Впродовж останніх п’ятдесяти років вплив людини на довкілля зазнав настільки значних масштабів, що вчені дискутують про потребу виокремлення нової геологічної епохи Антропоцену. У такий спосіб науковці намагаються показати політикам, економістам та громадськості всю відповідальність, яка лежить на плечах людей за існування майбутнього.
Як цей вплив, що постійно зростає, виглядає в українських Карпатах? Як наша щоденна діяльність та культурні цінності, норми та практики лишають свій слід у навколишньому середовищі, зокрема у культурному ландшафті цього регіону?
Топографічні карти якнайкраще показують сплетіння людини й природи у ландшафті. Проте абстрактність таких карт є значною: без умовних знаків мало що зрозумієш, їх треба вміти читати. Ці карти дуже добре відображають фізичну, матеріальну взаємодію людини й природи — людські поселення у долинах і пологих схилах, будинки й вулиці вздовж річки, сади, сільськогосподарські угіддя, луки, ліси, пагорби та гори з полонинами якнайбільше зумовлені природними умовами. Проте топографічні карти не беруть до уваги багато важливої інформації. Наприклад, як люди цінують природу, навколишнє середовище, яке місце вона займає у їхньому повсякденному житті. Про це можна дізнатись, аналізуючи культурні ландшафти-краєвиди.
Люди споконвіку жили серед природи та по-різному її сприймали й пояснювали: від страху та поваги у доіндустріальні часи — до бажання підкорення та керування нею в епоху модерну в ім’я прогресу (часто утопічного).
Наприклад, до XVIII століття гори вважались більшістю людей, особливо у сільських суспільствах, непридатними чи складними для життя — а отже, як непривітне середовище. Тут була потрібна важка праця, щоб прогодувати себе та забезпечити житлом і теплом.
Проте з початком промислової революції та появою перших забруднень і екологічних проблем сільська місцевість та гори почали зображатись як ідилічне місце гармонії людини з природою з повільним ритмом життя без стресів, як своєрідна утопія, аркадія. Цей погляд був спрощений і притаманний для нового класу міської буржуазії, що мали час і гроші насолоджуватися сільською місцевістю, але не мали реального досвіду життя в ній. Міські жителі та жительки не знали всіх переживань селян, наприклад, щодо врожаю, зміни погоди чи стану здоров’я — свого і свійських тварин.
Століттями до початку індустріальної революції людина більшою мірою адаптовувалась до природного середовища. Ці зміни були значними, але не масштабними, не глобальними. Відомою є історія племені Рапануї на острові Пасхи і їхня екологічна катастрофа: знищення природного середовища свого життя через вирубування лісів. Зараз, в епоху Антропоцену, в ролі острова Пасхи є планета Земля.
Поза сумнівом, люди змінювали природу, але і природа впливала на людей та їхню культуру, спосіб життя. Проте пояснення величини цього впливу та ролі природи у житті людей було різним в різні часи. Теорія довкіллєвого детермінізму (у нас відома як географічний детермінізм), популярна у ХІХ — на початку XX століття, стверджувала й абсолютизувала роль природного середовища на характеристики суспільств та життя людей. Вплив природи був настільки перебільшений вченими й визначальний у цій теорії, що рівень розумових здібностей і працьовитості окремих народів пояснювався кліматом — що зрештою призвело до поширення расизму. Натомість пізніша теорія посибілізму наголошувала, що людина має агентність, робить вибори, як використовувати й змінювати природне середовище відповідно до своїх поглядів та потреб.
Хай там що з теоріями, очевидним є одне: взаємовплив цих двох стихій існував завжди. Вчені з другої половини XX століття почали дискутувати над рівнем змін у природі, спричинених діяльністю людини, і про їхні можливі наслідки для людства та всіх живих організмів. Це було зумовлено темпами й масштабами змін природного середовища, які стають все швидшими й швидшими. На зміну модерністичному та експлуатаційному баченню природи прийшла нова екологічна парадигма.
Донедавна вважали, що природа є досить стійкою до змін і впливів, а отже — стабільною. Проте, як показують все швидша зміна клімату, погіршення родючості чи навіть зникнення ґрунтів, рослинності, життя тварин та загалом біорізноманітності, природа є набагато вразливішою та не такою стійкою, як вважалось раніше.
На відновлення природного стану потрібні десятиліття, а для певних екосистем та ґрунтів — століття. Нова екологічна парадигма наголошує на тому, що природа — набагато мінливіша, динамічніша і піддатливіша до змін, часто незворотних, і тому потребує особливої уваги з боку людей.
До чого тут виокремлення нового геологічного періоду Антропоцену? Раніше найвагомішою, визначальною геологічною силою (тобто такою, що мала вплив на всю планету, її клімат та живі організми) були Сонце і його циклічна активність, тектонічна активність всередині Землі, вулкани, а також вплив астероїдів ззовні. Зараз до цих факторів додався також вплив людини, який є настільки значним на планету, що серед науковців триває дискусія про появу нової епохи Антропоцену.
До виокремлення Антропоцену, з погляду геологічного часу та біології, ми жили у Голоцені — теплому міжльодовиковому інтервалі льодовикового періоду, де визначальним є танення льодовиків, спричинене зміною сонячної активності. Проте цей період також характеризується появою людини й шостим великим вимиранням живих організмів — відомим як Голоценове вимирання. Це вимирання спричинене збільшенням людей за кількістю та їхнього ареалу поширення й діяльності. Чи варто виділяти зараз нову епоху в геологічній шкалі (не історичній), що прийшла на зміну Голоцену? Оскільки темпи вимирання живих організмів і знищення екосистем стають все швидшими, а через людину можемо стверджувати про появу нових умов існування всіх живих організмів на Землі, таке виокремлення має сенс. Проте, як і в будь-якому виділенні часового періоду, критерій, за яким визначається його початок, є дискусійним. У випадку геології — це є матеріальний слід, який людина залишає у гірських породах, що будуть видимі для наступних поколінь.
Існує кілька поглядів на початок цього періоду. Поява сільського господарства та осілого способу життя в Неоліті (приблизно 12 тисяч років тому), індустріальна революція XVІІІ століття, або, з певністю, випробування ядерної зброї у середині ХХ століття. Залишки радіоактивних елементів ядерних випробувань будуть видимими для геологів у майбутньому, оскільки вони вже зараз є зафіксовані навіть у найвіддаленіших місцях планети.
Радикальні зміни природного середовища породжують потребу нового осмислення цих змін і змін поводження та політики щодо природи. Якщо культура Модерну та Просвітництва породила у західних країнах експлуатаційний погляд на природу, зараз ми спостерігаємо новий етап в екологічному мисленні західних суспільств. Цей новий погляд повільно, але все більше відображається в урядуванні та політиці: з одного боку, через законодавчі регулювання та, з іншого, через світоглядні зміни жителів і жительок.
Для прикладу, можемо проаналізувати міське планування та громадські простори. Якщо раніше цінували максимально «облагороджені» набережні та контрольовані ріки, взяті у бетон, зараз зрозуміли цінність їхнього природного стану — з заплавами та рослинністю вздовж них. Якщо колись болота вважали некорисними, зокрема для ведення сільського господарства, зараз розуміють їхню важливість для клімату, зменшення посух і спеки та загалом для регулювання водного балансу. Якщо раніше цінувались парки з мистецьким плануванням, якнайбільше «окультурені», з підстриженими кущами та часто з екзотичними рослинами, зараз — максимально наближені до природи з місцевими рослини. Отже, йдеться про зміну етики поводження з природою, що також відображається в естетиці.
Культурний ландшафт — це змінений людьми відповідно до їхніх потреб природний ландшафт.
Культурний ландшафт є вираженням багатовікового досвіду життя людей у природному середовищі та наслідком спільної дії сил природи та людини. Саме таке трактування культурного ландшафту знаходимо у Світовій конвенції спадщини (1992 р.). У міжнародному договорі Ради Європи — Європейській ландшафтній конвенції (2000 р.) ландшафт розглядається у широкому розумінні, без його поділу на природний і культурний. Згідно з конвенцією, ландшафт — це все те, що ми бачимо/сприймаємо, коли виходимо з приміщення. В цьому випадку поняття ландшафту є ближчим до загальновживаного поняття «краєвид». У конвенції зазначається:
«Ландшафт означає територію, як її сприймають люди, й характер якої є результатом дії та взаємодії природних та/або людських факторів».
Культурні ландшафти-краєвиди відображають цінності людей та суспільства і є важливим джерелом інформації про нас, людей. Усі сфери життя (економічна, соціальна, культурна, політична та їх перетин між собою і з природою), а також історичний контекст є видимими навколо нас у краєвиді. Вони виражаються в архітектурі, громадському просторі, сільському господарстві, водних об’єктах, рослинах і тваринах та їхніх деталях. Йдеться про етику співіснування людини та природи, а також про ставлення людини до історичного контексту та минулого. Ця етика різниться — залежно від часу, простору та культурних норм.
У межах цієї статті та власної компетенції зупинюся на одному з проявів взаємодії людини й природи в культурному ландшафті Карпатського регіону — архітектурі та міському/просторовому плануванні. Домодерні, традиційні народні культурні ландшафти відображають народні знання щодо просторового планування населених пунктів, мережі вулиць, системи забудови, будівництва, землекористування, природокористування та ведення сільського господарства. Всі ці види діяльності взаємопов’язані й перебувають у тісному зв’язку з природним середовищем. Як наслідок, окремі культурні ландшафти формуються як цілісні екокультурні системи зі своїми етнографічними характеристиками. Проте на цю взаємодію значний вплив мали також і державні адміністрації з законодавчими регулюваннями та розвиток технологій.
У Карпатах можна виділити три такі екокультурні системи-краї, які є досить подібними до відомих в українській науці етнографічних районів: Лемківщина, Бойківщина та Гуцульщина. Ці екокраї відрізняються між собою. Наприклад, Бойківщина — край довгих сіл ланцюгової забудови понад ріками, на терасах, багатоярусних церков та розведення волів в минулому; Гуцульщина — край розсіяної (розкиданої) забудови, відгінного скотарства, полонин та хрещатих у плануванні церков. Закарпаття та Лемківщина мають також свою специфіку, яка великою мірою визначається також їхнім межуванням з іншими сусідніми культурами.
Традиційні культурні ландшафти є цінним джерелом гармонійної взаємодії людини та природи. Вони демонструють уже призабуті практики сталого використання ресурсів довкілля, що сприяє біологічному та культурному розмаїттю. На відміну від модерного сільського господарства та просторового планування, традиційні ландшафти створюють менше негативного впливу на середовище. В них краще підтримується місцеве біорозмаїття, родючість ґрунтів та енергоощадження. Ці практики все частіше обговорюють у теперішньому світі Антропоцену, Голоценового вимирання, екологічної загрози, глобального потепління та продовольчої кризи. Розуміння традиційних культурних ландшафтів і народних знань є основою для етичної взаємодії людини з природним середовищем у щораз більше урбанізованому світі.
Будинки та їхня архітектура є однією з візуальних домінант у ландшафті та базовою потребою людини. Вони беруть участь у складних економічних, політичних та культурних процесах. Ландшафти та архітектура формуються соціальними структурами, економічними системами, соціальними взаємодіями та владними відносинами. На відміну від західних суспільств, де існують суворі правила щодо архітектури й містопланування та особливий режим естетичного регулювання, в Україні та інших постсоціалістичних країнах ландшафти після розпаду Радянського Союзу створюються в умовах відсутності або несуттєвих архітектурно-містобудівних норм, особливо щодо стилів архітектури, а вплив архітекторів з різних причин часто є обмеженим. Зростання доступності нових матеріалів та інформації, поява нового класу заможних людей, стратегії виживання людей з низьким рівнем доходів, значна трудова еміграція до країн Європейського Союзу, а також деякі інші соціальні, культурні та економічні умови стали ключовими для появи різноманітних еклектичних культурних ландшафтів та архітектури в Карпатах. Такі ландшафти демонструють смаки людей, уподобання, прагнення, мрії, погляди щодо комфорту, безпеки та статусу.
Стилі архітектури також відображають конкретну історичну та географічну приналежність людей з різними уявленнями, поглядами та ставленнями. Аналізуючи культурний ландшафт, можна з’ясувати, як жителі та жительки ставляться до традиційних, домодерних культурних ландшафтів, які, як вже було згадано, є цінними з екологічного погляду.
Візуальний/текстовий аналіз показує, що з погляду семіотики місцеві та приїжджі, міські жителі та жительки, мають досить протилежне ставлення до традицій та автентичності, відображених в архітектурних стилях окремих будинків.
Архітектура будинків місцевих у Карпатах, часто створена без допомоги архітекторів або з дуже обмеженим впливом архітекторів, демонструє прагнення підвищити комфорт і підкреслити соціальний статус, пов’язати себе з сучасністю та прогресом — і відрізати своє сільське коріння та традиції різними елементами, включаючи символи міського статусу.
Такі символи міського та вищого соціального статусу, як доглянутий газон, гойдалки, оздоблення подвір’я та воріт статуями левів або фарбування природних кам’яних фундаментів старих дерев’яних будинків у яскраві кольори є звичним явищем і обов’язковим для місцевого населення. Водночас розмір нових будинків, часто з трьома поверхами, свідчить про бажання архітектурно ствердити свій економічний успіх, а також про те, що вони будуються з розрахунком на збереження традиційної домодерної розширеної сім’ї з трьома поколіннями, що живуть під «одним дахом» — де подружня пара живе зі своїми батьками, а діти продовжуватимуть жити разом з ними. Отже, за сучасним зовнішнім виглядом нового будинку ховається досучасне бажання зберегти розширену сім’ю. Трудова міграція місцевого населення до Іспанії, Італії, Португалії, Чехії, Польщі та Фінляндії з 1990-х років також має значний вплив на архітектурні стилі, декорації та благоустрій дворів.
Натомість міські жителі та жительки, як правило, будують другий дім або, як туристи, надають перевагу традиційним народним будинкам, характерним для доіндустріального та домодерного періоду — проте, звісно, з сучасними зручностями. Це пов’язано з романтизованим поглядом на сільську місцевість та гори, їхню екзотизацію, а також з комерційною метою.
Туризм значно впливає на те, наскільки місцеві жителі та жительки зберігають автентичність — головно, власне, для потреб приїжджих.
Отже, Карпати — це контактна зона, де місцеві культури, міські уявлення, культура трудової еміграції та вплив туризму переплітаються та відображаються в еклектичних ландшафтах та архітектурі.
Описані вище погляди й цінності часто відображаються також і в архітектурі нежитлових будинків та в громадському просторі. Наприклад, у малих містечках часто можна побачити зведення скляних будівель, що відображає прагнення виглядати як велике і значуще місто. Або благоустрій громадських просторів та набережних, які часто асфальтують і бетонують, щоб було менше «бур’янів» та «болота», і теж, щоб все нагадувало велике місто.
Нові культурні ландшафти Бойківщини. Житлова архітектура трьох різних періодів: дерев’яний будинок початку ХХ століття з високим дахом, критим ґонтом без димаря; будинок середини ХХ століття, критий шифером; триповерховий будинок ХХІ століття у селі Синевирська Поляна біля Міжгір’я Закарпатської обл. Фото: Любомир Пархук
Краєвид Турки (Львівська область) з новими будинками. Фото: Роман Лозинський
Після розпаду соціалістичної системи на зміни ландшафтів, їхнє містобудування, архітектуру та сільське господарство вплинули кілька важливих умов і явищ, більшість з яких є актуальними й сьогодні: економічна криза 1990-х років; зміни земельної політики — розподіл землі, приватизація та запровадження ринку землі для житла та ведення особистого селянського господарства (до 2 га) у 2000-х роках; поява нового класу заможних людей; розвиток туризму та трудова еміграція до країн Європейського Союзу. Розподіл і приватизація землі під житлову забудову (до 25 соток) сприяла інтенсивному будівництву приватних будинків і комерційних будівель заможнішими верствами населення, а також менш заможними. Крім того, законодавчо стала можлива зміна функціонального призначення землі з ведення особистого селянського господарства (до 2 га) на потреби будівництва.
Внаслідок комерціалізації землі відбувся її хаотичний та спекулятивний розподіл і приватизація. У 1990-х та на початку 2000-х років такий розподіл часто передував створенню просторового планування поселення. При цьому генеральні плани та регламенти не виконують своїх функцій через існування багатьох способів їх обійти, найпоширенішим з яких є внесення змін до ДПТ (детальний план території). Нова система відносин після розпаду Радянського Союзу з появою «дикого» капіталізму разом із корупцією призвели до ігнорування питань навколишнього середовища, поваги до природи й цінностей культурних ландшафтів.
Головне фото: Anna Hunko on Unsplash
