Мистецтвознавиця Валентина Немцова повертається до виставки Інни Андрусів і пропонує нову інтерпретацію її абстрактних робіт.
У кожній цікавій, навіть загадковій історії є свій сюжет, а також передмова або прелюдія. Своєрідною прелюдією та ключем до розкриття феномена творчої індивідуальності Інни можна вважати одну з її картин, написану технікою олійними фарбами на полотні. Умовна її назва — «Міраж» або «Перше квітня». Високий ступінь символізму композиції має підставу дати їй іншу назву. Все визначається завдяки асоціаціям. Картина написана у стилі геометричного абстракціонізму, абсолютно індивідуально вмотивованого, а тому без слідів будь-якого наслідування. Основні способи самовираження художниці — лінія, колір, збагачений тональними переходами, і насамперед — квадрат як засіб концентрації та гармонійного конструювання зовнішніх та внутрішніх інтенцій.
Композиція вирізняється святковим звучанням завдяки активній ролі червоного кольору, взятому у варіанті приглушених відтінків, що найбільше асоціюється з почуттями кохання — палким та безумовним. Поле червоного кольору займає більшу частину композиції, простягаючись від країв до центру великого прямокутного полотна. Ближче до середини полотна червоний змінює свої палкі інтонації, сповнюючись ніжністю рожевої барви. Раптово, несподівано різко переривається ейфорія кохання та «рожевих» мрій. У центрі з’являється порожнеча, схожа на удар в серце.
Там — біла пустеля. Серце без будь-якої опори то падає у безодню, то летить у лякливу нескінченність. З цього моменту починається повна трансформація свідомості та всього життя.
Подібну ситуацію справді сама пережила художниця, тож сюжет має автобіографічні підстави. Але й чимало українців у наші дні пройшли через щось схоже. Тому картину можна було б назвати «Ранок 24 лютого».
Свої емоційні потрясіння та удари Інна пережила у досить юному віці. Вона народилася у невеликому прикарпатському місті Долина, росла зразковою слухняною донькою, як і багато дівчат того краю допомагала влітку бабусі поблизу Калуша по господарству і доглядала домашніх тварин. Маленька та чарівна дівчинка була схожа на пастушок з картин Буше. Вона жила в гармонії та любові. Але раптом батьки поїхали за кордон у пошуках стабільного заробітку. Їхній від’їзд став першим у її житті випробуванням та сильним потрясінням. Щоб відшукати відчуття внутрішньої рівноваги, вона почала краще вчитися. У долинській школі була спеціалізація — іноземні мови. Інна старанно опановувала англійську мову.
Саме ці знання та навички в англійській зіграли роль соломинки на шляху до нового та самостійного життя. Після школи вона ризикнула самій виїхати до США та оселилася у Нью-Йорку. У зв’язку з цим хочеться відзначити, які на Прикарпатті переважають правила дитячого виховання. Батьки заохочують цінність їхньої самостійності. У країнах Північної Європи та у країнах Балтії батьки можуть сказати дітям: «Роби, що хочеш. Але не забувай, що над нами Бог, а всередині — моральний закон». Усе це відповідає традиціям кантівської етики.
З подібних уроків життя та такого стилю виховання склався сильний характер Інни.
У Нью-Йорку вона самостійно знайшла роботу в барі. Навчилася віртуозно робити коктейлі — відповідно, був добрий заробіток. Так у щоденній метушні минули 11 років. На зовнішньому рівні все було чудово, але внутрішній голос часто спричиняв тривогу. Адже той, хто над нами, — справді нас любить і Він ніколи не залишає нас. Голос істинної любові час від часу проривався до Інни, але не був відразу й адекватно сприйнятий. Серед оточення «щасливої» барменки були художники, хтось з них казав Інні: «Навіщо ти тут? Адже ти — художниця, навчайся своєї майстерності». Подібні поради здавалися абсурдними. Але одного разу в устах жінки старшого віку пролунала історія дивовижного життя, що можна і потрібно було наслідувати. За її порадою Інна кардинально змінила проєкт власного життя.
Після низки непростих погоджень з документами їй вдалося вступити до приватної мистецької школи у Базелі (Швейцарія). Унікальність та переваги цієї школи — «Нове мистецтво» — полягали в тому, що її фундатори були випускниками вальдорфської художньої школи. Відповідно, методика і стиль навчання наслідували вже апробований досвід. З глибин душі та підсвідомості учня «витягувався» його істинний талант. Було багато теорії та багато практики. Інна і раніше добре малювала, але тепер за три роки навчання були стерті або зняті всі чужорідні нашарування та її творчий талант засяяв у його справжній природній силі.
Можливо, хтось з невігласів, далеких від мистецтва, дивлячись на кольорові «квадратики» у картинах Інни, самовпевнено скаже: «Я теж так можу». Можна сміливо заперечити: людині з порожньою душею такі картини повторити й тим паче створити — неможливо. Інна творить у просторі своїх полотен буквально живий організм. Кожна його клітина сповнена силою авторських емоцій і розуму. Композиції останніх місяців несуть відсвіт справжньої печалі, оскільки виконані в Івано-Франківську під час повітряних тривог і думок про долю України. Про лінію власної долі вона міркує без скепсису та з деяким здивуванням. Хоч якими б незвичними й навіть ексцентричними виявлялися різкі повороти та трансформації на шляху її життя, все ж була в них своя логіка і навіть визначеність. Заглиблюючись у свої спогади про те, що було у недавньому минулому, зрозуміла: мимоволі довелося стати героїнею пригодницького телесеріалу в стилі Вуді Аллена. Саме про ці переживання написана картина «ТV» або «Світло небес». Суть задуму — розкриття магнетичного притягування окремих смуг ніжно-золотистого кольору — відрізків життєвого шляху. Джерело сили їхнього потягу — в центрі чітко обмальований екран темно-золотистого кольору. Можливо, це вікно, двері або портал, що веде в інший неземний вимір. Інтенсивний кольоровий акорд у центрі — своєрідний лейтмотив усієї композиції — викликає масу кольорової гармонійної співзвучності, що здатна викликати почуття спокою та умиротворення.
На початку агресивної повномасштабної війни Росії проти України Інна виїхала в Європу, побувала у Молдові, Іспанії, Ірландії та Бельгії. Через півтора року повернулася додому і живе в Івано-Франківську. Важко, навіть неможливо втекти від реальності. Але чи потрібно постійно плакати та страждати. Художниця багато працює, майже щодня з самого ранку вона пише свої картини. Їхня краса та ювелірна доскональність — це також вирок агресивним сусідам, які несуть розруху та смерть.
