В «Асортиментній кімнаті» нещодавно відбулась виставка «Тимчасово» художника В’ячеслава Бабака та художниці Ольги Бабак.
Роботи В’ячеслава зображують пейзажі Івано-Франківська. Це звичні всім місця: пам’ятки, дерева та краєвиди. Зображення складаються зі штрихів фломастерами чи крейдою.
Графіка Ольги Бабак має значно менші розміри, у ній відсутній колір і вона виконана на міліметровому папері. Надмір горизонталей та вертикалей на аркуші створюють відчуття вдивляння в мапу, а отже, певну умовність нанесених образів. Вони відсилають до території або місця, що, може, й не існувало ніколи.
Виставка «Тимчасово» ніби креслить лінію, що з’єднує дві місцевості. Тут зображені зсередини ті життєві світи, що були (чи стали) домівкою людей у часи великих геополітичних рухів. Художники, які самі є свідками цих подій, не спрямовують свої зусилля на відображення панівних хаосу, втрат, руїн тощо, але зосереджуються на швидкій реставрації образу домівки.
Зображення власної дачі на малюнках Ольги Бабак на міліметровому папері вказує на високу концентрацію на деталях власного минулого: намагання пригадати та відтворити з найбільшою точністю втрачені місця. В роботах В’ячеслава бачимо пропрацювання нової локації — ніби створення її з нуля. Зображення окремих елементів нового пейзажу довкола і збір їх у єдиний та цілісний образ. Вдивляння в такі прості об’єкти, як дерева, каміння на березі річки, церкви, зміни сезонів допомагають створити новий образ дому, освоїти місце, культурно визнати своїм. Можна сказати, що разом вони працюють над власною мапою місць для життя.
Художник Ларіон Лозовий у розмові з художником Максимом Ходаком каже, відсилаючи до естетичної теорії Адорно, що будь-яке мистецтво, яке створене зараз, «навіть абстрактний мінімалізм», може бути політичним — бо працює з контекстом часу, коли воно виробляється.
Тому художники, перебуваючи в політизованому до проливу крові контексті, не можуть створити щось зовсім абстраговане від реальності. Між зображеннями Ольги та В’ячеслава утворюється лінія напруги, як між вчора та сьогодні, між пригадуванням та наявним.
Зв’язок особистих історій та глобальних процесів стає визначальним для сприйняття робіт. Історичні реалії утворюють таку контекстуальну рамку для робіт, що пейзажі — це вже не стільки про довкілля, скільки про умови його існування.
