У мистецькій програмі «Перерва на мріяння» учасники та учасниці працювали з темами мрій. «…бо незапланована мрія — безкрайня та безтурботна, вона доповнює рутину актами творення, а в to-do list’ах чи списках покупок створює простір для таких потрібних усім і завжди світлих і теплих думок про майбутнє». Під час проєкту дорослі та підлітки, крім того, що ділилися досвідами, мріяли та втілювали свої мрії у мистецьких роботах.
Завершальний воркшоп провела мисткиня, яка досліджує ландшафти та периферії, Іруца Слепенюк, котра запропонувала учасницям та учасникам вийти на прогулянку наодинці зі своїми мріями та написати про це зумерські тексти.
post impreza попросила мисткиню написати, що це — «зумерські тексти».
«Тлумачу мріяння як процес, який складається з відомого контексту, перемішаного з вигаданим, що часто приносить (не)щастя. Прогулянки наодинці не дають втекти від власних думок, тому й синергія вже знайомих, або просто звичних вулиць, предметів, історій з елементами вигаданого (не)приємного, або синтезованих відчуттів у голові може перетворити кожен вихід на вулицю міста на мріяння.
Мріяння — це про свободу і домовленість з собою відпустити себе у вільний політ, тому хочу, щоб учасники / ці дозволили собі свободу в прогулянці, а особливо в тексті, який вони будуть писати у другій частині воркшопу».
На «Перерві на мріяння» вчитися мріяти було дозволено не лише учасникам / учасницям, а й тим, хто проводив для них воркшопи. Це про непохитність власних ніг у мокрому ґрунті, бо саме таким видавалося усе значне у 2022 році; про потребу робити щось з підставою та сходженням різності значень мріяння.
Але ще дуже хотілося порівняти малих і старших. Бо ось вони, усі в одній великій кімнаті, — без ролей, але із залишком пам’яті. Певно, наймиліший вибір тут — це забути, бо вони усі люди у різних часових проміжках життя. Що буде з того, аби вони дозволили собі свободу у прогулянці, та якою буде конвертація того, що ненавмисно стало спогадом, у сенси, літери, текстові візерунки, лінії та крапки?
Придумала, як це можна пояснити. А хтось якось вигадав, що це — зумерські тексти.
Любила вигадувати інакші контексти для тих яскравих та тьмяних відчуттів про звичні, плині, переважно особисті шматочки часу. А потім деконструювала їх у форму, яку зліпила з усього, що навчило мене аналізувати.
Змінювати маршрут вітру, поки він незумисне потрапляє у вушну раковину; слухати співи людей без облич, як пташок у лісі (але радше голубів у місті); відчувати втомлені ступні й забальзамовану душу співом церковного хору вкінці прогулянки. Мій досвід багатьох років гуляння, що перетворив кожен вихід у сакральне, — у цьому й був сенс воркшопу. Як мрія, що оповита теплом і шарами пекучого серця, розділити це почуття, перетворивши його у розуміння процесу мріяння.
З досвіду роботи, підлітки підсвідоме конвертують у зовнішнє, дорослі ж тримаються за чітке внутрішнє і підкріплюють його навколишнім. Але що їх всіх поєднує, то це жах білого листа.
Зумерський текст — це дуже проста річ, що робить його надскладною задачею. Тут є лишень девіз, як у «Пропалій грамоті»: «Твоя служба — то є вірний кінь і чисте поле». І все. Ідея зумерських текстів полягає у тому, щоб висловлювати свою ідентичність без рамок і правил; хитро розповідати про глибоке внутрішнє, щоб було незрозуміло; писати без слів або з ними; закидувати метафорами або ж поводитись чітко і рівно; любити, ненавидіти, писати погано, добре, ніяке, без відчуттів або з ними, гірко й по-злому, щиро й примітивно.
Але для усіх важливим є поштовх, трішки візуальних точок для опертя й викриття свого особистого сакрального. Бо схоже, що чужа відвертість «прибиває» комфорт і впевненість у собі.
Отже, букви складалися у слова, а ті — в речення, створюючи дуже щирі, особистісні, химерні й дуже зумерські тексти. А досвід прогулянок залишився для мене таємницею, бо пролізти у чужі серця тяжко, та й не завше варто».
Фото: Наталія Жукова
