У Коломиї 13–15 січня вперше відбувся міжнародний кінофестиваль Colofilm Fest. Ми поспілкувалися з продюсеркою та режисеркою Ланою Турянською про ідею, цілі, фокус фестивалю і формування культури перегляду незалежного кіно.
Розкажіть, будь ласка, як і чому виникла ідея фестивалю?
Ідея виникла у мене після того, як відвідала чернівецький кінофестиваль «Миколайчук OPEN» два роки тому. Його організував мій хороший друг і співпродюсер нашого фільму Олексій Гладушевський. Він з Києва, це відомий продюсер кіноіндустрії, сценарист, режисер. У часи війни він не побоявся організувати в Чернівцях перший кінофестиваль. Це мене так надихнуло, що зрозуміла, чому б не спробувати організувати фестиваль в Коломиї? Це те, чого потребують люди, — щоб їх запалювали. Нашим місцевим кіномитцям теж потрібно, щоб їх щось надихало. Під час фестивалю злучаються фахівці з різних країн і кожен з нас може розказати свою історію. Мета міжнародного кінофестивалю в тому, щоб про Україну чули.
Кіно і кіноіндустрія — це своєрідний портал. Ви приходите в кінотеатр й занурюєтеся в історію, як у сон.
Хочемо, щоб наші кіномитці не боялися розповідати власні історії й подавалися на іноземні кінофестивалі. Щоб вони не боялися знімати, навіть якщо немає ресурсів та камер, тому що зараз це неважливо. Найважливіше те, про що вони розповідають, як передають цю історію і чи здивує вона глядача.
Оскільки в часи війни багато кіномитців — на передовій, молодому поколінню слід вчитися знімати фільми та не боятися бути голосом України за кордоном. Ми зробили фестиваль, щоб дати їм зрозуміти, що вони теж так можуть. Щоб показати, як це робиться. Адже молоді кіномитці, актори та режисери вчаться, коли переглядають фестивальні фільми.
Чому обрали Коломию для фестивалю?
Я родом з Коломиї, хоч проживаю зараз в Ірландії. Хочеться, щоб у нас теж було так, як в інших містах, чи ще краще.
Хто долучений до команди? Чи був раніше досвід у команди організації фестивалю?
До команди залучений власник кінотеатру «Стрічка» Андрій Мацьків як співорганізатор, і я — продюсерка фестивалю. Досі ніколи не проводила кінофестивалів, але багато їх відвідувала за кордоном. У мене була ідея, як це зробити. «Стрічка» — потужний ресурс для фестивалю, адже просто зал з проєктором без нормального звуку не дасть тих емоцій.
Ми хочемо створити ком’юніті, яке б зрозуміло фільми й ходило б на них. Сподіваюсь, що власник кінотеатру буде задоволений, ми продовжимо колаборацію, і щороку фестивалі будуть більші й кращі.
Який фокус фестивалю?
У фокусі фестивалю — благодійність. Всі гроші будуть перераховані на потреби ЗСУ.
У фестивалі з документальним фільмом бере участь режисер Олексій Чичкан, частину коштів ми передамо на потреби його підрозділу. Решту — для спецпризначенців з Коломиї.
Після закінчення війни у світу буде зацікавленість Україною. Це треба вчасно підхопити, наростити інтерес для фільммейкерів з-за кордону, щоб вони приїжджали, можливо, знімали щось з нашими українськими командами. Ми робимо фундамент для цього.
Які ви ставите цілі фестивалю?
Ціль — допомогти молодим українським кіномитцям стати успішними на міжнародному рівні. Можна бути з невеличкого міста чи села й стати відомим хорошим режисером чи актором. Цього можна навчити. Кінофестиваль для того, щоб їх підбадьорювати, давати їм номінації. У нас є номінація Local Talent для режисерів, акторів, композиторів, які народилися на Прикарпатті.
Як формувалася програма кінофестивалю, зокрема конкурсна?
Тематика фестивалю — історії, які поза часом.
Коли ми бачили, що фільм буде цікавий нашому глядачу, розшукували режисерів і запитували, чи не хотіли б вони взяти участь. Наприклад, документальний фільм «Бартка», знятий киянином Володимиром Бакумом у Микуличині.
Коли ми раніше говорили з командою фестивалю 4:3, вони неодноразово так чи так згадували, що це — великий виклик: сформувати культуру перегляду незалежного кіно в Франківську. Чи міркували ви про подібну задачу перед вашим фестивалем? І чи можливо зрушити цю культуру з місця, скажімо, в Коломиї?
Ми якраз випробовуємо це. Подивимося, яким буде результат після фестивалю. Зараз бачу велике зацікавлення від коломиян. До нас приїжджають зі Львова, Тернополя, інших регіонів на конкретні фільми. Сформувати глядача важко, але можливо. Фестиваль 4:3 проробив свою справу, ми — свою. Це доповнює одне одного.
У студентські роки я постійно відвідувала кінофестивалі в Києві. Мене шокували всі фільми. Коли йдеш на комерційні стрічки, а потім — на фестивальне чи артхаусне кіно, виникає дисонанс. Артхаус — це на любителя. Але бачу, що наше молоде покоління — інше й більш зацікавлене. Колись багато попси просувалося з «того» боку. Добре, що сусідський (російський — прим. ред.) інфопростір вже від’єднаний. Маємо змогу заповнити [цю зацікавленість] нашим незалежним кіно.
Чи плануєте ви продовжувати фестивальні (або інші кіноактивності) далі?
Хочу, щоб ми проводили фестиваль двічі на рік — влітку і взимку. Взимку — більший, довший. Влітку — невеличкий фестиваль короткометражок. У червні в Чернівцях відбувається «Миколайчук OPEN», туди приїжджає багато митців і глядачів, тож вони можуть завітати й до нас. Знаєте, як кажуть: хочеш збудувати пекарню, зроби це біля такої ж пекарні.
Цей фестиваль короткометражок, можливо, буде одно- чи дводенним. Але це залежить ще й від кінотеатру «Стрічка». Я не можу планувати сама, хоча хотіла б.
