У лютому мисткиня Олеся Саєнко презентувала артбук Want to know a secret, створений на основі серії робіт, які були представлені на однойменній персональній виставці в «Асортиментній кімнаті» у 2020 році. У цій розмові авторка розповідає про досвід трансформації проєкту в книгу, роль артбуків для автор_ок та читач_ок.
Олесю, з чого почалася робота над артбуком?
Мене цікавить сторителінг у фотографії. Проєкт Want to know a secret був створений на курсі MYPH. Це детективна історія, що виникла після відео моєї подруги. Під час першого перегляду в мене з’явилося тривожне відчуття, що з цією дівчинкою має щось трапитися. Зародилася історія про те, що я маю її знайти. Через серію фото, як детективка, я шукаю свідків, місця, докази. Це — як літературний твір з розв’язкою. Розв’язка в тому, що дівчинка насправді не зникла, а перейшла на новий етап дорослішання, так би мовити.
Назва проєкту з’явилася завдяки моєму дитячому блокноту. Кураторка виставки в «Асортиментній кімнаті» Аня Потьомкіна запропонувала його додати до експозиції і назвати так серію.
Фото: Олеся Саєнко, проєкт Want to know a secret
Чому обрала детективну історію?
Напевне, це мій потяг до пізнання, але разом з тим — і пристрасть все містифікувати. До того ж я вчилася у правничому класі, й мене готували на юристку. Звісно, мені найбільше подобалося кримінальне право. Я не знала, чим закінчиться ця серія. Шукала зачіпки у зовнішньому світі, які б дозволили перейти на наступний крок у сюжеті.
Як від виставки ти дійшла до створення книги? Чи зазнавала трансформацій ідея реалізація артбуку?
Артбук — найкраща форма для цієї серії. Ініціатором створення книги був Норберт Вебер — куратор, який запросив мене на резиденцію в Еркенфьорде. Перевіряйте спам в імейлах, там можуть бути хороші можливості.
Ми з Норбертом задумали створити чорну коробку для книги з білими рукавичками всередині, щоб все це виглядало як досьє, детективна справа. Плюс сюди мали додати артефакти, які не є частиною книги. Згодом приєдналася дизайнерка — Катя Лесів, яка внесла свої рішення до книги.
Ми працювали онлайн, і я до кінця не уявляла, як саме книга буде виглядати. Коли до мене дійшов артбук, по-іншому подивилася на серію. Зрозуміла, що цю історію можна перегортати і рухатися далі. Від створення проєкту до книги спливло 5 років.
Чи був у тебе раніше досвід з артбуками та зінами? Як це вплинуло на Want to know a secret? З якими викликами ти стикнулася під час роботи над артбуком?
Так. Якось «Асортиментна кімната» запросила дівчат з Чернівців, які створюють самвидав SVAYA — зіни, які можна виготовити на офісному принтері. Мій перший досвід відбувся завдяки їм. Окрема вдячність — Олі Поляк. Моя ідея: якщо хочеться працювати з матеріалами та книжками, це можна робити, маючи будь-який ресурс.
Фотографії з серії Want to know a secret доволі складні в друці: вони дуже темні, тож не всякий друк підійде. Катя знайшла друкарню в Естонії, яка змогла реалізувати технічні моменти.
Для мене процес створення артбуку не був складним. В певному місці в певний час зібралися свої люди, які розуміли все без слів.
Чи були якісь орієнтири при роботі з артбуків? Які артбуки для тебе є взірцевими?
Референсів не було. У Норберта, який займався видавництвом книг, я гортала деякі видання. У нього була дерев’яна коробка, яка цікаво відкривалася. Там були складені малюнки на калькованому та звичайному папері. Це позиціювалося як артбук. Ще він мені показав лепорелло [набір листівок у формі гармошки – прим. ред.], і я хочу щось у такому форматі. Коли маю змогу, розглядаю книги, щоб зрозуміти, що і як можна зробити.
Фото: Олеся Саєнко
Як ви обирали обкладинку?
І в мене, і в Каті був лише цей варіант обкладинки. Вона просто не могла бути іншою.
В артбуках розгортається історія. Чи дотримувалися ви того ж принципу?
Так. Оскільки у проєкті теж є передісторія, зав’язка, кульмінація і розв’язка. Як у літературному творі. В артбуку дотримана правильна послідовність фотографій, що додає логічності цій історії.
Якщо дивитися цей проєкт на сайті чи в експозиції, то книжка — компактна і зручна форма проєкту.
Що дає артбук як формат? Для авторів, авторок та читачів, читачок.
Завдяки артбуку по-новому поглянула на проєкт, який давно віджив у мені, і який, в принципі, я відпустила. З книжкою він отримав нове дихання. Щодо глядачів, глядачок, то це було б цікаво у них запитати. Я очікую на ефект інтриги, яку створює обкладинка, і можливість поринути в цю історію, прочитати супровідні тексти й побудувати свої зв’язки. Тексти — не про саму історію чи проєкт, а дотичні роздуми від куратора Норберта та письменниці Міку Софі Кюмель, з якою я була на резиденції. Для мене це цікава оптика, через яку можна подивитися на проєкт.
Зокрема, текст Міку — її рефлексія до серії. Вона зчитала серію без моїх пояснень. Вона розмірковує над словом «секрет» не лише як про таємницю, а й про секрет, який виділяється тілом. Проєкт — і про фізіологічні зміни, трансформацію людини, хай якою темною вона була б. Врешті, все закінчується світлом.
Фото: Олеся Саєнко
Чим приваблюють артбуки?
Мені важливо, щоб моя робота мала якесь матеріальне втілення. Я працюю з цифровою фотографією, тобто все — на ноутбуку. Для мене важливою є можливість відчути на дотик.
Людей з різних причин приваблюють артбуки: хтось колекціонує їх, хоче мати як артефакт; інші — підтримати автора чи авторку. Це документація у формі книги певного періоду творчості митців і мисткинь.
Чи може в артбуків бути не лише мистецька роль, але й соціальна?
Коли я працювала над цією серією, не знала, як вона закінчиться, який там буде сюжетний поворот.
Я б не сказала, що в моєму артбуку є якась краса: тут багато чорного. Але це чесна розповідь, і у фіналі з’являється просвітлення. Це про емоційний супровід, а не про соціальну роль.
Чи помітила ти, що артбуки в Україні мало читають?
Ти про візуальне читання?
Так.
Оперуючи тією інформацію, яку маю, небагато людей вміють вдумливо читати візуальні твори. Можливо, зараз немає ресурсу, щоб розглядати, розшифровувати будь-що. З іншого боку, зараз так багато візуальної інформації, що не на все можна знайти час. До того ж потрібно вміти візуально читати й практикуватися в цьому.
