Нова виставка у галереї «Асортиментній кімнаті» працює як певне узагальнення тих візуальних образів, що були породжені війною. Вони стали невіддільною частиною життя кожного та кожної в Україні. «Деякі образи війни в’їлися настільки, що їх вже не стерти. Ми були вдарені ними, як і війною, несподівано. Жах — бачити розчленоване тіло, не впізнавати його, не відрізняти від об’єкта ландшафту», — кажуть митці Богдан Локатир та Маргарита Журунова.
Ми попросили куратора Антона Усанова розповісти про цю виставку.
Є час, коли у лісі важко відрізнити гілля одне від одного, розділити стовбури, вгадати горизонт. Ніби широка потріскана стіна обступає з усіх сторін та блокує можливості роздільного бачення. Такі миті пропонують умови для містерій, коли протилежності переходять одна в одну, стираються грані між і так вигаданими бінарними опозиціями. Проте опозиції від початку мають потенціал для об’єднання, бо існують в одній системі координат. Але що робити, коли замість чогось одного здається геть інше? Коли зір підводить, коли бачення зовнішнього світу блокується занадто сильними образами, що вже засіли у свідомості?
Теми ландшафту та окремих елементів загальних панорам вже кілька років є важливою темою для рефлексії у сучасному мистецтві України. З початком другої військової кампанії 24 лютого 2022 року ця оптика не втрачається, проте продовжує дрейф до розглядання деталей. Ландшафт може бути небезпечним та приховувати безліч факторів ризику.
Військовий з позивним «Сайгон» каже про «війну посадок». Серед широких степів Донеччини посадки дерев є єдиним захистом для бійців. Тут можна сховатися від пильного погляду противника, стати частиною ландшафту. Дерева прикривають. Це прикриття працює не тільки як пасивне стояння поруч, але у сенсі побратимства та підтримки один одного під час несення служби та ведення бою. Коли вражають дерево і боєць втрачає цього свого побратима, то загроза виникає і з боку уламків дерева, що розлітаються у всі сторони та в передсмертному вивільненні енергії вражають довколишнє середовище.
Зараження небезпекою усіх учасників екосистем веде до ускладнення можливості бачити та розрізняти окремі об’єкти та явища. Все, що потрапляє у поле зору, сприймається через спільний контекст бою, вражання, болю, втрат. У виставці «Рештки» Маргарита Журунова та Богдан Локатир звертають увагу на здатність звичайних об’єктів являтися нам загрозливими, тривожними та гнітючими. Звичайні коріння та гілки тепер виглядають ніби кістки, черепа, хребти тощо.
В експозиції виставки «Рештки» є об’єкти художника Богдана Локатира, що створені з гілок та графіка Маргарити Журунової, що зображує силуети дерев та гілок. Проте для відвідувача предметом споглядання стають ті небезпечні образи, що вже давно засіли в уяві. Спровоковані ніби звичними речами, вони виринають у свідомості та провокують питання: чи є причиною цих видінь травмованість свідомості? Чи тривога та небезпека стали незалежними агентами у середовищі?
Фото: Олеся Саєнко
