Мистецтво є визволенням ландшафту.

Поза ландшафтом немає нічого. Ландшафт це те, що є, коли навіть немає нічого.

Ландшафт є буттям-тут.

Визволяємо ландшафти, роблячи мистецтво — перепускаючи їх із стану в стан. Допускаємо можливі неіснуючі ландшафти у ландшафт реальний, дотворюючи його. І відкриваємо фрагменти реального, пересаджуючи їх у ландшафти мозку. Твориться топографія, єдиним принципом якої є топологія — неперервність неправильних площин.

Насправді простором є те, що переходить в інший простір.

А у місцях злучень-переходів відчутним стає сила течій часу. Тому і час залежить від можливостей просочуватися у міжпростори. А у відокремлених суб-просторах (і все ж немає жодного простору герметичного) час при наближенні до ландшафту є складовою того ландшафту. Він також покладений, поставлений десь на топологічних ландшафтах мозку: на теренах, де відбуваються візії, калькуляції, символи, вади і блуди.

Європейський ландшафт посічений більше, ніж ландшафт європейського простору, ландшафт пластики європейськості — це структура й конструктура, де структура-реструктура, де-конструктура. У цьому всьому є кілька структур, які залишаються незмінними і вузловими. Структура-міфи, далі яких деструкція не заходить. Серед них невеличка дуга, що облінює крайню Європу — східні Карпати.

Це простір замкнутий лиш з одного боку. А з іншого — повільно перетікає у велетенську прірву азійського пустоща. Перебіг часу тут не може вкластись у жодні функції. Ландшафт вкопується у західну перепону і водночас починає кочувати на схід, Це — Роз-точчя, Роз-чаєся, Роз-плиння. Це Галичина, це essaide deconstruction універсального простору європейського ландшафту у понадчассі. Це реберитація.

Це нестерпна легкість буття. Це незносна легкість буття. Це диктатура можливості вибору.

А свобода свобідна висвободжуватися.

Головне зображення: з серії «Карпати» Анатолія Криволапа