Серпневі променади Франківськом привели учасницю дослідницької резиденції post impreza Роксолану Жаркову на одну зелену вуличку, названу в честь знаменитої української кулінарки.
Дарія Цвєк кілька разів переїжджала, аж поки не оселилася в Івано-Франківську. У Станіславові пані Дарія працювала над «Енциклопедією галицької кухні», створювала рецепти дієтичного меню, раділа новим перевиданням своїх кулінарних бестселерів (5 мільйонів примірників — загальний наклад на 2000 рік). Тут вона відійшла в засвіти у травні 2004 року, кілька місяців не доживши до ювілейного 95-ліття.
У 2014 році на фасаді будинку, в якому мешкала Цвєк (нині — вул. Шашкевича, 9), встановили меморіальну анотаційну дошку.
…В мене акурат уродини (цілих дев’ять років!), купаюся у рясних потоках щедрих зичень, розпаковую великі й менші презенти, чую, як шелестить фольга з-під шоколаду, як пахне на всю хату духмяний лікер з рожі, якого мені дозволено нині (тсс!) трішки сьорбнути з дорослими. Нова лялька (що дорослій дев’ятирічній панні робити з кучерявою Барбі у строкатій сукенці?!), кілька зошитів, олівці для малювання, ангоровий светр на зиму, велетенський торт у два поверхи. Приходить мамина колежанка і приносить книжку. І це не «Мандри Гуллівера», бо їх я прочитала у вісім. Не Андерсен, бо з його казками я попрощалася у сім. І зовсім не «Попелюшка», бо це якась нудна історія, хоч і щаслива. І чому той принц не поцікавився у дівчини, чи вміє вона зробити бодай омлет?
«Солодке печиво» Дарії Цвєк урочисто займає одне з найповажніших місць моєї книжкової полиці. Спочатку я лиш замріяно гортаю, роздивляючись кольорові фото смаколиків на глянцевих сторінках-вклейках. Потім уважно вчитуюсь у практичні поради, в опис розмаїтого кухонного начиння, в найпростіші способи приготування тіста. «Бажаю тобі, дитино, навчитися готувати такі лєгумінки, як пані Дарка!» — голосно вимовляє мамина приятелька, тріумфально підіймаючи келішок з рожевим лікером.
Дарія Цвєк (у дівоцтві — Маркевич) народилася на Тернопільщині в інтелігентній родині. Вона здобула хорошу освіту: закінчила Коломийську гімназію, педагогічний семінар Українського педагогічного товариства «Рідна школа», стала біологинею та присвятила тридцять п’ять літ учителюванню. Була пластункою, грала в театрі, займалася музикою (грала на скрипці та флейті), захоплювалась етнографією (їздила по селах, де вивчала і нотувала старовинні гуцульські звичаї), дописувала в газету, стала членкинею «Союзу українок» у Станіславові. Часто Дарія бувала з батьком у Варшаві, де той працював інспектором Міністерства державної скарбниці Польщі. В юні літа дівчина закохалася у вчителя німецької мови гімназії «Рідна школа» Лева Цвєка. Вони одружилися, виховували двох доньок — Зоряну і Христину.
Кухня була її натхненням, місцем творчості, простором самореалізації. Під час навчання у Коломийській гімназії Дара потоваришувала з Дариною Макогон, яка пізніше стала відомою письменницею Іриною Вільде. Саме Ірина Вільде переконала Цвєк опублікувати зібрані кулінарні рецепти.
У 1961 році у Львові побачило світ видання, що стало унікальним досягненням в історії галицької гастрономічної традиції. «Солодке печиво» Дарії Цвєк — це книга-символ новітнього розвитку українського кулінарного мистецтва. У своєму збірнику рецептів Цвєк на новому рівні продовжувала розробки Леонтини Лучаківської, Ольги Франко (Білевич), Осипи Заклинської, Олени Кисілевської, Ольги Ліщинської та інших кулінарок першої половини XX століття.
«Солодке печиво» охоплює понад п’ятсот рецептів булочок, баб і бабок, пирогів і пиріжків, рулетів, струдлів, мазурків, тортів, медовиків і медівничків, пампушок, сухарів, бубликів, вергунів, коржиків, тістечок, дрібних ласощів (пінники, сніжки, шоколадна ковбаска, карамель, грильяж тощо). Подає Дарія Цвєк і способи приготування таких смаколиків, як пудинги, шарлотки, налисники, млинці, оладки, омлети, желе, суфле. Авторка вчить варити киселі, готувати гарячі й холодні напої, робити домашнє морозиво. А також розповідає секрети ароматних джемів, варень, мармеладів, фруктових салатів, желе і сиропів.
Зрештою, саме кулінарні захоплення врятували життя її родині. Коли на Західну Україну прийшла совєцька влада, місцеву інтелігенцію, до якої належала й родина Цвєк, почали цькувати. Їх виселили з квартири, вони мали труднощі з роботою, за їхньою діяльністю наглядали. Випадково Дарію залучили до підготовки обіду для партійної верхівки. І це було неймовірно вишукане застілля. З того часу Дарію Цвєк запрошували готувати банкети першим особам держави. Смак її страв вражав, а звичайна учителька перетворилася на професійну кулінарку, яка готувала, давала майстеркласи іншим паннам, проводила кулінарні курси та вела гастрономічну рубрику на франківському радіо.
Лев та Дарія Цвєки. Фото з архіву їхнього онука Андрія Матвіїшина
Дарія Цвєк розповідала про галицькі традиції, особливості святкування Різдва й Великодня, про гастрономічну щоденну культуру. Для неї важливе значення мали естетика приготування і подачі страв, гармонія кольорів, текстур, смаків. Якби пані Дара жила сьогодні, то стала б однією з найпопулярніших фудблогерок. Її перу належать сім кулінарних книг: окрім «Солодкого печива», добре відомі збірники рецептів «До святкового столу», «У будні та свята», «Для гостей і сім’ї», «Нашим найменшим», «На добрий вечір», «Дітям і батькам».
1997 рік. Дарія Цвєк в гостях у редакції газети “Молода Галичина”. Фото: Володимир Дубас
…На одній із верхніх полиць моєї етажерки й досі квартирує найвідоміша книга Цвєк. Пам’ятаю, як раз чи два таки пекла тістечка за її рецептами й робила літній фруктовий сорбет. Проте з куховарством у мене не склалося, на жаль. Я так і не здійснила того, що пообіцяла собі у дев’яті уродини: не навчилася божественно готувати, як пані Дарка. Може, мамина колежанка розуміє, що помилилася тоді з подарунком. Або ні?
Побачивши на вулиці Шашкевича у Станіславові її, успішну й цілеспрямовану Дарію Цвєк, відчуваю, як повертаюся у юні роки. Знову шелестить фольга з-під шоколаду і пахне на всю хату духмяний лікер з рожі, який мені дозволили (нарешті!) трішки сьорбнути з дорослими.
*Примітка від редакції: варто памʼятати, що рецепти у збірниках Дарії Цвєк зазнали впливу часу і не завжди є повністю автентичними зразками галицької кухні. Про це пише дослідниця гастрономічної культури Олена Брайченко: «…чимало страв і компонентів, які ми вважаємо “істинними”, насправді з’явилися в рецептах протягом останніх 50 років і не є автентичними. Ольга Франко (1929 рік) пише у своїй книзі про соус бешамель, а вже Дарія Цвек (1960-ті й пізніше) використовує майонез як основу для соусу, маргарин замість вершкового масла. Тобто рецепти адаптовували під реалії дефіциту».
