Запропонувати анонс
Реставрація спільнот через реставрацію дверей
Марія Козакевич 17 Січня, 2023

«Воєнні» історії про двері, які зберегли для міста — а вони бережуть людей

Марія Козакевич 17 Січня, 2023
Реставрація спільнот через реставрацію дверей

В останні дні зими війна постукала у наші двері. Зайшла, не запитуючи дозволу, в наше життя, силою виламала замки й засуви. Весь український народ стримує непроханих гостей, боронить дім, виганяє ворога за поріг. Чому двері виявились настільки сильним символом, і як реставрація дверей допомагає відновлювати історичну пам’ять та міські громади під час війни — розповідає засновниця ініціативи «Франківськ Який Треба Берегти» Марія Козакевич. 


23 лютого 2022 року з Харкова в Івано-Франківськ приїхала дівчина Сандра. Рік до цього вона з однодумцями заснувала у своєму місті ініціативу з реставрації дверей Dverykі, надихнувшись нашим прикладом. Тепер  харків’янка хотіла особисто перейняти досвід ініціативи «Франківськ Який Треба Берегти». Ми гуляли містом, показували реставраційну майстерню, й о 17-тій ми зі столяром посадили Сандру на її потяг додому. До повномасштабного вторгнення залишалось пів доби.

***

З початком повномасштабної війни Івано-Франківськ прийняв понад 40 тисяч людей з прифронтових та окупованих територій. Для когось місто було геть невідомим, хтось вже тут бував — але всі почувались стривоженими, наляканими, розгубленими. Слід було елементарно вчитись орієнтуватись в новому місті, щоб почуватись впевненіше: де яка вулиця, куди повернути, де найближчий продуктовий, де пункти допомоги переселенцям тощо. А ще в потоці сумних новин так хочеться, просто життєво необхідно, відчувати тепло, гостинність, дружність, відкритість, чути добрі історії.

Попри те, що нікуди не переїздила, схоже почувалась і я: чоловік пішов воювати, я з трьома дітьми лишилась сама в місті. «Чим я можу бути корисною?» — питала себе, відганяючи тривогу і страх. Разом зі старшою дочкою пішли на курси домедичної допомоги, плели маскувальні сітки, допомагали переселенцям продуктами. Десь всередині березня, відзначивши свій день народження (перше в нашій сім’ї свято під час повномасштабної війни), вирішила робити те, що приносить мені радість і додає сил — ділитись  результатами роботи ініціативи «Франківськ Який Треба Берегти». 

Я наважилась на екскурсії для переселенців. Але врешті на них приходили й місцеві. І ті, й інші повертались по кілька разів. З багатьма людьми ми здружились і придумали спільні корисні проєкти (наприклад, благодійний ярмарок Lastivka garage sale). На цих екскурсіях ми разом сміялись і плакали так, що це нагадувало сеанси психотерапії. Це дало всім нам море тепла, взаємопідтримки, взаємодопомоги. До кінця листопада набралось 80 екскурсій.

Ми розглядали красиві франківські будинки, я розповідала історії реставрації дверей: як долучались мешканці, як відбувався сам процес порятунку і скільки нового ми дізнались про рідне місто. Ми говорили про те, як за шість років роботи ініціативи «Франківськ Який Треба Берегти» змінилось ставлення містян до збереження спадщини. Та впевнена, що дивлячись на двері Франківська, кожен все одно уявляв свій будинок, свої двері, своє місто. Люди ділились думками та відчуттями, що

відтепер Україна — справді наш спільний дім, ми готові відкривати одне одному двері наших сердець і міст.

***

Кожну екскурсію відвідувало в середньому 20 людей — загалом понад півтори тисячі. Це мало чи багато? Це 1600 згустків доброї енергії, яка після перемоги помандрує усією Україною — до Чернігова, Києва, Харкова, Херсона, Сум, Запоріжжя, Дніпра, Сєвєродонецька, Маріуполя, Одеси, Черкас, Тернополя, Львова, Миколаєва, Луцька, Житомира, Хмельницького та інших міст та містечок. Франківськ усім відкривав свої красиві відреставровані двері. 

Для мене це не просто назви міст — це ціла карта людських доль, це спогади, і всі вони назавжди в моєму серці. А на пальці — подарунок від 7-річної харків’янки — перстень у вигляді рук, що обіймають. Коли чула після екскурсій «от повернемось у своє місто і теж будемо дбати про свої будинки й дворики», розуміла, що ці

спогади, об’єднані франківськими дверима, зігріватимуть їх та надихатимуть відбудовувати наші міста.

***

Наприкінці однієї екскурсії дістаю з сумки синій магнітик з дверима. Ці двері особливі — вони з Маріуполя. 

За рік до війни один хлопець приїхав до нас переймати досвід. Надихнувшись, він розпочав реставрацію дверей в рідному Маріуполі та створив ініціативу «Життя дверей має значення». Двоє встигли врятувати та встановити, треті — планували змонтувати на початку березня 2022 року. Якби не російське вторгнення. 

Влітку Ярослав написав пост, що продає кілька останніх евакуйованих з Маріуполя дверей-магнітів, щоб допомогти армії. Я обрала сині. 

Дуже шкодую, що не побачила ці маріупольські двері наживо. Зараз їх вже немає. Ярослав має фото розтрощеного будинку, вже без відреставрованих синіх дверей — я показую його сьогоднішнім гостям екскурсії. Старша жінка дістає з сумки свій телефон і починає гортати фото, щось шукаючи. «Моя мама жила в будинку поряд. Ми так тішились цим дверям! Вони були першими відреставрованими дверима в Маріуполі. Там протягом року влаштовували фотозони, ошатно їх декорували, щоб люди звертали увагу і починали цікавитись збереженням спадщини».

Минає тиждень, традиційно приходжу в суботу до Urban Space 100, щоб провести екскурсію. Мене зустрічає ця пані з Маріуполя, в руках у неї — дві фотографії. «Це фото других відреставрованих дверей», — показує вона будинок, в якого вже немає другого поверху, але ще мужньо стоять красиві червоні двері. «Мій чоловік ще в Маріуполі, я попросила його сфотографувати ці другі відреставровані двері й роздрукувала їх вам. Думаю, вам це важливо». Знову обидві плачемо. 

Красиві відреставровані червоні двері все ще на своєму місці. Як символ стійкості, як оберіг.

*** 

«Ми тут воюємо, щоб Україна жила, щоб нарешті почала вчити свою історію і дбати про свою спадщину», — після цих слів столяра Ростислава, з яким ми реставрували двері і який пішов добровольцем захищати нашу країну, ми вирішили продовжили відновлювальні роботи дверей, які взяли ще до війни. 

У столітніх дверях з вулиці Сотника Мартинця відновили скло й ковані решітки — й встановили на початку травня 2022 року. Хтось би мені сказав раніше, що ми будемо реставрувати двері під час війни — ніколи б не повірила. Але життя має свій план. Вийшло символічно — якраз до 360-річчя нашого міста.

Вони назавжди залишаться для нас особливими, бо їх першими відреставрували під час війни. Двері, які символічно хочеться замкнути на всі замки, щоб вберегтись від ворогів і ракет. Двері як символ того, що ми не здаємось, що ми бережемо те, що любимо. Що продовжуємо жити та дбати про своє місто.

Так двері, які відкривають нам минуле, допомагають триматись сьогодні й дають віру в майбутнє.

— Марічко, ти знаєш, хто такий сотник Мартинець?

— На жаль, ні. Але думка погуглити була, ще не встигла, — відповідаю меценатці наших перших відреставрованих під час війни дверей. 

— А я погуглила! Це вояка, який встановив під час Листопадового зриву український прапор на львівську ратушу. Уявляєш, як це символічно? Це точно наші переможні двері. Це означає, що над всіма українськими містами й селами обов’язково майорітиме український прапор, — з надією і вірою в ЗСУ каже мені в слухавку Аліна.

Розповідаю цю історію на екскурсії, коли стоїмо з групою на вулиці Сотника Мартинця. Ці двері — з розкішною різьбою і зеленими, як листочки сусідніх лип, кованими решітками. Поки йдемо до наступної зупинки, до мене підходить ближче жінка і починає розповідь:

— Я з Бучі, — каже вона. 

Завмираю й готуюсь, що історія буде сумною. А ж ні — розповідь знову вийшла життєствердною. І знову про прапор.

— Ми пробули в Бучі два тижні з початку війни, й нам вдалося евакуюватись. І от коли ми проїжджали через головну площу, то бачили, що росіяни дуже пошкодили флагшток. А прапор зняти так і не змогли. Це ж теж символічно, як і у вашій історії з дверима. Тому ми переможемо, іншого шляху нема. І над всіма українськими містами й селами крізь віки та відстані майорітиме жовто-блакитний прапор. 

*** 

…ми це помітили ще в реставраційній майстерні: у цих дверей віконечка під засклення — у формі сердечка. 

Якось у вересні 2021 року один харків’янин відвідав Франківськ, бо звідси його дівчина. І так йому сподобались відреставровані двері, що вирішив Олександр подарувати їй наступного року на день народження… Двері! 

Вже у квітні 2022-го я отримала повідомлення з Харкова: «Доброго вечора, сподіваюсь, у вас все добре. Не впевнений, чи зараз на часі й ви займаєтесь ініціативою з дверима, але якщо так, хотів сказати, що я все ще волів би втілити цю ідею. Більш того, багато моїх знайомих із Харкова в перші тижні й місяці знайшли прихисток в Івано-Франківську, тож

відновленими дверима хотілось би ще більше віддячити місту за його гостинність до моїх земляків».

Хлопець за 1000 км від Івано-Франківська, у Харкові, що ледь не щодня обстрілюють, гріє себе думкою, як зробить сюрприз коханій, а заодно й подарунок всьому місту, щоб віддячити за те, що прийняло його земляків. 

Вітраж у дверях на Грушевського, 38

***

Рятувати спадщину вдається і в інших українських містах. Наприклад, восени в Луцьку можна було спостерігати черги містян, що хотіли сфотографуватись біля трьох старовинних луцьких дверей, які відреставрували у Франківську. Добре розумію лучан: ніхто б не встояв перед істинною красою цих старожилів, з яких зняли всі нашарування фарб та порохів. Бачили б ви ці різьблені вази з фруктами й квітами! 

Хтось може сказати: «Та це ж звичайні двері!». Я ж скажу, це — перший крок до пізнання свого міста. Відчиняючи двері, ми відкриваємо свої міста, їхню історію, внутрішній світ старовинних будинків

Як часто доводиться чути фразу «Я все життя живу в цьому місті (підставте назву свого) і так погано його знаю». І це, на жаль, правда. Ми щодня заклопотано поспішаємо і не зважаємо на будівлі навколо, не знаємо, що ховається за їхніми дверима. 

Двері ж, як надійні сторожі, відкриваються лише тим, хто справді цього хоче — стукайте і вам відчинять.

Коли починаємо цікавитись архітектурою, читати книжки про історію міста, відвідувати екскурсії, перед нами постає незвіданий досі світ. Ми зазираємо в очі кам’яним обличчям-маскаронам, збігаємо закрученими сходами та кольоровою плиткою, по якій колись цокотіли підборами панянки в довгих сукнях чи пани в капелюхах. Торкаємось старої дверної клямки, до якої так само торкались сотні наших предків. Здуваємо пил з ліпнини та з наших спогадів. Історичне марево розвиднюється і ми ніби по-іншому починаємо дивитись на все навколо. «Чому ж ми не бережемо цю красу?» — питаємо самі себе. «Хто ж має це зробити замість нас?» Мусимо робити це самі, бо ми — господарі своїх будинків і своїх міст.

Двері — не так самоціль, як інструмент до значно важливішої та глибшої мети. Ми не просто реставруємо та відновлюємо двері. Ми реставруємо історичну пам’ять містян та відновлюємо їхню відповідальність за місто.

А як вам історія, коли мер Чорткова шукає реставраторів і під його постом багато коментарів з назвою франківської ініціативи. А тоді спільний знайомий з Кривого Рогу (дякую, Юлій! Особливо приємно, бо в Кривому Розі я народилась) створює спільний чат і пише: «Хочу, щоб ви познайомились і Чортків отримав красиві відреставровані двері!». 

Зараз в Україні можна достукатись будь-куди, двері можливостей відкриті.

*** 

«Марічко, — телефонує мені Леонід, який родом з Вінниці, — в Тростянці [на Сумщині] в краєзнавчому музеї під час окупації міста росіяни, які хотіли вкрасти експонати, з танку вщент рознесли старовинні вхідні двері. Музей, на щастя, був на ремонті, красти не було що. Але від дверей лишились одні друзки. Фото вишлю. Подивіться, що можна з ними зробити».

На Сумщині в прикордонному селі вже 11-й місяць служить мій чоловік. Щоразу, коли в новинах передають про обстріли в цій області, зазираю в карту — як задалеко це від нього. Вивчила вже всі райони й населені пункти. 

«Звісно, ми допоможемо. Присилайте двері (чи краще сказати — те, що від них залишилось), ми їх відновимо. А автентичні дерев’яні друзки самі стануть експонатом для музею — двері як ще одні свідки страшної війни. Берегти спадщину завжди на часі. Бо вона — це і є ми».

Ентузіасти знайшли кошти, франківські столяри вже почали роботу з відновлення. За кілька місяців красиві різьблені леви на дверях помандрують через сотні кілометрів нашої великої батьківщини додому. 

Франківські майстри реставрують двері з Тростянця

*** 

Якось гуляючи з дітьми в парку, побачила, як у будівлі поряд старший чоловік реставрує двері свого підʼїзду. Дерев’яні. Сам. Власноруч. У звичайному радянському будинку. 

«Та не пластик же ставити! Зроблю — і будуть всі користуватись! Он по місту скільки вже дверей відреставрували!» — каже мені, сидячи на маленькій табуретці, не відволікаючись від роботи. 

До речі, мешканці сусідньої австрійської кам’яниці свої двері привели до ладу ще минулого року. Самі.

*** 

Білі двері головного корпусу медуніверситету, в самому середмісті Івано-Франківська, ми відновили за пів року до повномасштабної війни. Тоді вони, такі урочисті й святкові, викликали захват і замилування. Тут часто можна було побачити людей, які робили селфі чи молодят, яких знімав професійний фотограф. І я жартувала, що фото з цими дверима будуть у кожному сімейному альбомі Франківська. 

Зараз, коли дивлюсь на них, такі білі й світлі, думаю про мир та перемогу. Вже під час повномасштабного вторгнення ми навіть зробили білий магніт з цими дверима — як візуалізацію дверей до перемоги. Щоб ця перемога відбулась, багато людей поклали своє життя. Серед них і двоє столярів, Ігор та Володимир, які створювали ці двері — влітку 2022 року вони загинули під Запоріжжям, захищаючи нашу батьківщину.

Варто пам’ятати, що ми боремось не лише за нашу землю, а й за серця і розуми українців, які нарешті мають стати відповідальними господарями своєї країни. Реставруючи свою історичну пам’ять, ми закладаємо цеглинки для  надійного щасливого майбутнього. Відновлюючи двері, ми даємо собі надію і віру, що відновимо всю Україну.

Марія Козакевич 17 Січня, 2023

    Підписатись на post impreza

    Вас також може зацікавити
    Вас також може зацікавити