві чи Львові. Зараз ще важливіше підкреслювати, що культурне життя має відбуватися в різних регіонах України. Важливо бути присутніми скрізь, показувати цілісність країни й те, що ми всі переживаємо зараз спільний досвід. Це якоюсь мірою і завдання письменника, журналіста, автора — знати, що проживають люди.
Івано-Франківськ може подарувати нашим учасникам іншу оптику, інше проживання війни. Ми всі втягнуті у своє щоденне життя. Добре знаю, як жив Київ. Ми [ПЕН] дуже багато часу проводимо в Харкові. Важливо знати, як живе Івано-Франківськ: з тими звуками, які є тут в повітрі; з людьми, які їдуть з вокзалу чи повертаються на вокзал.
Тарас Малий: Існує тривала багаторічна дискусія в межах міста: чи потрібен великий фестиваль у Франківську? Гадаю, важливо, щоб подібна культурна ініціатива виникла як співдія між різними професійними організаціями та інституціями. Щоб це не була чиясь одноосібна ініціатива. Бо Франківськ — це досі про взаємну довіру і тут важливу роль завжди бере на себе громадянське суспільство. В межах щорічної програми подій «Читай» також намагаємось зрозуміти, якою могла б бути ця ніша — ідея майбутньої великої культурної події у Франківську. Є багато різних тем та ідей з якими можна працювати. Наприклад, феміністична — через тяглість історії українського жіночого руху; або міжпоколіннєві зв’язки у літературі — у нас є прекрасна легенда покоління Станіславського феномену, за яким прийшли нові генерації авторів і авторок, які розпочали власний діалог з попередниками.
«Прописи» пропонують дуже вдалий формат взаємодії між авторами, і саме місто є відкритим: молоде покоління авторів приїздить і знайомиться з Франківськом через фестиваль, а в майбутньому, можливо, хтось захоче повернутися, пожити якийсь час і щось створити.
Франківськ — це місто, з якого завжди можна поїхати, але в яке хочеться повернутися. Це місто, яке пропонує можливості, але не завжди може одразу відповісти на запит молодої людини. У Франківську добре, коли можеш бути самозарадним: немає фестивалю, кіно чи концерту — зроби його або шукай однодумців, щоб організувати разом. Тут ніхто не зробить за тебе, маєш сам собі дати з цим раду.
Ми хотіли створити певне середовище, яке б об’єднало людей довкола інтересу до літератури. Ми б дуже хотіли, щоб подібна ініціатива — об’єднання організацій, інституцій, культурних менеджерів, — сформувалася з часом у Франківську і спільно вирішила зробити фестиваль, який теж стане феноменом і запропонує зрештою щось нове на ринку — не просто книжковий ярмарок чи програму подій, а цікавий фокус, концепт. Можливо, подібна ініціатива вже зароджується, будемо раді до неї долучитися. Можливо, «Прописи» підкажуть нам цікаву оптику для цього.
Фото: Український ПЕН
