В Івано-Франківському національному медичному університеті п’ять років працює аматорський театр Amore. 15 квітня його актори зіграли благодійну виставу Inter Nos («Між нами») про життя медиків. Ми поспілкувалися з художньою керівницею театру Іриною Олексин про те, як виник театр і для чого він потрібен.
Розкажіть, як і чому в медичному університеті виник аматорський театр?
Ще коли я була студенткою цього університету, організовувала з творчими людьми креативні події, які стосувалися Майдану. Це було з 2018 року. Ми ставили вистави «Квиток у майбутнє», «Я БожеВільна» (2019). У 2020 році поставили їхні новіші версії в обласній філармонії. Також працювали на заходах, присвячених УПА. Маємо багато напрацювань, з якими можна ділитися з глядачами.
Оскільки уже п’ята річниця нашого аматорського театру, вирішили продемонструвати глядачам історію життя медиків поза кадром: як це виглядає збоку. Про почуття; про те, що їм болить; про те, що вони живі люди, а не боги, — і можуть помилятися. Попри все, мусимо їх розуміти: вони — такі ж люди, як і решта.
Студенти надихають працювати і творити. Вони зараз можуть допомогти не тільки як медики, але ще й творчо, і завдяки нашим глядачам підтримати тих, хто зараз на передових лініях фронту.
Хто з вами керує театром?
У мене є помічники. Зі мною співпрацювала Дарія Литвин, коли я була ще студенткою. Наразі працюю сама, але нам допомагають ректорат університету та студенти.
Як відбуваються ваші заняття з акторства?
Маю досвід навчання в народному зразковому колективі «Крок», де займалася хореографією. Були хороші викладачі, які в мене щось вклали, і зараз стараюся це донести до наших студентів, їх чогось навчити. Надалі будемо запрошувати акторів з нашого Драмтеатру, щоб нам допомагали себе вдосконалювати і розвивати. Але це в процесі. Я зараз вагітна і не маю такої можливості. У планах — співпрацювати з випускницею нашого університету Галиною Баранкевич. Вона зараз теж матуся, тому ми її не відриваємо від її справ. Але хочемо займатися професійно, щоб до нас долучалися актори, і вдосконалювати те, що робимо.
Як студенти вчаться театрального мистецтва?
Вони відвідують заходи у театрі, маємо хороші стосунки з Ростиславом Держипільським. Відвідують кіно, особливо українське. А також стараються проявляти себе в креативності, шукати нові течії. У нас, до речі, творчі студенти. Є такі, що володіють музичними інструментами, займаються в народних колективах танцю. Тобто кожен ділиться якимись своїми надбаннями.
Яке значення має аматорський театр для студентів?
Дивлячись на відданість студентів, можу сказати лише одне: коли вони приходять на репетиції, мають змогу відчути себе в іншому амплуа, забути про свою студентську роботу. Це [гра в аматорському театрі] — можливість віднайти в собі щось нове. Це обмін талантами один з одним. Якби для них це не мало жодного значення, гадаю, театру не було б.
Як на мене, їхні приховані таланти дають змогу студентам ще більше розкритися і повірити в себе. Багато хто приходив до нас закомплексованими. З попередніх вистав пам’ятаю відгук студента, який сказав, що боявся сцени, але завдяки нашому театру повірив у себе, став більш впевненим, і сцени вже не боявся. Вони — медики, їм потрібно вміти спілкуватися з людьми. Це ще один «плюс» до галузі, в якій вони будуть згодом працювати.
Фото зі сторінки Ірини Олексин
