Запропонувати анонс
«Музейна робота — не лише показувати експонати, а й бути базою для наукових досліджень»
Наталія Федоришин 6 Грудня, 2022

«Вся відповідальність за збереження музейних колекцій експонатів — на мені», — каже директорка франківського краєзнавчого музею Галина Беднарчик. У цій розмові ми запитали її про збереження фондів в умовах війни і реалії роботи франківських музеїв

Наталія Федоришин 6 Грудня, 2022
«Музейна робота — не лише показувати експонати, а й бути базою для наукових досліджень»

Галина Беднарчик стала директоркою Івано-Франківського краєзнавчого музею наприкінці 2019 року.  Працювати там вона почала ще молодшою спеціалісткою у 2007 році, і зрештою — очолила музей. Ми поговорили про бачення діяльності інституції, про музейну спадщину, її збереження та про стосунки з владою. 


У грудні буде три роки, відколи ви стали директоркою Краєзнавчого музею. Яку стратегію діяльності музею сформували? Які кроки зроблено вже? 

Ставши директоркою, першим кроком збільшила кількість камер спостереження в залах музею та у фондосховищах посилили охорону.

По-друге, розумію, що видима частина музею має бути на вищому рівні. Треба створювати нові сучасні експозиції. Наприклад, відділ природи досі представлений за радянським зразком: з табличками та текстовими описами. Це перша зала для відвідувачів, в яких формується хибне враження про музей загалом. Люди ж мають приходити у музей відпочити, а не втомлюватись від читання. 

По-третє, музейні фондосховища потребують розширення, а ті, що є ремонтів та обладнання для належного зберігання експонатів. 

Наразі це поки що на етапі мрій та планів. 

Крім цього, в музеї мають працювати люди, які люблять свою роботу, які заохочують відвідувачів пізнати експозиції, а не зустрічають їх із зауваженнями. З цим теж доводиться працювати. 

Загалом, коли йде мова про стратегію, мені важливо, щоб музей ніколи не стояв на місці. Бо найбільше «вбиває», коли відвідувачі кажуть: «Та я вже був у музеї колись, там нічого не змінилось». 

У вашому музеї зібрана найбільша колекція в Івано-Франківську. Розкажіть про неї. 

Наш музей — це класичний краєзнавчий музей, створений у 1940 році. Тут працюють експозиційні відділи природи, історії, народного мистецтва та археології, тому маємо величезну фондову збірку — понад 118 тисяч експонатів. Це об’ємна археологічна колекція; філателістична колекція закуплених у радянський час марок; а також менша, проте цінніша, оригінальна сакральна колекція (твори мистецтва релігійної тематики: ікони, скульптури, тісно пов’язані з вірою у бога — прим. авт.)

Виставка “Бог між нами”

Маємо й дуже велику [археологічну] колекцію з Галича — оригінали з розкопок князівського періоду. Крім того, є колекція нумізматики, яка наразі не представлена в експозиції музею.

Чому вона не представлена?

Не тому, що музейники ліниві. Ми виставляємо близько 5 тисяч експонатів на огляд. Але більшість з них зберігаються у фондах, бо музей не має належних площ для їх представлення. Ратуша не є музейним приміщенням. 

Більшість українських музеїв розміщені у непристосованих для цього спорудах. Мала б бути загальнодержавна політика щодо будівництва належних виставкових площ.

Як це роблять, наприклад, у Польщі: спочатку держава будує музей, а вже потім його наповнюють. А не відводять під музеї абиякі будівлі, що вже є. 

З іншого боку, музейна робота — не лише показувати експонати, а й бути базою для наукових досліджень. Наприклад, у нас є величезна колекція народного одягу — близько 4 тисяч експонатів з Бойківщини, Гуцульщини, Покуття, Опілля та інших етнографічних регіонів — яка цікава не для всіх. Проте для дослідників, які мають змогу працювати з нею у фондах, це — неоціненний скарб українського народного одягу. 

Чи працює музей над зацифруванням фондових колекцій, недоступних загалу?

Минулого року ми придбали спеціальну ліцензійну програму для зацифрування фондів, апробовану в інших музеях України. Фактично, тільки стартували належним чином електронно облікувати експонати, почали з найцінніших колекцій. А це передбачає й ревізію кожного окремого експонату. Бачимо, що деякі з них потребують списання: наприклад, колекція засушених рослин, яка свого часу не була належно оброблена для зберігання. 

Фонди не повинні бути музейним мертвим вантажем. Люди мають побачити сховані там експонати.

Бо до цього політикою музею було утримувати їх без будь-якого доступу громадськості: «То все наше, і не треба нікому це показувати».

З авторської виставки Богдана Губаля

Чи існує загальнонаціональний електронний реєстр української спадщини, куди ви теж вносите дані про музейні колекції?

Час до часу Міністерство культури порушує тему створення такого реєстру. Але уніфікованої єдиної програми немає дотепер. Чому — запитання до міністерства. 

Ви сказали, що ратуша — не музейне приміщення, яке ще й орендується у міської адміністрації. Які стосунки з орендодавцями? 

Музей орендує три поверхи ратуші. Декілька років тому в нас була судова справа з міськвиконкомом, бо вони хотіли третій поверх — виставкову залу на 120 м² — забрати для своїх потреб. Музей виграв справу, дякувати богу. Інакше б ми взагалі не мали виставкових площ, а для музею змінні виставки — це життя, завдяки ним люди до нас приходять. 

Крім того, великою проблемою для нас є те, що підвали під ратушею дуже вологі. Наприклад, стіни залу історії — покриті грибком. Навести лад у підвалах у нас немає змоги, бо вони теж належать місту. Тому боремося з грибком і ремонтуємо, що можемо. 

А місто як орендодавець не допомагає музею з ремонтами?

Минулого року в нас протікали три зали. В одному з них стояла косівська кераміка, внесена до списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО. І уявіть, в Краєзнавчому музеї на неї крапала вода! Я звернулась до міськвиконкому, на що отримала відповідь: «Це ж ваші проблеми». 

І що ви зробили?

Довелось просидіти весь день в кабінеті заступника мера міста з вимогою полагодити дах над залами. В результаті департамент благоустрою Івано-Франківської міськради відремонтував дах. 

Зіткнулась з тим, що до мене не ставились серйозно у владних кабінетах, бо я — молода директорка музею. Вони звикли «домовлятись» з поважними дядьками, а я не хочу якось «все порішати». Маю питання — хочу без підводних каменів його просто розв’язати. 

Велика проблема, яку бачу в місцевій владі: міське та обласне керівництво працюють як конкуренти, а не як союзники.

Наприклад, в ратуші є оглядовий майданчик міського підпорядкування, а Краєзнавчий музей — обласного. Відповідно, на вході є дві каси, які продають два різних квитки. А відвідувач, особливо турист здалеку, не розуміє, чому він має платити двічі в одному місці. 

Більшість музейних проблем можуть видаватись мізерними, але розв’язати їх неможливо через впертість та небажання змін у можновладців. Вони не розуміють, що музей має бути комфортним для туристів та залишати добрі враження після відвідин, а не задовольняти чиїсь особисті амбіції. Можливо, це зміниться після війни, але маю сумніви.

Яке фінансування отримує музей від держави для підтримки своєї роботи?

Оскільки Краєзнавчий музей підпорядковується облраді, то мінімальне державне фінансування на ремонт чи закупівлю чогось (за рішенням директора музею) розподіляє обласне управління культури. Таким чином ми декілька років тому за 80 тисяч гривень зробили ремонт одного залу. Крім того, можемо використовувати зароблені гроші з продажу квитків та видавничої діяльності, яка в час війни призупинена. 

Чому, на вашу думку, фінансування музеїв — настільки мале?

Часто чую, як самі ж працівники кажуть, що музей має отримувати постійні дотації від держави чи ще від когось. І це велика проблема пострадянської свідомості людей. Адже музей може і мусить сам заробляти: ставати комерційною установою, роблячи цікаві, сучасні проєкти, за відвідини яких платитимуть. Навіть нещодавні сучасні ремонти у відділі міського побуту кінця ХІХ-ХХ століття допомагають заробляти: це стало популярним місцем для фотосесій. 

Музей має встигати за сучасними потребами суспільства, що часто є проблемою через тих же працівників, які не хочуть щось змінювати.

А залучати нових дуже важко. Мінімальну зарплату підняли до рівня, якою вона є у наукових працівників музею. Тобто прибиральниця отримує ті ж гроші, що й науковець. Це нівелює його роботу, і ніхто не хоче йти працювати за такі гроші. Виходить замкнуте коло, яке намагаємось розірвати. 

Чи зможе Краєзнавчий музей в найближчому майбутньому стати самоокупним? 

Наразі велика частина бюджету йде на енергоносії та виплату зарплат 90 працівникам у всіх музейних філіалах та фондосховищах. Звісно, є ще продаж квитків. Чотири з восьми філіалів Краєзнавчого музею, що розташовані у Верховині та Криворівні, є доволі прибутковими через наплив туристів. Крім того, музей має благодійний рахунок, кошти з якого спрямовуємо на нагальні мінімальні проблеми. Але про повне самозабезпечення у майбутньому поки не йдеться. Наприклад, той же Музей Другої світової війни у Гданську може заробляти, оскільки, будуючи його, влада звела готель та кінотеатр на території. А це все вкупі приносить гроші. 

Чи подають музейники заявки на гранти, в тому числі міжнародні?

Маємо мінімальну практику освоєння грантових коштів від «Теплого Міста», за які втілили проєкт «Освітній простір у Івано-Франківському краєзнавчому музеї». Для комфортних шкільних уроків чи університетських пар в нас облаштували простір для учнів та студентів, де можна сісти у зручний пуф та подивитися відеоматеріали на великому екрані. 

Досвіду написання міжнародних грантів у музею немає. Для цього потрібна людина зі знанням іноземних мов, яка б займалась виключно цим. 

Поговорімо про діяльність музею після повномасштабного вторгнення. Чи був наказ від Міністерства культури та обласного управління культури ховати експонати?

За декілька місяців до 24 лютого на нарадах під головуванням начальника управління культури обговорювалось, що повномасштабне вторгнення може початись, музеї мають мати різні варіанти дій. Але які саме — конкретних пропозицій не було. Музейники розуміли, що збереження колекцій на їхній відповідальності. Тому після 24 лютого ми сховали спочатку найцінніші експонати, а з часом всю експозицію. Залишилась лише об’ємна експозиція відділу природи, а саме опудала тварин. 

Чи ви розглядали можливість вивезти колекції за кордон?

Разом з Валерієм Твердохлібом у нас була думка вивозити експонати в Польщу. Та не було розроблено чіткого плану, не було підтримки від держави. 

На 10 місяці війни досі не маємо чітких вказівок від влади. 

Після пограбування росіянами Херсонського музею міністр культури прокоментував, що питання евакуації мають вирішуватись на місцевому рівні. А місцевий рівень чекає на вказівки згори. Всі скидають з себе відповідальність. Як керівниця музею розумію, що вся відповідальність була і є на мені за такі кроки. 

Який стан фондосховищ? Чи пристосовані вони для зберігання величезних колекцій музею?

Всі попередні роки у нас були фондосховища у вежі ратуші. Після початку війни зрозуміли, що нелогічно зберігати там експонати. 

Зараз колекції сховані у непристосованому для цього приміщенні. Але ми постійно контролюємо температуру та вологість повітря. Великою проблемою є те, що реставровані твори перебувають поруч з невідреставрованими, які часто уражені грибком. Наразі знайти відповідні захищені приміщення для фондосховищ неможливо, оскільки належних в місті не існує, а будувати — не на часі. 

Чи приймає музей в дар експонати, твори мистецтва?

Так, лише так ми й поповнюємо наші колекції. Купувати експонати у нас нема грошей з часів проголошення незалежної України. Наприклад, в радянський період придбали величезну колекцію марок, яку тепер музейники поповнюють за власні гроші. 

Працюємо над поповненням колекції про нинішню війну. Зазвичай дружини військових, волонтери дарують артефакти, які можна оглянути на екскурсіях. Музей має слідувати історичним подіям: сьогодні це відбувається, сьогодні це збережемо для майбутніх поколінь. 

На виставці до Дня Української Державності “Перемога понад усе” зібрали марки, які Укрпошта випустила під час повномасштабної війни

На вашу думку, чому держава не зацікавлена купувати музейні експонати?

У нас культура фінансується незмінно за залишковим принципом от вже 30 років. Можновладці ще не усвідомили, що культура має бути на першому рівні, поруч з економікою. Починаючи з освіти, де вчителі та викладачі мають акцентувати на вивченні історії та патріотичному вихованні, у чому музеї мають допомагати. Так, під час уроку історії Івано-Франківська можна прийти в Краєзнавчий музей і побачити, наприклад, макет Станиславівської фортеці. Можна довго описувати, але бачити її під час розповіді — це зовсім інше засвоєння матеріалу, інше сприйняття. На жаль, дуже мало франківських вчителів роблять такі екскурсії. 

Як музей працює зараз, під час тривалої відсутності електропостачання? Чи проводите екскурсії?

Ми навчились проводити екскурсії з ліхтариками, купили великі освітлювальні прилади на акумуляторах, які витримують вісім годин. Нещодавно при ліхтариках була екскурсія для кардіологів зі всієї України, які мали семінар у Франківську. Лікарі вийшли задоволеними. Значить, музей працює не марно, і це головне. 

 

Головне фото: Тарас Майстришин

Наталія Федоришин 6 Грудня, 2022

    Підписатись на post impreza

    Вас також може зацікавити
    Вас також може зацікавити