Видавництво Discursus працює майже 12 років. Ми поговорили з його співзасновником письменником Василем Карп’юком про трансформацію у «Брустури», інтернет-книгарню та роботу під час повномасштабного вторгнення.
Василю, скажи, будь ласка, з якими викликами зіштовхнулося видавництво впродовж майже 12 років?
Чесно кажучи, важко перелічити виклики в тому сенсі, як розумію це слово: спочатку в мене не було жодного уявлення, як працює підприємство і не міг розмежувати якісь процеси як нормальні, а якісь — як виклики. Починав з того, що працював на радіо, відкладав якісь гроші з зарплати й видавав перші книжки без будь-яких інвестицій. Тобто інвестицій не було ні на старті, ні на жодному іншому етапі. Викликом було якось проіснувати і видати те, що нібито допоможе існувати далі, і ще щось, що хочеться видати. Адже для цього й була вся затія. Не мав таких ситуацій, де треба зупинитись і подумати: як бути? Що робити? Просто розв’язував поточні питання і працював.
Звісно, глобальні виклики, з якими стикнулися всі, як от пандемія, повномасштабне вторгнення, впливали.
А створення видавництва було для тебе викликом?
Так, виклик був в основі — в ідеї створення видавництва, проте я не хотів його усвідомлювати. Створення видавництва було дуже легковажним і безвідповідальним рішенням. Я не уявляв, що таке видавництво, які його особливості. Доводилося натрапляти на труднощі, долати їх, вчитися.
Подобалася сама ідея мати видавництво. І тут думав зовсім не про підприємництво, а про забезпечення себе комфортним місцем роботи. Гадав, що от пишу книжки, загалом тільки цим і хочу займатися, але треба ж мати ще якусь нормальну роботу, тож працювати у видавництві буде ок.
Думав, з цим справлюся. Хоча, зараз розумію, з таким підходом треба було йти працювати у вже чинне видавництво на якусь доречну посаду, а не братися за відкриття власного.
Більшу частину 2012 року виношував ідею. Згрубша проконсультувався з двома знайомими франківськими видавцями: Василем Іваночком і Василем Вітенком. Те, що хотів почути, — засвоював. Те, де йшлося про труднощі, – пропускав повз вуха. Тобто, можна сказати, що це була ідея, час якої настав, і те, що не знав, як це робити, мене не могло спинити.
Ба більше, наприкінці того року я був у Львові на якомусь круглому столі для культурних журналістів, і випала нагода спитати одну пані з видавничого світу про стартовий капітал для створення видавництва. Вона озвучила суму в 100 000 доларів. Я аби тисячу мав на тоді в гривневому еквіваленті. Але її слова мене не віднадили.
Я інакше все бачив. Особливо посприяв мій друг Ярослав Голодюк, з яким ми разом почали цю справу. Він же зробив перший і другий сайт видавництва. Разом з дружиною Іриною, як філологи, вони редагували й коректували перші видання. Також Ірина, яка працювала тоді в школі, мала досвід верстки шкільної газети, який ми теж застосували у видавництві. Ще наші друзі, дизайнери Микола Шкварок і Христина Котерлін, робили перші обкладинки. Інший мій друг Максим Гах зробив логотип. Так що з початку 2013 року справа рушила.
Ми не мали уявлення, що таке видавничий план, стратегія: видавали і сучасних авторів, і класиків. Відтоді у видавничому портфелі залишилась книга «Терен у нозі» Івана Франка. Вона привела нас до подальшої трансформації.
А як трансформувалося видавництво за ці роки? Чи ви позиціюєте себе як літературну агенцію?
Це позиціювання було пов’язане з тим, що не знав, що є чим і т.д., але воно гарно звучало. Думали, можна цим відрізнятися від решти. У той час не всі видавництва займалися промоцією. Розкручувати авторів і книги здавалося мені необхідністю, вважав, це і є літературною агенцією. Але від цієї приставки ми досить швидко відійшли, бо не надавали послуги літагенції так, як працюють подібні агенції на Заході. Розкручування своїх авторів і промоція їхніх книг — це стандартна робота видавництва. А функція агенції — продаж прав на твори й адміністрування цих процесів.
Щодо трансформації, так би мовити, видавничої політики: якось побачив, що у нас є кілька книжок про Карпати й Гуцульщину. Назва Discursus не дуже пасувала до них. Тоді з’явилася думка зробити окрему серію чи видавничий бренд «Брустури». Потім це призупинили, але з часу видання роману Петра Шекерика-Доникова «Дідо Иванчік» у 2020 році все більше і більше до цього повертаємося.
Думаю, зараз Discursus остаточно стає «Брустурами». За минулі 3 роки, мабуть, 70% книжок саме цього гуцульського, карпатського напрямку. Бачу лінію, куди видавництво прямує, розумію, що і для чого роблю. Це завершальний етап трансформації. Видавництво з двох стає одним — «Брустурами».
Фото: Василь Карп’юк
Які зміни в книговидавничій сфері ти помітив за роки роботи?
Видавництво почало працювати у, так би мовити, останній рік Януковича, коли ситуація у книговиданні була ну дуже посередня. Тоді я легко відстежував нові книги, які виходили. За чотири роки стало неможливим охопити всі книжки. А зараз я не всі видавництва знаю, хоча вони активно працюють.
З 2014 року суттєво збільшилася кількість перекладів. Далі видавництва активізувалися з друком українських авторів, зокрема стали замовляли твори. Тобто відбувається спільне створення проєкту, а це — тривалий і ґрунтовний процес співпраці автора з видавництвом.
Зараз цей ріст триває. Все більше і видавництв, і авторів / авторок, і книгарень. Важливою в цьому процесі була заборона ввезення російських книжок. Таким чином, на полицях звільнилося місце для українського продукту. Отже, у видавництв виникла потреба випускати більше назв. Коли інтенсивно зросла кількість книгарень, виникла потреба збільшувати й тиражі цих назв. Це усе дає змогу гравцям на ринку посилювати обороти й внаслідок цього створювати нові продукти. Коли тираж не 1000 примірників, а 5000, легше вкладатися, скажімо, у більш масштабний проєкт. Можна зробити продукт набагато кращим.
Відбувся прогрес у поліграфії. Друкарні придбали нові верстати, які дозволяють робити, наприклад, велюрову ламінацію, кольорові зрізи, тиснення. Окремі друкарні й раніше це вміли, та зараз це стало більш вживаним.
Чи можеш назвати видавництво Discursus успішним? Що для тебе успішне видавництво?
Якщо видавництво працює та отримує прибуток, воно успішне. Більшість книжок мають цикл одного тиражу. Видавництва розвиваються, живуть коштом 20% назв, які виходять великими тиражами й додруковуються весь час. Інші 80% виходять один раз, розпродуються — і все. Не завжди можна передбачити, наскільки книга добре спрацює, зацікавить читачів, буде успішною.
Позаяк видавництво Discursus все ще існує, то, можна сказати, воно успішне. Ба більше, відбувається розвиток. Думаю, ми видаємо якісніше, залучаємо професійних фахівців, так що я більш-менш задоволений.
Які книги ви б не видавали ніколи?
Ті, які суперечать українському законодавству. Думаю, всі книги заслуговують на існування. На будь-який напрямок є читачі. Я б розказав, які книги видаю. Про Гуцульщину, Карпати, книжки на історичну тематику, сучасну літературу. Останні видаю за спадком від тих років, коли відбувався пошук і склалася хороша співпраця з авторами. Але розширення в той бік немає. Тобто нові книги, що формують видавничий план, стосуються теми Карпат.
Чому вирішили створити інтернет-книгарню «Брустури»? Чи не думав ти про офлайн-книгарню?
Інтернет-книгарня «Брустури» — один з трансформаційних етапів переходу Discursus у «Брустури». Була потреба в новому сайті (у старому функціонал не такий сучасний). «Брустури» планувалася як окрема інтернет-книгарня з напрямком ексклюзивних видань. Тобто наші видання й видання, не представлені в книжкових мережах, музейні видання і т.д. Але цей напрямок поки що не розвинувся достатньо добре. Співпрацюємо з кількома видавництвами: «Лілея НВ», «П’яний корабель», «Апріорі». Нам потрібен менеджер, який буде займатися стратегією розвитку інтернет-магазину.
Офлайн-книгарня теоретично у планах є, але не стає часу на все. Координацією загальної роботи займаюся я. Поки що не зумів залучити менеджера, кому б передати роботу з іншими проєктами. Особисто мене цікавлять посади головного редактора (визначати видавничу лінію) і менеджера проєктів (працювати над створенням книжок, і то не всіх, а найцікавіших для мене). Але вже зараз займаюся тим, що мені цікаво, тому іншого розвитку [у видавництва] немає. Наші книжки представлені в найбільших книжкових мережах, окремих книгарнях, інтернет-магазинах. Приблизно 90% книгарень по всій Україні мають наші книжки, це, здається, задовільно.
Що ти думаєш про малі книгарні, які минулого року відкрилися в Карпатах?
Добре, що вони відкрилися. Важко щось сказати про їхні бізнес-моделі. Не думаю, що там великі продажі наших книжок. Але моє враження про роботу лише з продажу наших книжок абсолютно нічого не означає. Думаю, в них є потенціал, якщо будуть працювати над промоцією та залученням туристів. Формат книгарні-кав’ярні — це ще один шлях отримання доходу. Буду радий, якщо вони працюватимуть якнайдовше.
Розкажи, будь ласка, як видавництво працює під час повномасштабного вторгнення. Чи виникали труднощі з друком?
До повномасштабного вторгнення термін друку був три тижні, місяць. Зараз це два — три місяці. Учора хотів здати книжку в друк. Мені відповіли, що до «Мистецького Арсеналу» вже не встигнуть. Була проблема з блекаутами, зокрема у Харкові. Це дуже уповільнювало роботу. Відкриваються нові видавництва, назв усе більше, відповідно, треба їх всіх надрукувати — і це займає більше часу. Отже, навантаження на друкарні збільшилося. Чи відкриваються якісь нові? Чесно кажучи, не знаю, працюю з тими, з якими працював до повномасштабного вторгнення.
Фото: Discursus
Чи це якось вплинуло на вартість книжок?
На вартість книжок вплинуло здорожчання валюти: папір купуємо за кордоном. Загальні витрати ростуть, зокрема на електроенергію. У зв’язку з інфляцією підіймаються зарплати працівникам, витрачаються гроші на обслуговування обладнання, придбання нового.
Чи помітив ти книжковий бум в Україні від початку повномасштабного вторгнення? І якщо так, то як це вплинуло на видавництво?
Так. Коли заборонили російську книжку, треба було збільшити тиражі. Буму з відкриттям книгарень сприяє державна політика. Заборонили російські книжки — з’явилось місце для українських. Існує відшкодування оренди для книгарень. Завдяки цьому книжкові мережі ростуть, їм треба чимось заповнити полиці. Вони замовляють — збільшилися тиражі. Тепер, коли виконую цикл роботи з підготовки книжки, друкую більший тираж, і вона приносить більше доходу.
Ще одна причина книжкового буму — збільшення зацікавленості українців до української літератури. Сподіваюся, що люди стали й більше читати, не лише купувати.
Як змінилися ваші читачі впродовж цих років? Які зараз книги популярні?
Не знаю, як виглядають мої читачі. Популярні й ті книжки, що видаємо, й ті, що перевидаємо. Спочатку мені було цікаво створювати книжки про Карпати, але сумнівався, чи буде достатньо читачів, які будуть їх купувати. Думав, це вузька тема, буде неприбутково. Однак бачу, вони мають свою аудиторію. На книжкових ярмарках до нас приходять люди всіх поколінь. В інтернет-магазині замовляють з усіх регіонів України. Книжки на гуцульському діалекті читають в Одесі, Харкові. Принаймні замовляють. Останніми роками бестселером стали «Тіни забутих предків». Звісно, це класичний твір, який всі знають, але разом з тим його всі прочитали. Якраз збільшення тиражів дозволило вкластись у цю книжку, ми зробили цікаві ілюстрації, двоколірний друк.
Також читають гостросюжетний трилер «Корсо» Поліни Кулакової. Від першого видання 2017 року це — вже четвертий тираж. Читають книгу Олексія Чупи «Бомжі Донбасу», яку перевидали у 2024 році. Перший тираж книжки Степана Процюка «Пан. Роман про Євгена Чикаленка» вийшов лише восени минулого року, але цьогоріч в лютому довелося замовити новий.
Не можемо описати портрет покупця, бо є різні напрямки: гуцульський і сучасна література. Тож не знаю, хто читає. Українці. Хоча ця відповідь з незнанням — це відлуння того початкового етапу. Все-таки треба побачити свого читача / покупця. Запитаю в програмістів, гугл-аналітика допоможе.
Чи видавництво відчуває конкуренцію на ринку за читачів / читачок або авторів / авторок?
Конкуренція велика, безсумнівно. Однак з напрямком гуцульської літератури її практично немає. Це його перевага. Коли зараз видаю книжку Параски Плитки-Горицвіт, конкурентів нема ні в мене, ні в неї. Коли видаю сучасного автора, наприклад, який пише детектив, то конкурентами є всі видавництва, які працюють в цьому напрямку. Зокрема, є дуже багато перекладів. З сучасних авторів працюю з тими, з ким давно налагоджена співпраця, але нових творів не розглядаю. Щоб нового автора розвинути, треба мати відповідну спеціалізацію, і в цьому напрямку більше працювати.
Важливо концентруватися на певних нішах і в них працювати. Тоді найкраще дійти до свого читача.
Конкуренція за авторів та авторок теж велика, але я їх не шукаю. От Люба-Параскевія Стринадюк написала нову книжку і запропонувала її мені. Чи багато видавництв видали б її? Це література, яка має певну специфіку й буде випадати з їхніх напрямків роботи. Але мені якраз добре підходить і знаю, як її продавати.
Коли пропонують книжки іншої тематики, на жаль, відмовляю. По-перше, маю список того, що хочу видати, по-друге, не знаю, що з тими книжками робити: коли невідомий автор, ніхто його не знає.
Це великий шлях — зробити автора впізнаваним. Далеко не кожен рукопис є цікавим. До тексту також треба докласти багато зусиль, щоб довести його до хорошого стану.
Думаю, зросла конкуренція у напрямку нонфікшну та історії. У видавництв є змога замовити в автора книжку, попрацювати з ним рік, поки він напише, — й видати. Яке видавництво запропонує кращі умови, з тим автор і буде працювати.
Чи очікуєш підтримки від держави, і яка б підтримка була для вас найкориснішою?
Підтримка є. Наприклад, у тому, що заборонили російські книжки. Субсидії для книгарень на покриття оренди — це два. Бо конкурувати за оренду книгарні з кав’ярнею чи магазином побутової хімії важко. Якщо є дотація, книгарня може відкритись, відповідно, я маю, де продати товар. Існує програма «єКнига» для вісімнадцятирічних, які отримують гроші й купують книжки, зокрема в нашому інтернет-магазині. Є й інші програми: «Національний кешбек», «єПідтримка». Таким чином збільшується коло покупців. Людина має гроші, які може витратити на книжки. Коли купить, ймовірно, прочитає. Якщо сподобається, купить ще й читатиме більше.
Є програми підтримки книговидання, зокрема обласна; конкурс культурно-мистецьких проєктів від Українського інституту книги, спрямованих на випуск книжкової продукції. У них беру участь. Яка суть обласної програми? Фінансуються видання книжок для поповнення бібліотек. Якщо експертна рада визначає, що слід підтримати проєкт, який я подав, то видаю, розсилаю цю книжку по бібліотеках. А далі мені залишається відредагований і зверстаний макет, обкладинка. Це — частина вартості видавничого проєкту, який теж чимало коштує. За умовами цих конкурсів, видавництва можуть і далі їх використовувати для друку комерційних тиражів. Це суттєво полегшує роботу з підготовки книжки. Отже, можу зробити таких проєктів більше. Ці напрямки ефективні, як на мене, допомагають працювати й розвиватися.
Однак ще є робота з популяризації читання, щоб це було нормою — взяти книжку.
Хочеться, аби більше читали книг в селах. У цьому напрямку можна попрацювати. Запровадити програми на телебаченні, радіо, де б були обговорення, огляди. Слід зробити книжкову сферу більш видимою, щоб ті, хто не читає, знали, що вийшла нова книжка такого-то автора. Над цим працюють, але, думаю, недостатньо.
Як тобі вдається поєднувати видавничу діяльність з творчістю?
Я позиціюю себе як письменник. Можливо, тому досі не організував видавництво так, щоб перестати займатися книговиданням, бо письменник — не менеджер. Принаймні, я не найкращий менеджер. Я б хотів бути дорадчим органом, який подавав би головному редактору ідеї або затверджував їх. Хотів би просто займатися писанням книжок. Однак більшість часу займаюсь книговиданням. Коли буває затишшя, і всі проєкти закриті, тоді стараюся писати щодня. А перед цим виношую ідеї.
Хаотично все поєдную. Можливо, бо хочу займатись тільки письменницькою роботою, не так ідеально працює видавництво. Не впевнений, що це моя сродна праця, але мені подобається. Цей напрямок життя мені дуже цінний і важливий, зокрема видаю ті книжки, які хочу читати сам.
Якою буде твоя наступна книга?
У мене багато планів. Ймовірно, наступною книжкою буде перевидання «Ще літо, але вже все зрозуміло», яку доповнив новими текстами. Вона виходила 2016 року у «Видавництві Старого Лева».
У мене є серія книжок про Олексу Довбуша. Написав синопсис четвертої, завершальної частини. Можливо, допишу влітку. Продовження «Незвичайного Різдва в Карпатах» про Великодні свята й дівчинку Доцьку заплановане на травень.
Коли буду писати другу й третю книжку про драконку Василинку, ще не знаю. Можливо, наприкінці року, якщо буде така змога. Хочу також впорядкувати поетичну книжку, яка писалася кілька років.
Мокап обкладинки: Discursus
Що ви плануєте видати цього року?
Книга Люби-Параскевії Стринадюк «По татовому плечу» вийде у квітні. Готуємо за прижиттєвими виданнями «Чорну раду» Пантелеймона Куліша з передмовою Ростислава Мельниківа й «Захара Беркута» Івана Франка з передмовою Богдана Тихолоза. Ще буде перевидання книжки Олега Криштопи «Останні українці. Історії депортованих родин у Польщі після акції “Вісла”», етнографічні нариси Іванни Стеф’юк «Жива традиція», оповідання Уляни Маляр «По два боки перелазу». Також вийде повість про Олену Пчілку «Мармурова жінка» Олени Волинської та ще одна книжка Параски Плитки-Горицвіт.
Головне фото: Валентин Кузан
