Ця історія почалась у 2016-му, коли Марічка Козакевич започаткувала громадський рух із відновлення історичної спадщини «Франківськ, який треба берегти». Скоріше за все, все почалось значно раніше — з замилування містом та особливого фетиша до дверей. «Відкриваючи двері, відкриваєш місто», — каже неофіційний лозунг ініціативи, тож під опіку потрапили саме старовинні вхідні двері до історичних будівель.

Через шість років, 2022-го, все вже по-іншому, але й так само. В середмісті є 40 відреставрованих дверей із позначкою «Франківськ, який треба берегти» — дерев’яних та металевих. Чоловік Марічки пішов на фронт, і донати за екскурсії йдуть на потреби його підрозділу. Марічка продовжує реставрувати двері (просто зараз у майстернях двоє дверей) та щотижня проводить кілька прогулянок містом. На ці екскурсії ходять і переселенці, і місцеві, багато хто повторно. Для мене це теж не вперше: прийшла, бо знаю, щоразу буде новий маршрут та нова інформація.

Нині гуляю разом із диктофоном та фотографом. Бо мушу все записати.

В той бік хтось ходив?

Це — перше питання. Ми стоїмо біля Urban Space 100, а Марічка вказує рукою в бік Гаркуші та Грюнвальдської. Більшість заперечно крутить головою, ми вирушаємо та дорогою знайомимось. Сьогодні з нами Запоріжжя, Харків, Київ та Івано-Франківськ. Марічка робить короткий екскурс в історію міста, розказує про Станіславівську фортецю, мости, ворота та рови з водою. 

Але ж це не історична лекція, тому рушаємо до дверей.

Як це відреставрувати?

Прогулянки — інтерактивні. Тут дітей можуть попросити знайти наступну точку за ілюстрацією на картці. Дорослих (та й дітей) можуть запитати, яке реставраційне завдання вони зробили б ось для цих дверей. Зупиняємось біля занедбаного входу біля лісгоспу на Грушевського та починаємо разом брейнштормити: зняти фарбу та кодовий замок, поставити вітражі та оригінальну фурнітуру. Марічка коментує кожен елемент і розказує, як вони шукають архівні креслення й фото. Мовляв, часом їх не знайти, й доводиться контрольовано вмикати фантазію.

Двері незамкнені, заходимо всередину. 

Пристрасті за плиткою

Зразу стаємо на метлаську плитку. Вона міцна, бо випікається з тугоплавкої глини за температури 2000 градусів. Через це й витривала, – тій, на якій ми стоїмо, більше як сто років. А ще вона не втрачає кольору та не боїться вицвітання. 

Виявляється, плитки – це захопливо.

ʼ

Мамо, тут ніхто не живе?

Питають, із чого все почалось. Після народження третьої дитини Марічка багато гуляла з малими по місту. Часто не могла їм пояснити, чому чимало красивих історичних будівель такі занедбані. «Мамо, чому тут так брудно та незатишно? Невже тут ніхто не живе?» – питали діти. Камінь у город дорослих, отже, ми щось робимо не так. 

«Я найчастіше говорю, що ми не просто відновлюємо чи реставруємо двері, ми реставруємо історичну пам’ять містян і відновлюємо їхнє відчуття відповідальності за своє місто. Кожен із нас має зрозуміти, що він тут господар. Мій дім – не тільки моя квартира. Мій дім – це і мій під’їзд, і мій двір, моя вулиця. Це моє місто та моя країна. Зараз ми бачимо, як люди голими руками зупиняють танки та кажуть: “Це мій дім, я цього нікому не віддам”. Це ось та сила, з якою ми маємо зараз і відбудовувати країну, і в майбутньому її берегти».

Франківська сецесія

Внаслідок Мармулядової пожежі третина міста згоріла, тож середмістя відбудовували в той час, коли в архітектурному тренді була сецесія. Це пояснює, чому в Франківську не так багато класицизму. Сецесію вирізняють асиметрія та рослинні й тваринні мотиви. На різних поверхах можуть бути вікна різної форми, балкони в різних під’їздах не мають бути однаковими.  

Любов по-харківськи

Зараз на реставрації двоє дверей. Підходимо до одних із них: виявляється, їх реставрують за кошт харків’янина, який «дарує» цю реставрацію своїй дівчині. Щемка історія, яку ви маєте послухати голосом Марічки в аудіо нижче.

«Коли люди мають певні знання з архітектури, приходять на екскурсії, коли вони мають сентименти до міста, все це формує природне відчуття відповідальності за це місто та бажання його зберегти», — каже Марічка.

Я нічого подібного не бачив…

…каже старший чоловік із нашої групи, коли ми заходимо до під’їзду на Грюнвальдській. Я з ним погоджуюсь і кілька разів неконтрольовано вигукую «йой» занадто близько до диктофона. Але все за порядком.

Ми біля відреставрованих дверей із багатьма скляними вставками. Вони неймовірно красиві. Марічка розказує, часто доводиться боротись із тим, що мешканці закладають скло фанерою, та показує, як у цьому випадку встановлений домофон. Нам щастить: двері відчиняє один із мешканців, ми можемо зайти.

Опиняємось на просторій сходовій у формі гвинтових сходів. Вже із професійним виглядом оглядаємо плитку. Це терраццо, в центрі підлоги зображений лимонник. Марічка запрошує подивитися на сходову з двору, бо вона на вигляд, як вежа.

«У нас екскурсія так і називається: відкриваючи двері, відкриваємо місто», — каже Марічка. 

Атлант і Каріатида втомились від життя

Це вже коментує Марічка, коли ми стоїмо на розі Гаркуші та Франка. Справді, в однієї із Каріатид на фасаді немає голови, решта скульптур пошкоджені. В цій частині вулиці не хочеться нічого коментувати, бо й так все оголено, видно й очевидно.

Люди та їхні сходові

В останньому під’їзді, в який ми сьогодні заходимо, помита підлога. Марічка розказує кілька історій про те, як франківчанки та франківчани доглядають за своїми під’їздами. Ми розглядаємо залишки вітража зі сміливою комбінацією кольорів та нестандартні ковані поруччя з бутонами троянд. На верхніх поверхах натрапляємо на аж надто неуспішний приклад заміни дверей, а внизу — на напис «Доб’ємо комунізм».

Принцип правдивої реставрації

Завершуємо біля реставрованих дверей в ліцеї імені Пулюя. Що сказати, красиво. Марічка ділиться принципом правдивої реставрації: двері зазнають багатьох втручань впродовж своєї історії, при реставрації доводиться ставити латки. Їх спеціально не зістарюють, аби чесно показати ці сліди історії.

«Ви бачили, який вигляд двері мають до та після. Часом діти на екскурсіях жартують, що це магія і я маю чарівну паличку в сумці. Але насправді всі ці дива полягають у тому, що ми дуже любимо своє місто. А коли ти щось любиш, ти це бережеш та докладаєш зусиль. Ось такі дива можуть робити людські руки та гарячі серця», — каже Марічка та пропонує взяти на пам’ять листівку. Вона принесла із собою багацько та вже поспішає на наступну екскурсію: для групи дітей із Харкова.

Екскурсії «Відкриваючи двері, відкриваємо місто» починаються щосуботи та щонеділі о 12:00 від громадського ресторану Urban Space 100. За донати тут вдячні: їх передають на потреби ЗСУ.

Фото: Тарас Теліщак