У повоєнній Польщі, зокрема у 1960-х та 1970-х роках, національна вишивка здобула популярність. Саме в цей час численні польські митці досягли міжнародного визнання та отримали престижні нагороди, що призвело до створення Польської школи текстилю. Однією з головних представниць польської вишивки стала «леді польської вишивки», майстриня художнього текстилю, педагогиня і організаторка ткацтва та мистецької освіти на Підгаллі — Марія Буякова, яка походить із Коломиї.
Народилася майбутня мисткиня 12 травня 1901 року в Коломиї в сім’ї Ярослава Ломницького та Софії з роду Васунг. Її батько (1873 – 1931) був родом зі Станіславова, став ентомологом, палеонтологом і геологом. Був засновником та першим президентом Польського ентомологічного товариства. У юному віці Буякова часто зображувала комах з великої колекції батька.
Із 1904 року вона мешкала у Львові. З 1912 року навчалася у восьмирічній Приватній жіночій гімназії імені Юліуша Словацького. У 1919 році, після смерті матері, Марія опікувалась двома молодшими братами — Збігнєвом та Адамом. Після успішного складання іспиту зрілості у 1921 році Буякова вступила до Національної промислової школи у Львові, де вивчала декоративний живопис у Казимира Сіхульського — польського художника, пов’язаного з рухом «Молода Польща». Не дивно, що саме тоді мисткиня захопилася художнім текстилем, зокрема килимами. У 1923 році вона почала навчатися на факультеті художньої промисловості Державного технічного училища у Львові, який закінчила у 1927 році.
Текстиль Буякової, виставлений у Закопаному, 1985 рік.
У 1926 році Буякова переїхала до Відня, щоб пройти річний курс навчання у відомій Школі художніх ремесел «Kunstgewerbeschule» за спеціальністю «Графічний дизайн, емаль та ткацтво». Це був плідний час, сповнений навчання та можливостей, зустрічей з художниками та професорами, зокрема Рудольфом Ларішем чи Йозефом Гофманом. Після повернення до Львова через рік вона продовжила навчання у галузі фарбування тканин і почала працювати в текстильній майстерні Ірени Петцольд-Давидової, де розробляла килими та фарбувала сировину. У наступні роки Буякова викладала у Державній професійній школі для дівчат у Львові, а з 1932 року також у Державній професійній додатковій школі. Марія проводила заняття з мереживництва, малювання, вишивки і кравецтва, одночасно керуючи власною творчою роботою з текстилю та прикладної графіки.
Згодом Буякова приєдналася до львівського кооперативу «Ład» у 1930 році. Вона продовжила свою участь у кооперативі після переїзду до Варшави у 1934 році, що збіглося з одруженням з Якубом Буяком, альпіністом та скалолазом. Марії «Ład» пропонував відповідне дизайнерське середовище для роботи і розвитку. Вона поділяла ті ж цінності та підхід до дизайну і ремесел, що й інші члени й членкині кооперативу. Поряд із дизайном, Марія Буякова продовжувала викладацьку кар’єру. У 1935 році вона отримала підвищення й стала художньою керівницею Кооперативу випускників ремісничих шкіл «Ініціатива». На цій посаді мисткиня навчала учнів та зосереджувалася на вишивці. Одним із найважливіших проєктів, яким Буякова керувала, був текстильний виріб із чотирьох частин «Ян III Собеський». Гобелен розробив Мечислав Шиманський, а Марія відповідала за виконання його складної вишивальної частини. Він був представлений на Міжнародній виставці в Парижі в 1937 році, де отримав Гран-прі. З 1937 по 1939 рік вона була директоркою Державної кравецької середньої школи у Варшаві.
У 1939 році Якуб брав участь в експедиції, його повернення додому збіглося з початком Другої світової війни. Йому вдалося дістатися до Львова, де він сподівався зустрітися з Марією та дітьми, але, на жаль, мусив покинути місто. Він подорожував через гори до Угорщини, а потім до Франції, звідки його перевели до Англії у 1940 році. Там йому вдалося пережити війну, але у липні 1945 року він загинув під час гірської експедиції в скелях Корнуоллу, про що його родина дізналася лише через кілька місяців. До 1943 року Марія провела воєнний період зі своїми дітьми у Львові з батьками Якуба. Там художниця працювала вчителькою та дизайнеркою. У 1943 році Буякова поїхала з дітьми до Тарнова, щоб приєднатися до родини чоловіка.
Важливою віхою в кар’єрі Буякової стало запрошення заснувати кооператив «Ład» у Закопаному, куди художниця переїхала у 1945 році. Це невелике гірське містечко на півдні Польщі у Підгаллі, було магнітом для дизайнерів і дизайнерок, знаменитостей та митців і мисткинь. Вони перетворили його на знакову точку культурної мапи Польщі. Це був благодатний ґрунт для Буякової. Після прибуття до Закопаного вона отримала посаду директорки Школи мережива, закладу з багатою історією, й взялася за відродження її з досить спустошеного післявоєнного стану. Контакти, організаторські здібності, бачення та харизматичне лідерство нової директорки змусили школу знову розквітнути. Її навчальна програма була оновлена новими напрямками, такими як вишивка, регіональне кравецьке мистецтво та художнє ткацтво. Буякова впровадила сучасні методи навчання, які заохочували творчість та відзначали індивідуалізм її учениць. Це було особливо надихаюче для місцевих молодих жінок, оскільки забезпечувало їм високоякісну освіту та кар’єрні перспективи в традиційних ремеслах. У 1948 році Марія Буякова разом з 23 іншими талановитими художниками й художницями заснувала Закопанську майстерню візерунків – один із найвпливовіших центрів сучасного польського текстилю. Вона взяла на себе керівництво ткацькою майстернею та керувала її дизайнерським напрямком. Головною метою кооперативу був розвиток, прославлення та піднесення закопанського народного ремесла шляхом створення нових дизайнів, що поєднували б місцеві традиції із сучасною естетикою.
У 1948 році вона виграла перший приз на національному конкурсі, щоб кваліфікуватися на мистецькі Олімпійські ігри у відділі прикладного мистецтва, з гобеленом «Хід коней», як частина проєкту олімпійця 1932 та 1936 років Міхала Биліни. Вона стала учасницею цього престижного змагання, однак залишилася без медалі.
«Олімпіада» (1948) дизайн М. Биліни, виконання М. Буякової з бригадою вишивальниць (аплікація, вишивка, буклетинг), з колекції Національного музею у Варшаві. Фото: laminerva.pl
Директоркою Закопанської школи мережива (з 1962 – технікум художнього ткацтва імені Гелени Моджеєвської) Марія була аж до 1969 року. З 1945 року працювала дизайнеркою для відділу художньої промисловості комунального кооперативу «Samopomoc Chłopska» в Закопаному. З 1946 по 1984 рік вона була пов’язана з Закопанською візерунковою майстернею під керівництвом Цепелії як художня керівниця відділу ткацтва та вишивки. У 1950 році, коли фабрики були включені до кооперативу, Буякова взяла на себе керівництво командою ткачів і ткаль. У 1959 році стала консультанткою та дизайнеркою кооперативу. Спочатку вона співпрацювала над дизайном тканин з іншими художниками, зокрема Тадеушем Бжозовським («Бігуни», 1955, «Оліфант», 1957).
З 1960-х років мисткиня працювала над індивідуальними роботами. У них домінували колір та вишивка вовною або льоном. Вона створювала вишивку, мереживо та унікальні тканини: монументальні вишиті гобелени і килими, в яких використовувала регіональні візерунки з Підгалля.
Фото: Я. Франчак, з архіву Магдалени Буякової-Ленчовської, laminerva.pl
Однією з найважливіших робіт художниці була «Чорна річка» (500 x 160 см), яку вона мала можливість виставити у Штутгарті та Мексиці на текстильній виставці в Музеї сучасного мистецтва. Продаж роботи допоміг підтримати її бюджет, що дозволило їй переїхати до будинку в Косцеліську в 1969 році, де у своїй новій студії мисткиня ще більше присвятила себе своїй пристрасті.
22 січня 1985 року Марія Буякова померла в Закопаному, її дорогоцінному мистецькому притулку. Її поховали на Національному цвинтарі Пенксови Бжижек у Закопаному разом із іншими польськими митцями й мисткинями, які жили й творили в цьому регіоні.
Текстиль Марії Буякової займає чільне місце в постійних колекціях установ, зокрема Центрального музею текстилю в Лодзі, Татранського музею у Закопаному та Національного музею у Варшаві.
Головне фото: Марія Буякова у своїй майстерні в Косцеліско, 1980-ті роки. Ralf Schlüter Archive