Нещодавно франківська ініціатива «Читай», яка стартувала у 2022 році і розвивається в межах платформи «Тепле Місто», змінила назву на «Текстура». Пізніше стало відомо, що її засновник Тарас Малий завершив свою роботу над «Читай».
Ми розпитали в проєктних менеджерів програми Вадима Дідика та Ярину Микитин про плани, зміни та напрямки руху «Текстури».
Програма «Читай» стала «Текстурою». Що ще змінилось, окрім назви і брендування?
Вадим: Програма під назвою «Читай» існувала понад два роки. За цей час ми добре вивчили свою аудиторію та змогли налагодити порозуміння з нею. У той самий час, думаючи про масштабування проєкту та ідеї, ми розуміли, що «Читай» не зможе бути доброю основою для цього, адже проєкти з подібною назвою, хоча й з іншими фокусами, вже існують (про що ми не знали, коли стартували).
Ми активно працюємо над розвитком програми, тому й вирішили, що цей перехідний етап — найкращий час для таких змін. До прикладу, у нас щойно стартували читацькі клуби для дітей і підлітків, ми розпрацьовуємо ідею створення власного подкасту, нових форматів та виявів програми, прагнемо розширити «бульбашку» та залучити більше аудиторії для важливих напрямків. Тому зміна назви та робота з брендингом, який нам самим хотілося б промотувати, були логічними.
До слова, ми щиро тішимося, коли наші гіпотези працюють. Нещодавно у нас була зустріч з Тарасом Прохаськом. Прийшли діти, батьки — був аншлаг. Вони купували книги, робили фотографії, брали автографи, говорили про книжки і не тільки. Ми бачили та відчували, що це цікаво і дітям, і батькам. Нам важливо, аби програма, яку ми пропонуємо нашим відвідувачам, була різноплановою та доречною для них.
Ярина: Мені здається, що це робить нашу програму більш видимою. На мою думку, [назва] «Текстура» — чіткіша, доросліша, її хочеться запам’ятати, вона помітна у просторі, вона буквально текстурна. Це перегукується з тим, що ми хочемо працювати з різними аудиторіями — від дітей до дорослих, для яких читання — це щоденна потреба.
Вадиме, яка ваша роль в проєкті? Які плани?
Вадим: З «Текстурою» я почав працювати нещодавно. До того мав чималий досвід у проєктному менеджменті, працював у великих проєктах з розвитку медіа. Окрім того, протягом останніх кількох років веду книжковий блог, тому мій інтерес до менеджменту культурних, читацьких проєктів, був дуже високий. Вірю, що комбінація цих двох бекграундів дасть мені змогу суттєво підсилити команду.
Що до власне актуальної ролі у проєкті, то ми з Яриною практично рівною мірою залучені у всі напрямки. У той самий час фінальна відповідальність моєї колеги — читацькі та книжкові клуби для дітей, підлітків та дорослих, операційні задачі тощо. Моя частина — лекторій, планування подкасту тощо.
Ярино, яка роль у тебе?
Ярина: Мені подобається рости разом з програмою, вивчали та пробувати, тестувати ідеї та формати. Рада, що маю цю можливість. Понад 5 років я працювала у книгарні, тому добре знаю книжковий ринок та літературну сферу. Сьогодні ж я маю змогу створювати події, говорити з письменниками, яких бачила на обкладинках книжок. Думаю, що цей рік буде дуже цікавим. Він вже почався цікаво: зі зміни айдентики, брендингу, нових аудиторій, подій, планів, викликів самим собі.
Наразі ми працюємо над книжковими щоденниками для різних вікових аудиторій. Це те, про що я завжди мріяла. Планів у нас чимало, але, звісно, ми намагаємося правильно розподілити зусилля, аби зреалізувати усе, що замислили.
Також я допомагаю реалізувати резиденцію імені Олега Лишеги, яка цьогоріч відбудеться у місті вже вдруге. Куратором проєкту є Тарас Малий, який власне виступив з ініціативою, аби резиденція мала ім’я Лишеги та актуалізовувала його в літературному контексті.
Вадим: Буквально щойно мали зустріч з колегами, аби обговорити наступні плани щодо розвитку програми, що ще нове ми можемо створити, які ідеї та формати запропонувати. Відчувається, що це все справді на часі. Ми бачимо інтерес до літератури й культури, відродження інтересу до українських 20-х, шістдесятників, літератури початку відновлення незалежності, 90-х років. Культурні досвіди переосмислюються. Знімаються фільми про це, пишуть мюзикли — нам є з чим працювати.
Що, за очікуваннями, мають дати проєкту окреслені вами зміни?
Вадим: Має зрости аудиторія програми — як тих людей, які з літературою давно та серйозно, так і тих, хто лише робить перші кроки. Чимало організацій в регіонах України хочуть перейняти досвід Urban Space 100 і «Теплого Міста». Це саме, сподіваюсь, буде з «Текстурою».
Наша велика глобальна ціль — щоб українці читали, щоб зростали рейтинги книг прочитаних та проданих книг. Загальної кінцевої мети [для проєкту] я би не ставив, напевно. Треба постійно бути в русі. Немає цілі, є тільки шлях, як кажуть.
Ярина: За два роки роботи у нас було декілька запитів від різних ініціатив про обмін досвідом щодо книжкових та читацьких клубів, подій. Поза тим, нам важливо запрошувати до Івано-Франківська відомих дієвців культури, відкривати нові імена, знайомити людей між собою, будувати нові соціальні зв’язки. Ми любимо також, окрім відомих імен, відкривати нові (наприклад, коли запрошуємо лекторів на книжковий клуб). Також тішить, що й сама «Текстура» зростає: до нас доєднуються нові люди, куратори, блогери, автори освітніх концептів та програм.
Чи є бачення куди проєкт мав би рухатись далі?
Вадим: Ми намагаємося бути максимально синхронізованими з українськими реаліями та викликами, тому плануємо обережно. Тішимося, коли гіпотези підтверджуються. Скажімо, дитячі та підліткові книжкові клуби стали свіжим подихом для дітей та батьків. Ми бачимо, як їм класно проводити час разом у тому форматі, який ми створили спільно з Оксаною Зьобро. Розпрацьовуємо подкаст, який також стане важливим пазлом у програмі та залучить нову аудиторію. Попереду також переформатування книжкового клубу. Ми маємо цікаві ідеї і плануємо вже з літа почати їх втілювати.
Ярина: Ми реагуємо на суспільні запити, проговорюємо та проживаємо їх через літературу, наші події. Паралельно продовжуємо роботу над створенням фізичного простору Центру промоції читання спільно з нашими партнерами — книгарнею «Сенс» та Промприлад.Реновація. Щойно матимемо новини для наших відвідувачів, ви дізнаєтесь про них першими.
За останні два роки в Івано-Франківську нарешті відкриваються нові книгарні. На вашу думку, чому саме зараз?
Вадим: Це чудово. Радий, що у великих містах та обласних центрах відкривається дедалі більше книгарень. У той самий час розуміємо, що у менших містечках з ними все ще біда.
Ярина: На мою думку, головна причина — це повномасштабне вторгнення, заборона російськомовної літератури, закриття кордону. Як би дивно це не звучало, але саме це дало нове дихання українській літературі. Ті, хто ніколи не читали українською, просто не мають вибору. Ті, хто купували раніше українською, відчувають ще більшу потребу підтримати українське, бажання допомогти видавництвам не закритися.
Я погоджуюся з тим, що було б гарно, якби це також відбувалося у містах довкола Франківська. Тут питання вже не бізнесу, а, мабуть, репутаційне. Я знаю, що є неприбуткові книгарні, які просто існують, тому що хочуть бути в якомусь містечку. Було б класно, якби це розуміли більші книгарні. У Калуші відкрилася Книгарня «Є», якої там не було багато років. Ми колись говорили з Тарасом Малим про те, що хочеться, щоб навіть в кав’ярні була якась книжка. Бо коли ти бачиш книжку, ти почнеш її читати або інакше з нею взаємодіяти.
Вадим: Якщо в маленьких містечках відкриваються книгарні, це також можливість сформувати спільноту. На базі книгарень формується більшість книжкових клубів. Люди там зібрались, поговорили. Можливо, з часом з’явились нові партнерства, відкрили ще одну книгарню. Відповідно, підвищується обізнаність людей, генеруються нові сенси. Взагалі, це вихід на абсолютно інші процеси: формування спільноти людей, які люблять літературу, люблять читати, які свідомі, вміють критично мислити, цінують власну ідентичність.
