Гурти «Глеки», «Сором» і «Корба» творять франківську сцену, де звук, чесність і підтримка важливіші за жанри. Їхні учасники розповіли, з чого все почалося, як шукають своє звучання, чому вірять у реанімацію рок-н-ролу та чого, на їхню думку, бракує сучасній музичній сцені Франківська.
Як почався ваш шлях у музиці?
Юрій («Корба»): З гри на вулиці. Я з Вовою познайомився, поки ми разом грали в парку в Рівному. За деякий час думки про «треба створити гурт» прийшли самі собою. Спочатку писали «в стіл», грали для знайомих, потім нас сам знайшов басист і привів драмера, але тепер у нас оновлений склад: новий басист Олексій та драмерка Софія. Потроху давали концерти і вчилися на власних помилках.
Максим («Глеки»): Спершу ми називались «де?генерація». Проєкт почався з того, що ми просто збирались на лавках на точці, яку називали «Прутень». Спершу лише джемили. Якось хлопці зробили репетиційку, і ми перебрались джемити туди. Так зібралась команда з шести людей… Були ще Олексій, Олег — вам респект, хлопці. Команда змінювалась. Я пішов на бас, нас стало четверо. Потім ми думали над назвою — після «де?генерація» було просто «де?», а потім якось народилось «Глеки».
Данило («Глеки»): Ця назва про простоту, про природний контакт з музикою. Бо часто глек — це такий собі простак, але простота — це не мінус. Це просто про щось близьке, зрозуміле.
Олександр («Сором»): Усе почалося з ідеї створити гурт, яка виникла в мене інтуїтивно, з внутрішнього пошуку. У той період багато слухав шугейз [один із жанрів британського альтернативного року — прим. ред.], і ця музика найкраще відображала мої відчуття. Та емоція, яку я найбільше відчував, і вилилась в назву «Сором» — щось меланхолійне, влучне і запам’ятовується легко.
Тарас («Сором»): Сам гурт — це дзеркало душі. Кожен пише свої тексти і вкладає частинку себе.
Як визначаєте стилі музики, які можна почути у вашому звучанні? Чому обрали саме їх?
Юрій: Загалом орієнтувались на панк, поп-панк, міксували різні жанри: від репу в деяких партіях до гранджу, мотиви фанку та джазу, за що дякуємо новому басисту. Граємо все, що слухаємо та любимо співати самі. Надихаємось великими.
Данило: Це як от ця зупа. Там є все, і все прекрасно: є оливочка, є ковбасочка, є лимон. Це зупа, і це дуже смачно.
Максим: Ми — від душі. Кожен любить свої жанри, і кожен віддає від себе все, що хоче показати цьому світу. І ми це поєднуємо в одне. Це — командна робота.
Олександр: Я б описав нашу музику як те, під що можна посумувати, але і покивати головою для настрою. Такий дуже гружений, але водночас і меланхолійний звук з багатьма ефектами. Особливо той же реверб, перегруз…
Наші перші пісні мають звучання ближче до традиційного шугейзу. А наступну пачку пісень думаємо поділити між чимось меланхолійним, але таким тяжким, більш енергійним, але не віддаляючись від канонів шугейзу.
Тарас: Більшість пісень, які створив, я писав через образу на цей світ, бо в моїх очах він дуже гнилий і несправедливий.
«Глеки»
Де виступаєте? Вас запрошують на концерти чи самі шукаєте змогу виступити?
Юрій: Якось нас знайомі організатори запросили на розігрів, коли дізналися, що ми створили гурт. І на нас прийшло дуже багато людей. Ми гарно заявили про себе. Ми дуже соціально активні та гіперкомунікабельні.
З часом, зі збільшенням авдиторії та новими релізами про нас чули все більше локальних організаторів по містах України. Ми віддавались сповна, брали участь в багатьох благодійних двіжухах.
Нас почали запрошувати на розігріви, поступово зʼявлялись друзі в музичному світі. З часом почали працювати з «Файним містом» та іншими великими й не дуже організаціями.
Ед («Глеки»): Ми дуже круто виглядаємо в лайвах. Те, що є на майданчиках, — це навіть не 5% від того, як звучимо на концертах. Ми — концертний гурт.
Максим: Виступали в Києві, Львові. На фестиваль «Брудний Пес» нас спершу не взяли, але ми обійшли систему: грали там з Сашком у Sad Novelist, закликали Еда і Данила, зіграли один «глецький» трек — і так ми таки виступили. Це було дуже круто.
Ед: Ми виступаємо там, де нас друзі підтягують. Якщо не вдається, то не їдемо, вдається — їдемо. Ми не намагаємося у свій графік внести концертну діяльність. Нам є чим зайнятися.
Олександр: На дебютний концерт нас покликав Данило зі «Злипнів». В принципі, на наші перші два концерти — з цими ж «Корбами» і в честь дня народження «Мера Перкалаби» нас кликав саме Данило, бо йому сподобалась наша музика.
А на останньому концерті, який давали в барі «Блуд», ми збирали для Третьої штурмової бригади. То це вже була наша ініціатива. Вже, по факту, ми були організаторами. Збирали на пікап — з концерту вийшло 20 000 гривень.
Мені дуже сподобалося, як нас сприйняли в «Блуді», бо це точка, де переважно грають саме метал. Мені до душі, як люди слемилися, стрибали, головами махали. Це дуже заряджає.
Ми хотіли б дуже на Antigravity. Пам’ятаю, якраз на нашому дебюті я сиджу на сходах, підходить до мене один з організаторів Antigravity. Він сказав, що йому сподобалась наша музика і, можливо, восени б нас покликав. Може, і там грати будемо. Як пощастить.
Чи Франківська музична сцена якимось чином вплинула на вашу творчість? Якщо так — то як?
Юрій: Ще до створення гурту ми часто катались у Франик [«Корба» з Рівного — прим. ред.]: грали на вулиці, сиділи на місцевих точках типу «Блуду», де теж знайомились з місцевими музикантами, перетинались з місцевими колективами через знайомих.
Як для гурту нам важливо бути на слуху всюди де це можливо, та й авдиторія з Івано-Франківська відіграє велику роль в наших чатах та соціальних мережах, любимо всіх дуже. Це мотивує давати ще більше виступів.
Ми дуже соціальні людиська, тому завжди раді новим знайомствам. Завдяки концерту в «Ваґабундо» тепер щасливі мати контакт зі «Злипнями», «Глеками» та «Соромом». Чуваки дуже круті. З першого знайомства відчувається їхня дика любов до музики та творчості. Це заразно круто!
Данило: Думаю, з нами на одному вайбі «Пан Пупець», «Перкалаба», Ірена Карпа з «Фактично самих». Це отой франківський корінь, вираження музики, такий франківський жанр.
Максим: «Перкалабський феномен», я б сказав. Ми дотримуємося того, що все це пішло від «Перкалаби». Ми — нащадки. Ми завжди беремо з собою Васю «Мера Перкалаби» на концерти. Тому що він — важлива частина Франківська.
Ед: Люди з інших міст нам чітко дають зрозуміти, що в нас є якийсь вайб саме Франківська… Дуже надіюсь, що XdeXdre мають відродити гардкор у Франківську. Їм ще треба багато працювати і бажаю їм успіху. Ми грали недавно разом з франківськими гуртами в «Блуді». Був ще «Сором» і Final. Final закривали тусовку. Було дуже гарно.
Данило: І ще «Пенсія» — це енергетичні ідеологи нашого бачення. Їхній вайб нас дуже надихає.
Ед: Ми навіть намагалися повторити їхній ефект — завести публіку, і так захопилися. Це було приємно і класно. Це ж веселощі.
Олександр: З Франківських мене дуже надихнув «Птерозавр Міло». А ще сильно надихнули «Злипні», «Глеки» своїм грувом, цим етно. Це щось унікальне, яке ніколи не чув. А також окреме місце я б виділив для «Листопада 2007». Дуже крутий хлопець.
Тарас: Я найбільше надихаюся своїми друзяками «Злипнями», «Глеками», тому що ці хлопці — переді мною, вони можуть мені показати, як жити на цьому світі.
Діма («Сором»): В нас є чудовий гурт «Пенсія». Дуже крута в них музика — приходиш, можеш покричати, відпочити. І я прагну цього рівня: писати таку музику, як у «Пенсії», щоб люди приходили не послухати музику, а просто відпочити, прям кайфувати.
«Сором»
Чи помічаєте власний вплив на музичну сцену? Який він?
Юрій: У нас гітарист — філолог, та й ми всі розмовляємо місцевими говірками, тому наші пісні й навіть назва допомагають популяризувати рідковживані українські слова: та ж «корба», «неук» тощо.
Цікавий факт: після релізу пісні слово «неук» стало гуглитись частіше, плюс помічаємо, коли в іншій творчості є посилання на нас.
Ед: Дуже-дуже відчутно. Тим, що у Франківську ми старші на сцені. Сьогодні буде рівно чотири роки, як ми дали перший концерт в барі «Блуд». Наприклад, Данило виходив після репетиційки і чує, що якісь пацики грають шугейз в сусідньому коридорі. Це були хлопці з «Сорому». Він зайшов до них, підтримав, сказав, що це дуже круто, зняв навіть відео і сказав: «Йдіть виступати».
Тобто, він запросив їх на їхній перший виступ. Це було в березні цього року, і за три місяці вони ще чотири концерти мали.
Цей поштовх дав їм Данило — своїм авторитетом, іміджем. Він їх запросив, вони в себе повірили і зараз вони досить гарно себе показують на сцені. Тобто, це важливо — бути нами і підтримувати довкола музикантів.
Данило: Я б ще назвав процес, яким ми займаємося, реанімацією рок-н-ролу. Ми типу качаємо компресію. Цей рок-н-рол у всьому світі вже ніби помер. І є ще такі невеликі міста, як Франик, Львів.
Може, ще десь в Європі, може, і в Україні також, є такі люди, які дійсно займаються реанімацією рок-н-ролу не як поп-феномену, а його справжності, природності. Головне, щоб воно перло.
Тарас: «Бзіки» — дуже класні хлопці. Лише починають діяльність. Грають інді-рок, дуже легеньке. Там навіть джаз відчувається якийсь. Вони лиш починають грати, і помітно, що трошки нами надихаються, бо кличуть нас гуляти, розпитують. Ми допомагаємо їм.
Діма: Я зараз сесійний барабанщик у їхньому гурті. Трохи їм помагаю, бо барабанщиця виїхала за кордон.
Чого бракує музичній сцені Франківська?
Юрій Конько: Ми — гурт з Рівного, міста, у якого схожі проблеми: дуже мало плейсів для нормального масштабу подій, особливо музичних, але це повністю нівелюється авдиторією. Попри незручності та проблеми нашого виступу, люди під сценою своєю енергією роблять концерт незабутнім.
Данило: Хочеться сформувати нову сцену в ніші української некомерційної музики.
Думаю, одна з наших цілей — зробити якраз таку нішу для артистів, які справді хочуть передати себе в музиці, а не піддатися під чиїсь рамки і стереотипне мислення комерційної музики.
Хочемо, щоб люди мали кайф приходити на події у Франику, бо вони знають, що там тепло, там є сцена, буде звук, буде взаємодія людей з людьми.
Це про «глецький» рух, «злипнярський», будь-який франківський. І обов’язково буде ще якесь благодійне дійство, бо абсолютно кожна подія, яку робимо, є благодійною.
Максим: Коли їздимо і граємо, завжди збираємо навколо себе багато людей, які з нами їдуть в ту чи іншу область. Це називається «франківською делегацією». Це наші друзі, і вони всі з радістю підтримують цей рух.
Олександр: Банально бракує людей і самого бажання людей ходити на концерти. Треба просто прийти на концерт як на відпочинок, звільнити себе від кайданів. Ви — вільні, просто слухайте музику, насолоджуйтеся, може, сподобається, може, не сподобається. Головне — це емоції.
Головне фото: «Корба»
