У травні в Івано-Франківську відкрили віртуальний музей «Місто і зброя». Софія Сіренко відвідала тамтешню екскурсію і написала про свої враження.
Музей «Місто і зброя» не назвеш класичним. З експонатів тут — лише репліки зброї й одностроїв на манекенах. Історія міста в контексті зброї та воєн — на відео та проєкціях. Власне, музей називає себе інтерактивним та цифровим, бо тут можна взаємодіяти з предметами за допомогою мітки-ключа. Вставляєш цю мітку в потрібне місце — і можна побачити, наприклад, як працювала зброя.
Йшла на екскурсію в музей, бо мені цікава історія міста, яке можу вважати рідним. Буду відверта, мене не цікавить зброя (принаймні так було до повномасштабного вторгнення Росії). Тому й інтерпретація історії міста через цю тему не є близькою. Але тут також знайшлося місце роздумам.
Якою є роль зброї в історії міста? Чому звертаємося до цієї теми зараз, і як її краще подати?
Екскурсія починається біля мапи з контурами фортеці. Станиславів був заснований як місто-фортеця, розповідає екскурсоводка Тетяна Зарецька, і додає, що знайомитися з історією сьогодні будемо швидко й емоційно. Так і було.
З групою минаю рецепцію і заходжу до зали, де спершу на відео показують, як змінювалася мапа Європи. Експозиція музею поділена на три часові періоди: заснування міста, Перша і Друга світові війни. У першій залі відвідувачі можуть оглянути на манекенах точні копії одностроїв воїнів приватної армії Потоцького, Січових стрільців та УПА. Вони, за концепцією, — оборонці міста. На проєкціях воїни оживають, чистять зброю і вітаються з відвідувачами. Такий вибір вояків видається зрозумілим. Однострої воїнів УСС та УПА в музеї — це про тяглість поколінь у боротьбі за незалежність України. Ці експонати є хорошою нагодою розповісти про їхню роль і зацікавити відвідувачів дізнатися по них більше. Хоч, на мій погляд, тут бракує експозиції з одностроями вояків інших періодів.
В іншій залі знову повертаємося до згаданих історичних часів. З експонатів тут — репліки зброї: пістолет, бартка, шабля, рушниця. Спершу нам розповідають про заснування міста, показують документи, вмикають думу. Тоді на нашу землю зазіхали татари, каже екскурсоводка. Також вона побіжно розповідає про опришківський рух і те, якою зброєю вони воювали. «Будь-який режим спричиняє опір. Тогочасним опором був опришківський рух. Опришки — явище неоднозначне в українській історії (…) Істина, правда, звичайно десь посередині», — каже Тетяна. Так чи так, опришківський рух був на наших теренах. Отже, є йому місце і в цьому музеї.
Далі перестрибуємо 300 років і опиняємося на початку XX століття. У цьому відтинку часу місто постає як європейське, на чому нам акцентують. Відвідувачам показують кінохроніку, зокрема, і Станиславів до та після воєн, розповідають про Січових стрільців, УПА та гетто. Звісно, і про зброю. Загалом було цікаво.
Опісля відвідувачів запросили у білу залу для рефлексій. На стіні — цитати відомих людей. І ось з цим вибором я не згодна, бо, як на мене, вони не відповідають нашим реаліям. «Жодний конфлікт не можна розв’язати за допомогою війн. Вбивства не вирішують жодної конфліктної ситуації. Я вважаю, мир — це найкраще з усіх рішень. Адже це духовні речі», — Боб Марлі. Або: «Я ніколи не приєднаюся до руху проти війни. Покличте мене, коли з’явиться рух за мир», — Мати Тереза. Несподівано побачити їхні цитати разом на одній стіні. Поряд з ними — цитата Пауло Коельйо. Це він, до речі, назвав російсько-українську війну «кризою» та «зручною відмазкою для русофобії».
Але цитати — не єдине, що мене торкнуло в музеї. Так, відвідувачам вмикають відео, де в різних історичних декораціях син запитує в матері: «Мамо, а коли повернеться тато?» (батько пішов на війну). Виникає питання: що при цьому відчувають ті, до кого тато не повернеться більше ніколи?
У залі для рефлексій теж показують відео. Спершу мерехтять кадри російсько-української війни та зруйнованих міст, відтак — на відео на військові, що повертаються до своїх рідних. От на цьому місці мене накрило. На той момент минуло дев’ять днів, як я вкотре провела свого чоловіка на війну. Вона ще не закінчилася, а він ще не повернувся додому. І знову ж: що при перегляді відчувають ті, до кого рідні з війни не повернуться ніколи?
Тож справді, вийшла емоційна екскурсія. Мої емоції — лише мої. Але, можливо, у когось теж виникнуть такі ж переживання. Попри це, вважаю, що музей «Місто і зброя» вартий, аби його відвідати: корпус, де він розташований, відреставрували. А зараз тривають роботи з оновлення ще одного. Поступово колишній палац Потоцьких припиняє бути порожнім.
Головне фото зі сторінки музею