У Музеї мистецтв Прикарпаття на початку березня 2024 року відкрилася виставка з нагоди 90-річного ювілею художника і графіка Степана Каспрука. На огляд представили близько 20 графічних робіт митця з фондової збірки.
Степан Каспрук родом з села Нові Скоморохи Галицького району. Навчався у Косівському училищі прикладного та декоративного мистецтва, а після його закінчення з 1963 року працював на художньому комбінаті Художнього фонду в Івано-Франківську. Впродовж життя він мав низку персональних виставок, був членом Національної спілки художників України та є лауреатом обласної премії імені Ярослава Лукавецького (2010).
Та для Франківщини не менш важливою за мистецьку практику є громадська діяльність Степана Каспрука: він був головою обласного товариства «Меморіал», а наприкінці 1980-х — одним з громадських активістів, які встановлювали правдиві факти про злочини радянської влади 1939-1940 років на Прикарпатті. Степан Каспрук брав участь в розкопках Дем’янового Лазу, займався пошуками решток жертв терору і залишив свідчення про ці злочини. Митець також був одним з ініціаторів створення Івано-Франківського музею визвольної боротьби у 1996 році, став його першим очільником і керував музеєм 15 років.
Степан Каспрук переважно працював у техніках класичної та кольорової ліногравюри, офорту, ксилографії, акватинти та літографії. У графічних творах митця закарбовані краєвиди рідної землі, що були близькими художнику з дитинства. В них відчувається увага до різноманітних деталей. Працюючи з реальними об’єктами архітектури чи природного оточення, автор дотримується більш-менш чіткого поділу на плани та часто полюбляє зображати міське урбанізоване середовище чи горбисті сільські пейзажі наче з висоти, перебуваючи на узгір’ї. Він чітко промальовує ріки та береги, дороги й узбіччя, далекі дими над промисловими об’єктами та лінії електропередач, дотримуючись загалом виражальних засобів і тематики, притаманних мистецьким пошукам художників у руслі «офіційного мистецтва» 1970-1980 років.
У цих пейзажах наче застигли миттєвості розміреного, неспішного селянського життя, адже часто доповненням до природного ландшафту є поодинокі люди, автомобілі, домашні тварини, що порушують монотонність спокійного ритму картини. У графічних творах переважає лірично-споглядальний елегійний настрій погожого літнього чи весняного дня.
Такі картини мимоволі повертають у дитинство, з його розміреною плинністю часу, безтурботністю і спокоєм, де раз на пів години неспішно проїжджає автівка чи автобус, струшуючи повітря шумом мотора і здіймаючи куряву, щоб повезти своїх пасажирів у ближні чи дальні села.
Більш осмисленим, а також композиційно складним твором є ліногравюра «Чаклун», яка відсилає глядача у праісторичні часи та архаїчні вірування. Тут прочитуються образи не лише самого чаклуна-мольфара зі світлим ореолом у волоссі, а й зображення пташок поміж дерев, квітів, такі улюблені художником струмки, поле та пагорби на дальньому плані. У нижню частину композиції автор включає зображення колеса від воза, що асоціюється з плином часу і циклічністю змін. Цей твір базується на легендах і оповідках Франківщини, які й через століття підживлюють локальну культуру. Здається, що ці легенди й давні традиції збереглися завдяки тому, що вони оберігаються природним бар’єром гірського хребта, який неспокійним ритмом заповнює верхню частину композиції.
У цьому творі виразно проступає замилування красою пейзажу, а також локальною історією, утворюючи цілісну картину оди вічній красі рідної землі.
Звертається Степан Каспрук і до зображення гуцульських типів: «Володар полонини» (1971), «Старий гуцул» (1975), — теми, яку не оминають митці, починаючи з другої половини ХІХ століття. Помітно стилізуючи образи горян, доповнюючи ці лінорити ритмічними орнаментальними мотивами, характерними для традиційного народного одягу краян, він досягає помірного контрасту, що робить його графічні композиції виразними щодо силуету та головних акцентних деталей.
Водночас у портретних композиціях («Знатна писанкарка на Прикарпатті П.Д. Бачинська» та «Майстер народної творчості М.І. Грепиняк», обидві 1982 року, виконані в техніці офорта) автор акцентує на жанрових деталях, характерному роді занять своїх героїв, виявляючи зацікавлення до традиційних ремесел і народної творчості гуцулів, — галузі, яка нині, на жаль, зникає.
Митець також не забуває віддати данину шани Кобзареві: на виставці є графічний портрет Тараса Шевченка (1981) в техніці офорта, що була майстерно розвинута самим Шевченком.
Ще один жанр, представлений на виставці, — зображення пам’яток архітектури Галицького району, зокрема середньовічної церкви Святого Пантелеймона та Успенського собору в Крилосі. Попри невеликий формат, автору вдається передати монументалізм, характерний для архітектури цього часу. Адже самі споруди зображені майже впритул до країв формату, фронтально, з низькою лінією горизонту й акцентом на архітектурних декоративних деталях. Митець не намагається чітко дотримуватися характерних пропорцій споруд, точності перспективних скорочень, втім величний характер цих унікальних пам’яток йому вдається передати.
Інший зображений мотив, близький за тематикою, — музей-садиба Марка Черемшини в Снятині. Також важливо, що храм Святого Пантелеймона нині має дещо відмінний вигляд від зображеного Степаном Каспруком, адже він зазнав реконструкції у 1998 році й з базилікального перетворився на хрестокупольний. Такі твори можуть мати певний інтерес для вивчення як зовнішнього вигляду споруди, так і його історії.
Для художника також характерна тенденція створення урбаністичного пейзажу, об’єктів промисловості й самих людей, які сприяли розвитку промисловості, технологізації й будівництва в містах Заходу України: «Будівничі» (1979), «Тиша» (1977), «Над Дністром» (1979), «Нове село» (1974). Втім, органічнішими у творчості Каспрука виглядають саме пейзажні мотиви, не затьмарені «технічним прогресом», лініями електропередач, промисловими «монстрами» тощо: «Сад над Дністром»(1976), «Земля» (1979), «Пейзаж» (2007).
У картині «Мій край» Степан Каспрук представляє епічний образ рідної землі, органічно вплітаючи в природу впізнавані архітектурні об’єкти, наповнюючи твір пагорбами з буйною рослинністю хвойних і листяних дерев, що створює динамічні ритми композиції, і, як любили наголошувати художники-реалісти, «трепетом життя».
Графічна спадщина Степана Каспрука є важливим складником культурного процесу регіону другої половини XX — початку XXI століття. Художник зумів створити натхненні графічні композиції у різних техніках і жанрах, зобразивши в них звичні його оку пейзажі, пам’ятки історії та культури, характерні типажі його мешканців. Ці картини відображають плин життя сучасного художника Прикарпаття і втілюють його пошуки гармонії й ідеалу через увагу до національної історії, замилування культурою та рідною природою.
