Раніше тут була книжкова крамниця, а сьогодні — бар. Бар «ГОСТ» у Франківську мимоволі підхопив — чи створив — простір для людей слова, музики, театру та всіх, хто цінує свободу.
«ГОСТ» — один зі співтворців «Квадрату Курбаса», літнього фестивалю, який організовують чотири заклади на однойменній вулиці. Проте особливість цього бару — тут можна зустріти письменників та художників, що швидко перетворює вечір на фестиваль чи перформанс. Як це їм вдається — розповідає Євгеній Казаков.
То як «ГОСТ» став «ГОСТом»?
Тиждень-два до відкриття ми ще не мали назви, але треба було реєструвати касовий апарат і визначитися. Це була проблема. Ми й конкурс у фейсбуці організували. А потім зустрів у парку знайомого. Розказав, що хочу заклад у стилі 1980-х. У Франківську на Стометрівці колись були подібні старі бари, які, на жаль, не дожили до наших днів. Він почав «крутити концепцію» і придумав: «ГОСТ» — це про стандарти якості. Але ми в жодному разі не хотіли оцього радянського відтінку. Тому тлумачимо цю назву ще як гостинність, як прихід у гості.
Зараз плануємо зробити невеликий ребрендинг. Іноземці, коли чують «ГОСТ», це співзвучно з їхнім «ghost», тобто «привид». Тому хочемо написати назву латиницею.
Бар на одній вулиці з філармонією та з натяком на мистецьку компоненту, ще й на вулиці Курбаса, — випадковість чи все ж ідейність?
Місце обирали інтуїтивно. А ще тут раніше був книжковий магазин. Одразу подумали, що це добра аура. Ще поряд філармонія, галерея «Цмок» — це все разом зіграло. А назва вулиці — приємний бонус. Згодом сприяли відновленню дверей по сусідству від ініціативи «Франківськ Який Треба Берегти».
Ми відкрились у березні 2014 року. Хоч це був складний час, але одразу заповнили той вакуум, який був. Ми ж заклад про атмосферу. Гості були постійно, хоч особливих прибутків спершу не мали. Потім справи пішли трішки краще. Але воно все мінялося раз через раз, як і кризи.
У перші місяці після відкриття я підходив до кожного столика, знайомився, запитував як справи, що подобається. Так познайомився з багатьма прекрасними людьми.
З нами виросли декілька поколінь гостей. Перші декілька років ми усі були — як велика сім’я. Приходячи у «ГОСТ», не треба було ні з ким домовлятися. Приходив — і там точно був хтось з твоїх друзів. Зараз багато людей створили власні сім’ї, тому відвідують нас рідше. Тут тепер молодше покоління.
Інтер’єр закладу повертає у 1980-ті, але водночас ця стилістика для мене ближча до заокеанської атмосфери тих часів.
Ми точно не про радянщину, це 100%. До речі, відвідувачі самі допомагають стилізувати бар. Нам приносять багато раритетних речей; стежимо, щоб тут не було нічого зайвого. Хтось приніс валізи, дротовий телефон, значки, інші цікаві речі, які були у них вдома. Хтось нам розмалював картину з «Маленького принца» на торці книг. Загалом дуже багато книг приносять.
Так з’явилися й картини художника Буяка в барі?
Петро Буяк — один з наших «старожилів». Він придумав сам, що нам намалює, — це була його ініціатива. У нього дуже цікавий стиль, самобутній: не вчився на художника і вміє по-своєму передавати настрій.
Картину Буяка у нас один гість разів десять пробував вкрасти. Може, як жарт, але якби його не зупинили, певно, так би й виніс, — бо вона йому дуже подобається.
Таке враження, що перша заповідь закладу — гімн волюнтаризму. Розкажіть, будь ласка, про цей феномен.
Так сталося органічно. Цінність у тому, що ми нічого такого не планували, не створювали штучно. Просто хотіли зробити класний відкритий заклад, де всім буде комфортно. Ось так це все трансформувалося. Просто створили фундамент, а все далі відбувалося самостійно.
У Чехії, наприклад, за одним столиком можуть сидіти різні покоління — і їм всім цікаво між собою спілкуватися. Отакий підхід хотілося принести й у наш заклад. Це спосіб ділитися досвідами: коли дідусь може розказати про свою юність онукові. Хочу, щоб у нас за одним столом сиділи люди різного віку, і їм було цікаво.
Щодо відчуття свободи — це теж той посил, який ми з партнерами хотіли передати. Але стараємося тримати баланс між свободою та хаосом.
У нас така собі контрольована свобода.
Загалом працюємо постійно, і постійно змінюємось. У Європі можна відкрити бар і не міняти нічого, лише корегувати, концепція чи ремонт можуть бути без змін роками. Україна — дуже динамічна, і це водночас як добре, так і погано. Ми ніби у Країні Див, де треба дуже швидко бігти, щоб залишатись на місці.
Я бував у старих пабах у Чехії, Ірландії; побачив, як у них виглядає ця тяглість, ці традиції. Тому відстояв, щоб у нашому закладі ми не змінювали столи, не шліфували до ідеального стану. Час до часу їх перелаковуємо. Але під лаком можна побачити, що вони не геть нові, а з певною історією. Щоб відвідувач міг зрозуміти, що цей бар тут давно.
Ще на стіні є написи від наших відвідувачів, деякі з яких, на жаль, загинули на війні. Те, що вони написали від руки, для нас цінно. Ми теж хочемо це зберегти.
Розкажіть більше про «мистецьку колаборацію магістралі».
У «ГОСТ» приходять різні люди, тут можна зустріти й держслужбовців, і людей мистецтва.
У нас відбувається дуже вдала випадкова колаборація магістралі. Не домовляємося, просто ми і є на одній хвилі. Наприклад, відвідувачі галереї-рамарні «Цмок» приходять до нас, і навпаки — наші до них мігрують. Так за вечір декілька разів ходимо в гості від них до нас. Я теж інколи заходжу, бо цікаво поспілкуватися.
До нас часом заходить письменник Тарас Прохасько. До речі, він згадав про нас в одній своїй книзі. У нього свій маршрут прогулянки Франківськом і один з пунктів — наш заклад. От без Прохаська не уявляю Івано-Франківськ. До речі, у молодості він працював барменом.
«Квадрат Курбаса» — це ж унікальний випадок для Франківська, де об’єдналися декілька бізнесів на одній вулиці, щоб влаштувати свято.
Ми створили свято вулиці, яке просто всім зайшло.
Насправді передісторія «Квадрату Курбаса» така. Якось спілкувався з Петром Буяком під пиво, що гарно було б зробити вуличний двіж. Поговорили, а потім я поїхав у Чехію вчитись пивоваріння. Тут до нас прийшла Кріс Войтків з подібною ідеєю фестивалю. Ми з партнерами поговорили й подумали, що це класний задум. Треба точно це робити.
Так сформували концепцію події. Звернулися до інших закладів на нашій вулиці й у нас вийшов квадрат — чотири кути відгукнулися у перший рік, у 2017-му. На другий рік, на жаль, організаторів було вже менше. Третій рік провели з нашим сусідом напроти. Але назву «Квадрат Курбаса» залишили, бо це був певний бренд.
На фестиваль приїздили дуже круті гурти, тут можна було почути й рок, й оперний спів, побачити різні шоу-програми. Згодом люди самі питали, як взяти участь у заході, бо їм це подобалося.
Під час першого «Квадрату Курбаса» ви тоді отримали 40 скарг від жителів району, це так?
Вперше ми провели «Квадрат Курбаса» без дозволу міськради. І справді, було 40 скарг і дзвінків від сусідів у міську раду, поліцію. Коли йшов брати офіційний дозвіл, то нам відмовили. Відтак попросив влаштували зустріч з партнерами й мером. Ми розказали про сам фестиваль. Він каже: «У нас на вас 40 скарг написали, що там наркомани й алкоголіки». Одним словом, писали жорстокі речі. Але насправді це — сімейний фестиваль. Попросили дати дозвіл і самим управлінцям глянути, як все відбувається. Тоді дійшли згоди. Свято справді було сімейним, і вже потім нам давали дозвіл на весь сезон.
Загалом за ці роки ми організували десь 20-30 «Квадратів Курбаса». Зараз теж хотіли провести такий захід — це мав би бути збір. Була б інша історія, присвячена нашій боротьбі, але також мистецька і сімейна. Ми навіть майже отримали дозвіл, але тоді був обстріл у Чернігові під час збору і ми злякалися. Розуміємо, які ризики. Хоча мріємо про відкриття нового сезону.
Заклад пережив період пандемії коронавірусу і повномасштабне вторгнення. Як вдалося давати раду з усім цим?
У ковідні часи старалися дотримуватися правил. Лише останній день карантину відзначили такою собі вечіркою. А ще я створив онлайн-бар: це була імітація закладу і можливість поспілкуватися.
А от 24 лютого 2022 ми працювали. Річ була не у виторгу, та це дало змогу нам і нашим гостям прийти, поділитися думками, разом пережити те, що трапилося. Для нас та наших гостей це була така психологічна допомога.
Я відвіз свою сімʼю в село і потім повернувся. Ми ухвалили рішення працювати. Весь персонал не вийшов, бо поїхали хто куди. Тому вирішили, що працюватимемо ми — співзасновники з родичами. Коли про це повідомили, прийшло дуже багато людей просто поспілкуватися, щоб легше пережити всім разом цей шок.
Опісля все ж закрилися на декілька днів, тому що не було кому працювати. Потрохи вже і наша команда поверталася. Але саме 24 лютого ми, напевно, єдині, хто працював у Франківську.
Разом з Асоціацію рестораторів, де наша партнерка Аня — голова франківської спілки, усі заклади об’єдналися та домовлялися, хто коли готує для нашої тероборони. Плюс кожен заклад ще допомагав окремо. Зараз чітко дотримуємося комендантські години й правил про наливання алкогольних напоїв.
Крім цього, ми стали місцем для соціалізації переселенців. Вони бачили, що тут є неформальна молодь, усі різні; й вони відчували себе тут комфортно. Нам здавалося, що вся Україна тут зібралася, бо навідувалися представники звідусіль: Бердянськ, Харків, Київ, Центральна Україна тощо. Кожен вніс щось своє, відбувався певний культурний обмін.
Підсумовуючи, чому саме «ГОСТ» мистецька тусовка обрала собі за улюблений бар?
У нас немає чіткого фінансового розрахунку. Навіть «Квадрат Курбаса» — не комерційний проєкт, тому що виторг у день фестивалю не набагато більший. Це — про особисте бажання зробити щось для своєї спільноти. І, наприклад, коли презентують відео про Франківськ, там часто використовують наші кадри з того фестивалю. Бо це щось унікальне.
Бо бізнес — це теж про творчість, вміння співпрацювати. Головне — хотіти створити те, що залишиться надовго.
Всі фото зі офіційних сторінок бару «ГОСТ» та «Квадрат Курбаса».
