Якщо ви шукали фотографії учасників «станіславського феномену» або «Імпрези» (або бачили ці фото у нас на сайті), скоріш за все, це були роботи одного автора — Павла Дробʼяка. Ми попросили його друга, голову фотоклубу «Колумб» Ростислава Кондрата, розповісти про Павла і його спадщину.

Першого травня фотоспільнота Прикарпаття згадувала свого надзвичайно талановитого колегу, світлої пам’яті Павла Дроб’яка з нагоди його 75-річчя. Про те, наскільки фотомистецтво і Дроб’як були єдиним цілим, засвідчує його творчий «позивний», що приріс до майстра з легкої руки письменника Юрія Андруховича, — ФотоПавло. Під цим іменем він фігурує у спогадах, присвячених йому проєктах. Так його називають друзі й колеги. 

Павлове найближче фотографічне оточення підготувало до його ювілею проєкт, який має кілька складників. Центральний блок — це авторська серія портретів Павла у виконанні львів’янина Олега Огородника «Одного разу в Дземброні…». Аналоговий друк, техніка ХІХ століття ціанотипія. Весь матеріал відзняли впродовж кількох днів у 2006 році під час спільної мандрівки двох давніх друзів Дзембронею та околицями. 

Дземброня. Фото: Олег Огородник

Дземброня. Фото: Олег Огородник

Другий блок експозиції — частина «золотого» фонду Павла (роботи 1980-1990-х років) у мінімалістичному поштівковому форматі. 

Портрет жінки. Фото: Павло Дробʼяк

Змова. Фото: Павло Дробʼяк

Третім складником ювілейного проєкту є 73-хвилинний фільм, в якому зібрані фото- і відеосюжети з життя Павла: відкриття виставок, зустрічі з друзями, пленери, інтерв’ю, подорожі. Фільм супроводжується співом улюбленої співачки Павла Елли Фіцджеральд. 

Останнім складником стала дружня компанія Павлових друзів і шанувальників, які разом з виставкою переміщалися за маршрутом Івано-Франківськ — Тисмениця — Дмитровичі. 12 травня проєкт стартував у франківському «Ваґабундо», 18 червня — у Народному домі Тисмениці (тут прописаний Народний фотоклуб «Колумб», активним учасником якого був Павло впродовж тривалого часу) і на завершення 3 грудня все перемістилося в Народний дім рідного села Павла Дроб’яка Дмитровичі, що на Львівщині.

***

Фотопленери відбуваються в Дмитровичах з 2014 року — в липні, на свято Петра і Павла. На них побували понад шістдесят фотографів з різних міст України: Київ, Львів, Чернівці, Харків, Суми, Кам’янець-Подільський, Ходорів, Винники, Кривий Ріг, Луцьк, Тисмениця, Болехів, Миколаїв, Рівне, Івано-Франківськ, Хмельницький, Арциз, Вінниця, Ясениця. Зусиллями організаторів пленеру і його учасників на могилі Павла встановили металеву камеру на тринозі ковальської роботи, а вулиця, де було обійстя фотографа, отримала його імʼя. 

Якщо проаналізувати коло людей, які оточували Павла за життя — письменників, музикантів, художників, журналістів, скульпторів, музейних працівників — не важко зрозуміти, якою багатогранною особистістю був ФотоПавло.

Павло Дроб’як народився 1 травня 1948 року в селі Дмитровичі. У 1975 році переїхав у Івано-Франківськ. 1989 року вступив до Спілки фотохудожників України й був одним з її фундаторів. З 1991 року — вільний фотограф. 

Творчою фотографією почав займатися в першій половині 1970-х років. Співпрацював з фотоклубами Львова («Будівельник», «Семаформ») та Івано-Франківська («Ватра»). З 1989-го був учасником фотоклубу «Колумб» (Тисмениця). Плідно співпрацював з міжнародною бієнале «Імпреза». У 1996 за успіхи на міжнародній арені відзначений званням AFIAP — Художник Міжнародної федерації фотомистецтва. В другій половині 1990-х активно долучився до заснування у Франківську національної фотобієнале «Природа».

Павло серед друзів у фотоклубі Колумб з нагоди його десятиріччя в Тисмениці. 1992. Фото: Тарас Яковин

В Івано-Франківську Павло провів майже чверть століття, яке було найбільш творчо плідним в його житті: активно працював у пресі, робив ілюстрації до каталогів художніх виставок, збірок поезій, рекламних буклетів, краєзнавчих, наукових, фотографічних та мистецьких видань. ФотоПавло, як інші митці, був охоплений мистецьким середовищем «станіславського феномену».

У 1989 році Павло Дробʼяк мав персональну виставку в рамках першої міжнародної художньої бієнале «Імпреза» (Івано-Франківськ) та групові виставки з художниками у 1986 (Каунас, Литва) і 1988 (Івано-Франківськ) роках. 1993 рік — персональна виставка «Фотографія» в приміщенні фотоательє «Горизонт» в Івано-Франківську. У 1994 році в Івано-Франківському державному художньому музеї реалізував у співпраці з мистецтвознавцем Віктором Мельником проєкт MEMORIA’94 про кам’яну цвинтарну пластику Прикарпаття. 

Був відзначений стипендією Міністерства культури України для видатних діячів культури і мистецтва. Нагороджений золотою медаллю FIAP (Міжнародна федерація фотомистецтва) на Третій міжнародній фотобієнале чорно-білої фотографії AQÜEDUCTE’94 у Серданьойола-дель-Вальєс (Іспанія). Окремі роботи Павла Дроб’яка містяться в приватних колекціях Канади, у фонді Фотоасоціації Сарагоси (Іспанія), в музеї Photography Museum Photographic Founds (Серданьойола-дель-Вальєс, Іспанія), в Центрі візуального мистецтва «Батана» (Ровінь, Хорватія).

Остання прижиттєва виставка Павла відбулась у 2008-му в «Химері» — культовому франківському арткафе.

Наприкінці 1990-х він повернувся до рідного села Дмитровичі, щоб допомагати старенькій мамі поратися з господарством. Шостого червня 2009 року несподівана раптова хвороба вкоротила віку чудовій людині та непересічному фотомайстрові.

***

Своєрідним підсумком творчості стала виставка «Best of ФотоПАВЛО», яку відкрили в Дмитровичах у 2018 році. До неї увійшли найкращі роботи періоду 1980-1990 років. Згодом ця ж виставка експонувалася в Народному домі Давидова.

Основним об’єктом фотографування для Павла були люди, переважно сільські жителі. В часі подорожей Карпатами митець створив неповторну правдиву галерею місцевих жителів. Його великою пристрастю була архітектура, а саме сецесія. Ландшафтна фотографія, фактури, фрагменти, елементи, світ речей — також його пріоритети. Окремо вирізняється фотодокументалістика Павла. Він зафіксував багато подій, насамперед мистецького характеру. Під час роботи в Краєзнавчому музеї багато працював з фондами. Окрім цього, всі творчі люди області були його замовниками, бо в ті роки не кожен вмів зробити якісну репродукцію чи портрет. 

Онуки. Фото: Павло Дробʼяк

Тим, хто спілкувався з ФотоПавлом, хто мав щастя творити поруч, завжди бракуватиме цього світлого, лагідного, а водночас дуже особливого чоловіка — з лише йому притаманним неповторним поглядом на світ, який він талановито пропускав через фотооб’єктив і закарбовував на фотопапері.