Запропонувати анонс
Квіти Святого Франциска

Молись і знімай: мистецтво рухомого зображення початку 1990-х

Квіти Святого Франциска

«Квіти Святого Франциска» одна з перших робіт мистецтва рухомого зображення, створених в Івано-Франківську та незалежній Україні. Це відео також є дебютним для режисера Олега «Моха» Гнатіва, який згодом сфокусувався на продюсуванні та музиці. Дослідниця сучасного мистецтва Катерина Яковленко розповідає про ранній український відеоарт та роль спільнот у створенні мистецтва, зокрема «Квітів Святого Франциска». 


Вважається, що історія українського відеоарту починається із 1990-х: відтоді, як стали доступними перші відеокамери, які митці позичали у друзів кінематографістів, журналістів чи інших художників, що привозили ці камери з-за кордону. Кожен спогад про створення експериментальних відео ранніх років незалежності звучить саме так: хтось комусь дав камеру, і так був створений цей фільм. Так можна було б почати й історію про «Квіти Святого Франциска». Камеру Олегу «Моху» Гнатіву тоді позичив Гія Гонгадзе. Він же і став режисером монтажу та продюсером цього фільму. Касету теж хтось дав. Це була вже використана колись VHS-ка, що містила різні записи: від родинних святкувань до епізоду порнофільму. Відеороботу «Квіти Святого Франциска» записали поверх всього цього. Відрізняє її від решти відеоарту того часу, створеного у різних куточках України, те, що окрім кінематографічних прийомів, центральною частиною сюжету та форми стала літературна основа. Саме література тут є і початком, і кінцем фільму. 

«Якось Тарас Прохасько дав мені почитати апокрифи Святого Франциска. Ідея зняти за ними фільм наче впала зверху. Напередодні знімання ми наварили собі каші з конопляним відваром. Коли наступного дня прокинулися, то весь фільм був буквально перед очима. Тож стрічка знімалась частково підсвідомо, частково спонтанно. Увесь процес відбувався ледь не нон-стоп, майже без дублів. Що перло те ми й знімали», — так переповідає ті часи сам Олег «Мох» Гнатів. 

Він — автор двох відеоробіт, знятих у Івано-Франківську в перші роки незалежності: «Квіти святого Франциска» та «Втеча в Єгипет». В обох головні ролі грає письменник Тарас Прохасько. 

«Квіти Святого Франциска» — це серія п’яти відеоісторій, своєрідне п’ятикнижжя: «Квіти Святого Франциска», «Про брата Вернарда», «Проповідує порожнім горіхам», «Сам себе засоромив» та «Заспів сонцю». Кожна історія — екранізація текстів брата Угліно та брата Томаса Челяно, які створили життєписи Святого Франциска з Асижу, що згодом отримали форму книги. Український переклад «Квітів…» з італійської вперше вийшов 1955 року.

Але якщо книга починається з тексту (молитви) «Заспів сонцю», у відеоарті ця історія стала завершальною. Як зауважив режисер, робота була побудована інтуїтивно, тому, вочевидь, шукати пояснення та концептуальні рішення тут є неправильним. Але ця інтуїтивність породжує певний символізм і пояснює багато природних на той момент речей. Наприклад, тяжіння до сакрального та езотеричного («Гуцульщині бракує свого Кастанеди. Це психоделіка, однозначно. У кожній хаті є гуцульські кольори, як у растаманів: жовті, червоні, зелені. Хоча найближче гуцули до мексиканської традиції: присутнє строге відчуття смерті», розповідав в одному зі своїх інтерв’ю Мох). Завершення фільму у вигляді молитви — ніщо інше, як пошук відповідей щодо гуманізму та гедонізму, а також альтернативних форм мистецтва, які б могли реагувати та відповідати цим питанням. Про життя та його продовження у думці чи літературі. 

У своїх коментарях та інтерв’ю режисер фільму підкреслює цю важливість гедонізму та насолоди життям не лише францисканців, а й власну та свого покоління. Насолоду моментом життя, допоки це є можливим. Тут як паралель можна загадати перформанс Мирослава Яремака «In vino veritas», якому в різний час асистували різні художники та письменники. Перформанс полягав у розмовах за столом з вином і хлібом. Безперечно, бажання брати від життя все, попри відсутність можливостей, — загальна риса 1990-х. Але у цьому разі вона дуже заземлена у поетичний ґрунт Станіславова.

Образ відлюдника, поета на тлі пейзажу — один з канонічних в добі романтизму. Образ францисканця у відеоарті Олега «Моха» Гнатіва теж з’являється серед мальовничих ландшафтів гір. 

«Один епізод фільму треба було зняти у горах, трохи подібних на околиці Асижу. Не заради правдивості, а тому, що вся практика міноратів відбувалася якраз у такому середовищі: на ландшафтах за мурами міст, густа сітка яких тоді ще не шкодила пустельності лісів і лук між ними. А стара мінімалістська хатка, в якій ми зупинилися, нагадувала про стаєнки біля запущених церковець, в яких знаходили пристанище перші брати менші», — згадує Тарас Прохасько.

«Квіти Святого Франциска» не могли б виникнути в жодному іншому місці, окрім Івано-Франківська, і в інший час, окрім як у 1990-ті. На початку тексту я писала про те, що всі історії починаються з того, що хтось комусь щось передав. Про нашарування контексту та форм, про експеримент. Але насправді вони починаються з того, що хтось опинився у потрібний моменту в потрібному місці. 

Важливою складовою всіх експериментальних і художніх робіт, особливо на початку 1990-х, є тут-буття та спільність, у цьому разі — братерство. Тому те, що Святий Франциск відгукнувся молодим поетам, музикантам та продюсерам — не випадково. Спільне життя, перебування в одному (закритому чи ізольованому) місці; братерство та братство як форми співдружності, близькості, співпраці, спільності, заснованої на певних принципах та непроговорених угодах, що розділяє кожен учасник. Тут слово «братство» є не випадковим, адже такі спільноти не могли приєднувати до себе жінок. Серед івано-франківської художньої сцени 1990-х їх також небагато. 

Естетика «бідного» кіно — це теж частина культури 1990-х і вона теж свого роду є віддзеркаленням того специфічного гедонізму, який давав віру, що все можливо. Так і було. За спогадами режисера, фільм показували на фестивалі відеоарту в Парижі, також на центральному телебаченні у Польщі. А в ранні роки незалежності в Івано-Франківську була нічна телепрограма, що транслювала андеграундне та авангардне кіно, зокрема й «Квіти Святого Франциска».

Поєднує той час із сьогоденням (не враховуючи фігури поета-самітника) віра у романтизм, можливо, подеколи прагматична; і музика, що стає тлом для францисканського сюжету. «Ти мене любиш?», питає Нік Кейв. Відповіді немає, хоча, можливо, цього разу вона є.

    Підписатись на post impreza

    Вас також може зацікавити
    Вас також може зацікавити